Африканські миротворчі уроки

Після ІІ світової війни, яка коштувала людству десятки мільйонів жертв і продемонструвала звірячу зневагу до конкретної людини, людство було переконане, що урок був досить болісним, щоб ніколи не допустити чогось подібного. Організація Об’єднаних Націй повинна була гарантувати дотримання миру і взаємоповаги між країнами і народами. А якщо десь якісь конфлікти і виникнуть, то достатньо буде надіслати туди миротворчі сили від імені об’єднаних націй, щоб залагодити будь-який конфлікт. Так бачилось майбутнє людства, так мріялось. Але життя виявилось більш жорстоким і цинічним. Криваві уроки досить швидко забулись. Місцеві конфлікти, які подекуди переходили у справжні війни з жертвами в десятки мільйонів, продовжувались на всіх континентах. Це стало звичним фоном всіх світових подій. Конфлікти і миротворчі сили ООН стали звичним явищем світової політики. Їх ефективність можна побачити на прикладі подій в незалежних країнах  Африки.

Миротворчі місії ООН в Африці з’явились вже в 1960 році, в «Рік Африки». Згідно мандату Ради Безпеки ООН головним завданням їх були підтримка стабільності, надання допомоги в будівництві державних структур, підтримка реформ в сфері безпеки, контроль за припиненням конфліктів та інші цілком правильні і конструктивні завдання. Діяльністю миротворців були охоплені майже всі країни підсахарської Африки.

•  Демократична Республіка Конго. В 1960—1964 рр. — допомога в збережені територіальної цілісності, придушення сепаратизму в Катанзі. Було задіяно 20 000 чоловік з 30 країн. 250 чоловік загинуло. В авіакатастрофі загинув Генсек ООН Даг Хаммершельд. В 1999 році миротворча місія повернулась щоб припинити ІІ конголезьку війну. Місія продовжується до цього часу без особливого успіху. Приймають участь і миротворці з України.

•  Ангола. В 1989-1991 рр. Місія ООН слідкувала за виводом кубинських військ, які допомагали разом з радянськими фахівцями ангольцям в боротьбі за незалежність. Пізніше, в 1991—1999 рр. контролювали процес роззброєння багаточисельних організацій і припинення військових дій. В місії були задіяні і українці. Місія успішно виконала своє завдання.

•  Сомалі. В 1992—995 рр. миротворчі сили ООН мали припинити громадянську війну. Не вдалося. Країна розбилась на декілька, по суті, самостійних утворень, ніким не визнаних і які продовжують конфліктувати між собою. 

•  Мозамбік. В 1992—1994 рр. місії ООН вдалося припинити громадянську війну. Активну участь приймали українські миротворці.

•  Ліберія. В 1993—1997 рр. вибухнула громадянська війна. Місії ООН, яка мала мандат спостерігачів, вдалося припинити війну. Ненадовго. Вже в 2003 році почалась ІІ громадянська війна. Новий мандат дозволяв активну участь. Тут була сама велика місія — майже 7 полків. І тільки в 2018 році в країні був гарантований мир і стабільність. Мабуть, це була одна з найбільш успішних операцій ООН. Активну участь приймали українці.

•  Руанда. 07.04.2014 р. на церемонії в пам’ять 20-річчя геноциду в Руанді Генсек ООН  Пан Гі Мун констатував, що ООН до цього часу відчуває сором за свою поведінку в Руанді. На початок різні 07.04.1994 року тут було до 2500  миротворців. Командував ними генерал Даллер (Канада). Він вмовляв Раду Безпеки ООН збільшити чисельність враховуючи масштаби гуманітарної катастрофи. РБ ООН навпаки — зменшила місію до 270 чоловік. Вони перетворились в свідків різанини, в якій загинуло майже 1 000 000 людей. Генерал Даллер робив, що міг, але ... Загинуло 27 членів місії. Повернувшись в Канаду,  впав в депресію. 

•  Миротворчі місії ООН сприяли закінченню громадянської війни в Сьєрра-Леоне (1998—2005 рр.), в Кот-д’Івуарі (2004—2017 рр.), в Бурунді (2004—2006 рр.), припиняли конфлікти між Еритреєю і Ефіопією, між Чадом і Лівією, між Угандою і Руандою. Але до цього часу незважаючи на всі зусилля ООН, продовжуються внутрішні війни в ДРК, в Судані, в Південному Судані, в Малі, в ЦАР. Але, як на мене, найбільш характерною для розуміння сучасної ролі ООН у сприянні миру і стабільності на континенті є ситуація в Західній Сахарі.

•  САДР (Сахарська Арабська Демократична Республіка). Ситуація дуже близька до нашої. Ще в 1991 році 90 % території САДР було окуповано Марокко і заселено її людьми. Місцеві жителі виштовхані і живуть в таборах на території Алжиру і Мавританії. ООН засудило політику Марокко і направила туди свою місію. Прийнято більше 100 резолюцій. Рекомендують провести референдум. Всі згодні. Але... хто матиме право прийняти в ньому участь? Марокко: всі, хто там живе. САДР: тільки корінні жителі. Спільних точок немає.  В результаті в лютому 2020 року Президент САДР Брахім Галі під час зустрічі з Генсеком ООН А. Гуттерешим заявив, що «сахарський народ втратив довіру до ООН і її місії, розгорнутої на території Західної Сахари для того, щоб покласти кінець процесу колонізації». Це — «ляпас» для ООН. Він свідчить не тільки про недосконалість структур ООН, а й про те, що світ змінився і міняється. Потрібні кардинальні зміни в інструментах впливу ООН на події. В Ліберії справу вирішили 7 миротворчих полків. 100 або й 200 паперових резолюцій нічого не варті.

Африканські уроки потрібно мати на увазі, враховуючи, що раніше йшла мова про запрошення миротворців на територію Донбасу. На закінчення: в місіях ООН в Африці прийняли участь 42 000 українців.