Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог

Труднощі позаблоковості

Чому Сербії не дуже вдається «гра» в нейтральність
2 грудня, 2019 - 18:37
ФОТО REUTERS

Офіційно Сербія є нейтральною, позаблоковою країною. Але на практиці Белград усе більше дрейфує в бік Москви.

Спільні військові навчання, узгоджені голосування в міжнародних організаціях...

Приклад Сербії є наочною та яскравою ілюстрацією того, якою може бути політика багатовекторності в сучасному світі, і наскільки вона здатна забезпечити реальний геополітичний нейтралітет.

СЕРБСЬКИЙ РІК ПУТІНА

Політичний сезон-2019 розпочався для Сербії з помпезного візиту до Белграда Володимира Путіна. 17 січня Володимира Путіна перед Храмом Святого Сави в Белграді вітало більш ніж 100 тисяч сербів з усієї країни. За підсумками двосторонніх переговорів сербський президент Александар Вучич тоді заявив, що з російським президентом було досягнуто консенсусу з усіх тем, і він задоволений прогресом співпраці в усіх сферах.

Після зустрічі делегацій на чолі з президентами двох країн сторони обмінялися безпрецедентною кількістю — більш ніж двадцять — підписаних договорів, угод, меморандумів, протоколів. Утім, анонсовано було ще більше зміцнення дружби та поглиблення співпраці. Наступним кроком мала стати інтеграція Сербії в створені РФ наддержавні об’єднання. Розказав про ці плани Путін, зазначивши, що «потенціал для розвитку» російсько-сербської співпраці «стане ще більш потужним» після укладання угоди про вільну торгівлю між Сербією та Євразійським союзом «до кінця року».

Укладення епохальної угоди сталося 25 жовтня. На засіданні Євразійської міжурядової ради в Москві сербський прем’єр-міністр Ана Брнабіч підписала Угоду про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом (ЄАЕС), що означає для Сербії можливість експортувати майже 100% продукції без сплати митних зборів у Росію, Казахстан, Білорусь, Вірменію та Киргизстан.

Брнабіч особливо наголосила, що цей договір не створить проблем у відносинах із Європейським Союзом. «Ми маємо право укладати угоди про вільну торгівлю з міжнародними організаціями та окремими країнами до вступу в ЄС. Потім ми повинні розірвати угоди з усіма третіми країнами та іншими організаціями», — сказала вона. В Єврокомісії, справді, ще до підписання документа заявили, що Сербія повинна буде розірвати свій новий пакт про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом, коли вона приєднається до ЄС. Відповідно, до моменту вступу до Євросоюзу Белград може економічно співпрацювати та торгувати практично з ким завгодно.

В ОЧІКУВАННІ РОЗДІЛУ 31

Для сфери зовнішньої та безпекової політики Сербії Євросоюз теж поки що не окреслює чітких «червоних ліній». Тобто, таки обмеження існують, але поки що лише як рекомендації, а не жорсткі вимоги.

Річ у тім, що, незважаючи на те що Сербія перебуває в процесі вступу до ЄС, переговори щодо комплексу безпеково-зовнішньополітичних питань ще не розпочалися — Белград не відкрив відповідний розділ 31, якщо казати мовою офіційного Брюсселя. На цьому етапі Євросоюз може лише неформально рекомендувати сербський владі узгоджувати позицію на міжнародній арені з ЄС. Але реальних важелів тиску, які б насамперед забезпечили введення Белградом санкцій проти Росії через анексію Криму та агресію на Донбасі, чи синхронні з країнами Євросоюзу голосування в ООН щодо українського питання, Брюссель не має. Тому і до санкційного режиму ЄС проти РФ Сербія не приєднується і приєднуватися категорично не збирається, і на Генеральній асамблеї ООН голосує проти резолюцій, які засуджують дії російської окупаційної адміністрації на кримському півострові.

