Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Як уникнути війни у Венесуелі

Про те, чому Каракасу необхідне посередництво, що веде до нових виборів, і терміновий період політичного перемир’я 2019 року
11 березня, 2019 - 19:43
ФОТО REUTERS

Через місяць після того, як спікер Національних зборів Венесуели Хуан Гуайдо заявив, що бере на себе повноваження президента Венесуели, що зараз належать Ніколасу Мадуро, політична криза в країні все ще далека від свого завершення. Напруженість загострилася до такої міри, що повномасштабна громадянська війна — всього кілька тижнів тому, здавалося б, неправдоподібний сценарій — наразі стає дедалі реальнішою. Щонайменше чотири особи загинули й сотні отримали поранення в результаті запеклих зіткнень на кордонах Венесуели минулими вихідними (23—24 лютого. — Ред.), коли урядові сили відкрили вогонь під час спроби опозиції ввести до країни автоколони з гуманітарною допомогою.

Щоб зберегти владу, авторитарний і мілітаризований режим Мадуро готовий вбивати мирних жителів. Суспільство дуже розділилося між революціонерами, яких надихнув Уго Чавес, попередником Мадуро, й широкою й ображеною опозицією. Кожна сторона зневажає іншу. Тому питання складне й має практичний характер: що необхідно зробити, щоб допомогти Венесуелі уникнути громадянської війни й піти в бік мирного й демократичного майбутнього?

У цій серйозній проблемі адміністрація Президента США Дональда Трампа жорстоко прорахувалася. Коли Сполучені Штати вирішили визнати Гуайдо президентом Венесуели — разом з групою латиноамериканських країн — і заборонити торгівлю нафтою з урядом Мадуро, вони зробили ставку на те, що тиск буде достатнім, щоб повалити режим. Як розповів Wall Street Journal колишній високопоставлений співробітник США, «вони думали, що це була 24-годинна операція».

Цей тип прорахунків з’явився ще до адміністрації Трампа. У середині 2011 року Президент Барак Обама й державний секретар Гілларі Клінтон оголосили, що президент Сирії Башар Асад має «відступити». Аналогічним чином 2003 року Джордж Буш оголосив, що «місія виконана» незабаром після вторгнення США до Іраку. Усі ці випадки відображають зверхність наддержави, що постійно ігнорує місцеві реалії.

Здатність Мадуро протистояти потужному тиску США не дивує тих, хто пильно спостерігає за збройними силами Венесуели. Централізовані структури командування й контроль військової розвідки, а також особисті інтереси старших офіцерів, що контролюють основні частини економіки, роблять украй малоймовірним те, що армія постане проти Мадуро. Провокація США може призвести до розколу між військовими командирами й молодшими офіцерами, але це лише підсилить ймовірність початку кривавої громадянської війни. На сьогоднішній день серед високопоставлених офіцерів, які безпосередньо ведуть контроль над військами, не було жодного випадку дезертирства.

Зіткнувшись з перспективою того, що зміна режиму не станеться так швидко, адміністрація Трампа й деякі частини венесуельської опозиції почали серйозно замислюватися про військові дії. Вторячи мові, нещодавно використаній у промові Трампа, Гуайдо написав у суботу, що він офіційно попросить міжнародне співтовариство «залишити всі варіанти відкритими».  Аналогічним чином сенатор-республіканець Марко Рубіо, який виступив як самопроголошений гуру Трампа у Венесуелі, попередив у Твіттері, що дії Мадуро відкрили двері до «багатобічних дій, яких ще 24 години тому не було на порядку денному».

Насправді ці ідеї, схоже, вже були в голові Трампа протягом певного часу. Як нещодавно заявив колишній виконувач обов’язки директора ФБР Ендрю Маккейб у своїй книзі The Threat, на зустрічі 2017 року Трамп заявив, що, на його думку, США мають вступити у війну з Венесуелою. Маккейб цитує Трампа: «У них є вся та нафта, й вони містяться біля наших задніх дверей». Коментарі відображають заяву Трампа 2011 року про те, що Обама дозволив себе «надути», не вимагаючи половину лівійської нафти в обмін на допомогу США в поваленні диктатора Муаммара Каддафі.

