Трамп і новий економічний порядок

З часів закінчення Другої світової війни ієрархія пріоритетів у економіці була порівняно зрозумілою. Головним пріоритетом було створення відкритої, інноваційної, динамічної, ринкової, глобальної економіки, в якій усі країни можуть (вірогідно) процвітати і розвиватися. Другим пріоритетом — хтось може сказати, що з великим відставанням від першого, — було створення енергійних, стійких, інклюзивних національних моделей зростання. Але ситуація змінилася.

Нині, схоже, відбувається зміна пріоритетів. На перше місце виходять завдання забезпечення впевненого, інклюзивного економічного росту на національному рівні з метою оживити середній клас, що перебуває в занепаді; а також завдання підйому стагнаційних доходів і зниження високого рівня безробіття серед молоді. Взаємовигідні міжнародні угоди, що регулюють потоки товарів, капіталу, технологій і людей (чотири ключові види потоків у глобальній економіці), визнаються тепер прийнятними, лише якщо вони укріплюють — або, щонайменше, не підривають — прогрес у справі досягнення пріоритетної мети.

Така зміна стала явною в червні, коли британці, у тому числі й ті, хто сильно виграє від існування відкритої економічної та фінансової системи, проголосували за вихід з Євросоюзу, посилаючись на принцип суверенітету, якщо це можна так назвати. Інституції ЄС стали сприйматися як щось, що послаблює можливості Британії, зокрема можливості прискорювати зростання економіки країни, регулювати імміграцію, контролювати власну долю.

Схожі погляди надихають націоналістичні і популістські політичні рухи по всій Європі. Багато хто з них упевнений, що наднаціональні механізми мають поступитися пріоритету національного процвітання. І Євросоюз, який у своїй нинішній конфігурації справді позбавляє національні уряди багатьох політичних інструментів, що дозволяють їм задовольняти змінні потреби громадян, стає легкою мішенню.

Але навіть коли таких інституційних механізмів немає, є відчуття, що акцент на міжнародних ринках і зв’язках обмежує можливості країни обстоювати власні інтереси. Перемога Дональда Трампа на президентських виборах США продемонструвала це з абсолютною ясністю.

Разом з головним гаслом кампанії Трампу — «Зробити Америку знову великою», у нього було ще більш показове гасло — «Спочатку Америка». Цілком можливо, що Трамп укладатиме взаємовигідні двосторонні угоди, але треба чекати, що вони виявляться підпорядкованими внутрішнім пріоритетам (насамперед, завданням розподілу доходів) і матимуть підтримку лише доти, доки перебувають у згоді з цими пріоритетами.

Розчарування електорату розвинених країн у старій, ринково орієнтованій глобальній економічній архітектурі небезпідставне. Цей порядок справді дозволяв могутнім силам, які інколи опиняються поза контролем з боку обраної влади і політиків, впливати на економіку національних держав. Це правда, що частина еліти старого порядку вважала за краще ігнорувати негативний вплив даного порядку на розподіл доходів і зайнятість, пожинаючи при цьому його плоди. Але справедливо також і те, що старий порядок, який вважався недоторканим, не дозволяв елітам вирішувати подібні проблеми, навіть якщо вони намагалися це зробити.

Так було не завжди. Після Другої світової війни США, частково мотивовані холодною війною, допомагали створювати цей порядок, сприяючи економічному відновленню на Заході, а потім відкриваючи можливості для зростання в країнах, що розвиваються. Впродовж 30 років (або близько того) моделі глобального зростання, які лежали в основі цих зусиль, надавали позитивного впливу на розподіл доходів як в окремих країнах, так і загалом у світі. В порівнянні з усім, що було до цього, післявоєнний порядок був успіхом інклюзивності.

Але ніщо не вічне. У ході зниження ступеня нерівності між країнами почала зростати нерівність усередині країн, причому до такої міри, що зміна пріоритетів стала, ймовірно, просто неминучою. Тепер, коли пріоритети вже почали змінюватись, з’являються і перші наслідки цього. Хоча важко сказати точно, якими саме вони будуть, дещо уявляється цілком зрозумілим.

Передусім США стануть з більшим небажанням нести непропорційно високий тягар витрат забезпечення глобальних суспільних благ. Хоча інші країни з часом приймуть естафету, нас чекає перехідний період невідомої тривалості, і у цей момент постачання благ може скоротитися, потенційно підриваючи світову стабільність. Наприклад, умови участі в НАТО, ймовірно, будуть переглянуті.

Багатосторонні процеси, що стали можливими завдяки тим самим асиметричним внескам різних країн, хоча вони зазвичай визначаються пропорційно доходам і багатству цих країн, також почнуть здавати позиції, з посиленням тенденції до укладання двосторонніх або регіональних торговельних та інвестиційних угод. Трамп, напевно, стане головним прибічником подібного курсу. Більше того, навіть регіональні торговельні угоди можуть бути виключені з порядку денного, судячи з його небажання ратифікувати Транстихоокеанське партнерство 12 країн.

Тут відкривається шанс для Китаю очолити процес створення азіатського торговельного пакту — шанс, за який китайські лідери вже готові вхопитися. З урахуванням стратегії «Один пояс, один шлях» і факту створення Азіатського банку інфраструктурних інвестицій, вплив Китаю в цьому регіоні буде, зрештою, значно розширюватись.

Тим часом для тих країн, що розвиваються, в яких немає економічної потужності Китаю, тенденція до відмови від багатосторонніх процесів може стати хворобливою. Старий порядок давав бідним і слаборозвиненим країнам шанс для зростання і процвітання, а на двосторонній основі вони насилу зможуть вести ефективні переговори. Можна сподіватися, що країни світу зрозуміють свій колективний інтерес у збереженні колишніх шляхів розвитку для бідних країн, причому не лише заради самих цих країн, а й заради міжнародного миру та безпеки.

Окрім торгівлі, ще однією потужною глобальною силою є технології. При новому порядку з ними почнуть поводитись інакше, взявши їх під суворий контроль і регулювання на національному рівні. Поза сумнівом, кіберзагрози потребуватимуть і регулювання, і еволюційного державного втручання. Інші загрози, наприклад, фальшиві новини (фейки), які набули широкого поширення на Заході (особливо в США під час президентської кампанії), також можуть свідчити про необхідність більш пильної уваги з боку влади. Впровадження цифрових технологій, що витісняють робочі місця, можливо, буде більш поступовим, щоб за ними встигав процес структурної адаптації економіки.

Новий акцент на національних інтересах, звичайно, має свої втрати і ризики. Але він може принести й істотні переваги. Глобальний економічний порядок, який спирається на фундамент (з точки зору рівня демократичної підтримки і національної політичної та соціальної згуртованості), що розсипається, не є стабільним. Поки ідентичність людей значною мірою організована за принципом громадянства в національних державах (як нині), підходи під гаслом «Спочатку країна» можуть виявитися найбільш ефективними. Подобається вам чи ні, нам тепер належить дізнатися, чи це так.

Проект Синдикат

Майкл СПЕНС, нобелівський лауреат у сфері економіки, професор економіки в школі бізнесу імені Штерна в Нью-Йоркському університеті