Ще більш яскравим та наочним є «крен» Белграда в бік Москви у військовій сфері. Формально Сербія є військово-нейтральною державою, і тому зберігає паритет у відносинах із військовими блоками, представленими на європейських теренах і взаємодіє з НАТО не менш інтенсивно, ніж із військовим союзом, створеним навколо Росії — ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку).

Протягом 2019 року — до середини листопада — Сербія провела 17               військових навчань з іншими країнами, 13 з яких — з НАТО чи членами НАТО — зокрема, з сусідніми Угорщиною, Румунією, Болгарією, а також з США, чотири — з Росією. Але якість та масштаб спільних маневрів є неспівставними. Якщо навчання з натівськими військовими стосуються локальної регіональної співпраці чи гуманітарних місій, як-то подолання наслідків стихійного лиха, розмінування чи спільних наукових досліджень, то разом із росіянами серби готуються до масштабних бойових дій — висаджують десант, літають на винищувачах, змагаються у вправності управління танками, навчають снайперів, тренуються відбивати ворожі напади за допомогою сучасних російських систем протиповітряної оборони.

С-400 У ЦЕНТРІ ЄВРОПИ

У цьому році вперше, на території і Росії, і Сербії, відбулися навчання підрозділів протиповітряної оборони «Слов’янський Щит». Перший етап відбувся у вересні на базі Центру бойової підготовки та бойового застосування Повітряно-космічних сил РФ у Астраханській області. Другий — у жовтні, на військових базах у Сербії. Для проведення спільних тренувань Росія перекинула до Сербії зенітний ракетний дивізіон С-400 і зенітно-ракетно-артилерійську батарею «Панцир-С». Ці підрозділи вперше взяли участь у навчаннях на території зарубіжної держави і, відповідно вперше — завдяки Сербії — Повітряно-космічні сили Російської Федерації змогли провести репетицію бойового застосування своїх передових частин протиповітряної оборони практично в центрі Європи.

Після цієї демонстрації військового братства Белграда та Москви лише офіційні джерела в Брюсселі продовжували «зберігати гарне обличчя під час поганої гри». Експерти почали говорили про розворот Сербії на Схід. Але навіть це була ще не кінцева точка цьогорічного дрейфу Белграда в бік Москви, який розпочався з січневого вояжу російського президента до сербської столиці.

4 грудня Вучич зустрінеться з Путіним у Росії, в Сочі. Як очікується, лідери двох країн домовляться про новий етап поглиблення співпраці по усіх напрямках — від економіки до зовнішньої політики та оборони. Про що саме мають домовитися два лідери, не анонсують, але відомо, що головними завданнями Москви є втягування Белграда в Євразійський союз (ЄАЕС) та в ОДКБ — і не як учасника договору про вільну торгівлю (як у разі ЄАЕС) чи спостерігача (як з ОДКБ), а повноправного члена.

Сербія пручається, наголошуючи на тому, що веде переговори про вступ до ЄС і є нейтральною державою у військовому плані. Але скидається на те, що Кремль не вважає ці обставини суттєвими перепонами. Особливо нейтральний статус. Привід для таких думок надав сам Белград, проводячи останній час спільні масштабні навчання.

РОСІЙСЬКИЙ ШПИГУН

Упевненість у нестійкості сербської нейтральності стали найбільш вірогідною причиною вибуху в країні цілої низки скандалів, пов’язаних із безпекою та обороною.

У середині листопада невідомі «добродії» оприлюднили відео, на якому російський дипломат, він же співпрацівник ГРУ РФ, вербував (передавав гроші) сербському високопосадовцю (колишньому військовому). В Сербії провладні політики заявили, що підозрюють у організації оборудки з відеозаписом спецслужби Болгарії (країни — члена НАТО).

Утім, хай хто був би ініціатором цієї акції, завдання здається зрозумілим — посварити Белград із Москвою напередодні зустрічі Вучича та Путіна. Мета — не допустити поглиблення співпраці двох країн насамперед у безпековому плані.