Військове втручання США зумовлене не лише економічними й діловими інтересами. Жорстка позиція щодо Мадуро також дуже популярна серед багатьох кубинсько-американських і венесуельсько-американських виборців у рідному штаті Рубіо Флориді, що стане ключовим полем битви на президентських виборах 2020 року.

Прибічники військової інтервенції США регулярно посилаються на випадки Панами й Гренади як на прецеденти швидкої зміни режиму під керівництвом США. Проте, на відміну від цих двох країн, у Венесуели добре озброєна армія, яка налічує понад 100 000 солдатів. Безумовно, США можуть взяти гору над венесуельською армією, але не обов’язково закривати очі на звірства авторитарних режимів, щоб зрозуміти, що, як неодноразово траплялося у війнах США на Близькому Сході, спроби повалити подібні режими часто закінчуються катастрофою.

Навіть без військового втручання політика санкцій США, якщо вона збережеться, неминуче призведе до голоду. Припинивши торгівлю нафтою Венесуели з США і погрожуючи покарати неамериканські фірми, що ведуть справи з державною нафтовою компанією Венесуели, адміністрація Трампа створила один з найбільш каральних режимів економічних санкцій за всю історію. Але замість того, щоб спровокувати переворот, економічна ізоляція країни, що по суті забезпечує себе за рахунок прибутку від експорту нафти, навпаки, може призвести до масового голоду.

Сусіди Венесуели й світові лідери мають відмовитися від військового варіанту США. Венесуелі необхідне посередництво, що веде до нових виборів, а не війна. Їй також необхідний терміновий, проміжний період політичного перемир’я  2019 року, щоб покласти край руйнівній гіперінфляції, відновити потоки продовольства й ліків, і відновити списки виборців і інститути для мирних виборів, що заслуговують на довіру 2020 року.

Прагматичний підхід може передбачати участь нинішнього уряду, що продовжує контролювати армію, тоді як технократи, підтримувані опозицією, беруть на себе управління фінансами, центральний банк, планування, гуманітарну допомогу, служби охорони здоров’я й зовнішню політику. Обидві сторони погодилися б з графіком проведення національних виборів 2020 року й демілітаризацією повсякденного життя під міжнародним контролем з відновленням громадянських і політичних прав і фізичної безпеки в країні.

Рада безпеки Організації Об’єднаних Націй має здійснювати контроль за таким врегулюванням. Глава VII Статуту ООН наділяє Раду безпеки мандатом «визначати наявність будь-якої загрози миру, порушення миру або акт агресії» і вживати заходи для «відновлення міжнародного миру й безпеки». Рада безпеки також є відповідним місцем з прагматичного погляду, оскільки як у США, так і у Китаю з Росією є фінансові й політичні інтереси в пошуку мирного рішення у Венесуелі. Усі три країни можуть з готовністю погодитися на шлях до выборів  2020 року. Обнадійливим фактором є те, що Папа Франциск і уряди Мексики і Уругваю, також запропонували свою допомогу у сприянні посередництва в пошуках мирного ішення.

Трамп та інші лідери США кажуть, що час для переговорів минув. Вони вірять у коротку, швидку війну, якщо це необхідно. Світові лідери — і в першу чергу країни Латинської Америки — мають відкрити свої очі на небезпеку руйнівної війни, яка може тривати роками і мати широке поширення.

Проект Синдикат для «Дня»

Джеффрі САКС — професор зі сталого розвитку та професор політики та управління в галузі охорони здоров’я в Колумбійському університеті

Франциско РОДРІГЕЗ — головний економіст в Torino Economics, працював головним радником колишнього кандидата в президенти Венесуели Анрі Фалькона

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments