Момент істини для зовнішньої політики України (Оновлюється)

Якоїсь миті ігнорування проблеми стає занадто шкідливим. Є підозра, що для української зовнішньої політики вона настала вже давно, а для тих, хто вважав за краще цього не помічати, події 15 грудня мають стати концентрованим тривожним дзвоном.

ЄС підтримав вимоги Нідерландів щодо духу Угоди про асоціацію з Україною, продовжив антиросійські санкції і знову пообіцяв нам візову лібералізацію. До змішаних результатів наших дипломатичних зусиль на європейському фронті ми звикли, але в цьому випадку суміш має всі ознаки стратегічного глухого кута.

Наша одержимість безвізом рано чи пізно повинна була підштовхнути європейців до думки про те, що «продати» Києву поступки в цьому питанні потрібно і можна якомога дорожче. Ми ж своєю власною тривалою риторикою приблизно позначили можливу конкретну ціну. Вчора рахунок був пред'явлений: ЄС підтримав вимоги Нідерландів. Відмова від перспективи членства України в ЄС, надання колективної безпеки і військової допомоги, відмова від фінансових зобов'язань і від права українців жити і працювати на території ЄС - схоже, саме цим ми заплатимо за візову лібералізацію десь на горизонті.

Природно, Угода про асоціацію не містила подібних зобов'язань, і з цієї точки зору вчорашні рішення можна вважати несуттєвими. Але є й інша точка зору: Угода про асоціацію - інструмент довгострокової політики ЄС, і політика ця або готує країни до членства, або назавжди залишає їх у зоні сусідства ЄС. До вчорашнього дня ми могли трактувати нашу Угоду в дусі першого шляху, але тепер такої можливості немає. Ми для ЄС стоїмо в одному ряду зі, скажімо, Алжиром, Чилі або Єгиптом, і максимальний потенціал Угоди про асоціацію цілком визначений. В цьому відношенні 28 країн - членів ЄС продемонстрували завидну єдність. Мовою наших реалій це перекладається просто: Україна не може бути частиною Європи в будь-якому іншому, крім географічного, сенсі слова. Що найцікавіше, тепер ми змушені будемо заплатити цю ціну за всім набридлий безвізовий режим.

Чому так сталося? Головна причина, безумовно, криється в тому, що ми так і не стали рішенням для Європи, залишившись великою і складною проблемою. Ми не змогли створити і запропонувати європейцям позитивний порядок денний в галузі безпеки, обмеживши свою активність на цьому напрямі вимогами, скаргами та зверненнями до міфічної справедливості. Нескінченно розмірковуючи про європейські цінності, ми не показали жодної прихильності їм на практиці. Живучи в бідній, корумпованій і в усіх відношеннях слабкій державі, важко переконливо претендувати на те, щоб стати частиною Європи, побудованої на абсолютно протилежних принципах.

Далі у нас була можливість правильно розставити пріоритети і позначити головні сфери, умови і межі співпраці. Відмовившись від безвізу, який європейці так очевидно і з цілком зрозумілих причин не хочуть нам давати, ми могли б зосередитися на допомозі в сфері безпеки і посилення інститутів, спрямувавши головні зусилля на вирішення ключових для збереження державності проблем. Ми вважали за краще залишитися в солодкому полоні звичної колії багаторічної європейської політики України, так само беззмістовною, як і безуспішною.

Вишенькою на торті вчорашніх рішень стало продовження санкцій Європи проти Росії - ще одна оманлива перемога. Шукаючи в усьому ознаки підтримки і солідарності, ми забуваємо про те, що за допомогою санкційного інструменту ЄС вирішує передовсім власні проблеми. Довгостроковий ефект санкцій скорочує військові можливості Росії, зменшуючи ризики для держав - членів ЄС. За це європейці готові платити. І санкції будуть скасовані, як тільки, на думку ключових європейських столиць, потрібний ефект буде досягнутий і з'явиться впевненість у нездатності Росії загрожувати територіям на захід від кордонів України. Інакше кажучи, санкції - це не перемога нашої дипломатії, а звичайний інструмент реалізації європейцями власних інтересів. І його теж продають нам дорого.

Санкції не здатні принципово змінити співвідношення сил у нашому конфлікті з Росією. Їхній ефект суто символічний, з їхньою допомогою не можна ні вирішити конфлікт на Донбасі, ні повернути Крим. І ми повинні віддавати собі в цьому звіт, якщо хочемо проводити усвідомлену зовнішню політику.

Ця політика протягом останніх двох років була інерційною, безініціативною і стратегічно неграмотною. Якщо раніше ми торгували своїми зовнішньополітичним вибором з полюсами міжнародної системи, то сьогодні продаємо фальшиві орієнтири власного населення, оскільки більше продавати нічого. «Плоди» цього ми продовжимо пожинати і наступного року. Хоча, як казав Гендальф, «у нас більше немає права на помилку».

«ПОТРІБНО ІМПЛЕМЕНТУВАТИ УГОДУ І ПЕРЕКОНУВАТИ ЄС, ЩО ЦЕЙ ДОКУМЕНТ - НАША СПІЛЬНА З ЄС «ВЛАСНІСТЬ»

Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Інституту світової політики:

Потрібно серйозно ставитись до застережень Нідерландів, не сприймати їх як поодинокий каприз поодинокої країни ЄС. Швидше потрібно сприймати як своєрідну шпаргалку, яка дає нам зрозуміти, які перешкоди для інтеграції України в ЄС бачать в самому ЄС і на що ми маємо фокусувати увагу. Адже деякі з тих застережень, які нав'язали Україні і ЄС - це , на жаль, застереження, які є і в інших країн-членів ЄС щодо України. Непотрібно змінювати пріоритети, потрібно імплементувати Угоду і переконувати ЄС, що цей документ - наша спільна з ЄС "власність", спільний інтерес і -головне- спільна відповідальність. Якщо Україна не імплементуватиме Угоду, то вона їй непотрібна чи з застереженнями чи без застережень Нідерландів.

Микола ТОЧИНСЬКИЙ, посол УкраЇни в ЄС, Брюссель:

Нам потрібна ратифікація. Ми, як маю на увазі, Україну, працювали на більше. Однак, з правової точки- це не міняє суть ратифікації. Беручи до уваги, що європейці егоцентрісти- можна і так трактувати. Однак, не забудьте, що першого листопада прем'єр-міністр Нідерландів мав надіслати повідомлення, що нічого не ратифікується і ми з колегами ЄС, це змінили. Тому, не усім Україна не цікава.

Олександр ГОРІН, посол України в Нідерландах, Амстардам:

- У двох словах. Ми нічого не втратили, але отримали гарний шанс завершити ратифікацію Угоду про Асоціацію. А вона – Угода про асоціацію, хто б і що б не говорили, реальний і ефективний інструмент просування реформ в Україні. Реакція Росії лише підтверджує, що ми рухаємося у правильному напрямку.

Підготував Микола СІРУК, «День»