Але дружба «двох братських народів» виявилася міцнішою: сербська влада, хоча й зізналася, що володіє інформацією про активну шпигунську діяльність російського агента, який «засвітився» на скандальному відео, обмежилася дуже поміркованою реакцією. Президент Сербії провів бесіду з послом РФ, під час якої не висловив обурення, а лише запитав: «Чому?», перелічивши всі дружні дії Белграда щодо Москви за останній час (передусім не введення санкцій). За офіційною версією сербської влади, Путін не знав про дії белградського агента, останній діяв на свій страх і ризик (тут хочеться додати позначку «саркастичний смайлик». — Прим. авт.).

Ба більше, щоб довести, що в країні активно працює агентура натівських країн (а не тільки і не стільки російська), Безпеково-інформаційне агентство Сербії в останніх числа листопада заявило про викриття цілої шпигунської мережі, яка працювала на користь Хорватії.

Таким чином, скандал, який міг завершитися погіршенням відносин Белграда та Москви, призвів до ускладнення відносин Сербії з сусідніми Болгарією та Хорватією.

ЗБРОЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

За кілька днів після «шпигунського» скандалу, проросійська журналістка з Болгарії оприлюднила «розслідування» про постачання сербської зброї до України. Опозиція радо схопилася за такий «розкішний» інформаційний привід для чергової атаки на чинну владу на чолі з Вучичем та його Сербською прогресивною партією.

Наразі знов немає відомостей про те, хто стоїть за цією спецоперацією. Але якщо брати до уваги, що «першоджерелом» доказів — фотографій сербських мін, якими «стріляла українська армія» — стало «Міністерство оборони «ДНР», розклад починає ставати більш-менш зрозумілим: не виключено, що спецслужби «братів» вирішили продемонструвати Белграду, що не лише натівці мають сили та натхнення на організацію всіляких «спеціальних операцій».

Отже, напередодні зустрічі з Путіним Вучичу доводиться переживати дуже непростий період. На нього, здається, тиснуть з усіх боків, і приводом для тиску, очевидно, стала нейтральність країни.

До речі, нейтральний статус нинішня влада хоче зафіксувати в окремому законодавчому акті — Декларації, чи навіть записати в Конституцію. Принаймні такі ідеї активно обговорюються.

ЗГАДУЮЧИ ТІТО

Експерти люблять захищати вибір Сербії (а також пропонувати його як взірець для України) залишатися нейтральною, позаблоковою, спираючись на досвід Югославії часів Тіто. Але є одне «але».

Рух неприєднання — одним із ключових засновником якого була Федеративна Народна Республіка Югославія — сформувався на конференції в Белграді у вересні 1961 року. Але цьому передував конфлікт між Тіто та Сталіним, який обернувся 1948 року вигнанням Югославії з Комінформу і фактичним розривом відносин між СФРЮ і СРСР в 1950-х рр. Тіто тоді використав погіршення відносин із Радянським Союзом, щоб отримати американську допомогу за «планом Маршалла» та заснувати Рух неприєднання.

Після смерті Сталіна відносини між Белградом та Москвою повністю не налагодилися. Для прикладу: югославська армія мала два офіційні плани оборони: на випадок вторгнення НАТО і на випадок нападу країн соціалістичного табору — Варшавського договору.

Сьогодні ми маємо зовсім іншу картину — Сербія на словах залишається вірною ідеям неприєднання, але на ділі є багато в чому союзником Росії, і багатовекторність Белграда на практиці все більше нагадує замаскований та неформальний альянс з Москвою. В цих умовах Кремль явно «хоче більшого», але ось чого саме — формалізації відносин у рамках об’єднань, створених Росією, чи ще більшої фактичної інтеграції, стане зрозуміло вже після зустрічі Вучича та Путіна в Сочі.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