Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Зачищання правозахисного поля триває

Росія неухильно котиться до нового тоталітаризму, і ліквідація руху «За права людини» — ще один крок на цьому шляху
4 листопада, 2019 - 18:32
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Верховний суд Російської Федерації задовольнив позов Міністерства юстиції про ліквідацію руху «За права людини» під приводом наявності «грубих порушень, які неможливо усунути» в оформленні діяльності цієї старої правозахисної організації, засновники якої активно займалися правозахисною діяльністю ще за радянської доби. Одночасне  міжнародне товариство «Меморіал» вдруге за 10 днів оштрафували на 300 тис. рублів згідно з законом про «іноземних агентів». Приводом слугував пост у «Фейсбуці» інгуського відділення товариства, в якому не було зазначено, що «Меморіал» — це «іноземний агент». А щойно Мосміськсуд визнав законним внесення Фонду боротьби з корупцією до списку іноземних агентів через явно провокаційний грошовий переказ з Іспанії на давно вже заблокований банківський рахунок ФБК.

Загалом, на правозахисників обрушився дев’ятий вал штрафів і судових позовів. Наступ на правозахисні організації в Росії, як можна переконатися, триває по всьому фронту з явною метою «добити ворогів держави в їхньому власному барлозі». Нагадаю, що ще в лютому цього року рух правозахисника Льва Пономарьова «За права людини» був долучений до реєстру іноземних агентів. А ще раніше, в листопаді 2018 року, його вперше в історії було позбавлено державних грантів на суму близько 12 мільйнів рублів. На ці кошти Пономарьов утримував дві правозахисні організації в Москві і 15-20 регіональних відділень. Відмову у грантах він пов’язує з виступами на захист фігурантів сфальшованих справ «Сети» і «Нового величия».  І ось цілком передбачений фінал. Порушення закону про іноземних агентів і стало одним з приводів для ліквідації руху, що існував з 1997 року. Мін’юст також вказав на невідповідність статуту руху поправкам до Цивільного кодексу, які внесли вже після ухвалення статуту. Але за цим критерієм чинному Цивільному кодексу не відповідають сотні російських організацій, а взялися саме за пономарьовський рух. Прохання ж дочекатися затвердження нового статуту на осінньому з’їзді руху було проігнороване.

Поза сумнівом, поштовхом для такого радикального заходу, як ліквідація руху «За права людини», слугували масові виступи опозиції проти фальсифікації під час передвиборної кампанії і виборів до Московської міської Думи. В цих акціях брали участь й активісти руху «За права людини», зокрема захищаючи права заарештованих і засуджених у справах про московські протести, і це прискорило ліквідацію руху, до якої і так все йшло. Поза сумнівом, рішення про ліквідацію руху буде оскаржено, спочатку — у Президії Верховного Суду РФ, потім — в Європейському суді з прав людини, з настільки ж передбачуваним результатом. У російській інстанції скаргу буде відхилено, а ось ЄСПЛ її гарантовано задовольнить і присудить руху Пономарьова компенсацію в кілька тисяч (а можливо — і в кілька десятків тисяч) євро. Лише станеться це не раніше ніж через два-три роки, а то й пізніше, коли всі структури руху давно вже будуть ліквідовані. Компенсацію російська влада виплатить, щоправда, незрозуміло, кому саме, але рух не відновлюватиме.

Лев Олександрович вже пообіцяв, що не залишить правозахисну діяльність: «Правозахист — це спосіб життя, тому ми залишимося працювати в цій сфері. Я спробую якимось чином зберегти кістяк центрального апарату і регіональні відділення руху». А на засіданні Верховного суду адвокат руху казав, що його активісти — «це не іноагенти, це агенти впливу росіян, інколи принижених, інколи ображених, що інколи знаходять підтримку в цій правозахисній організації». Звісно, з ліквідацією руху «За права людини» правозахисна діяльність в Росії не припиниться. Проте умови її ведення істотно ускладняться. Справжні правозахисні організації чи вимушені будуть реєструватися як іноземні агенти, що не лише виключить отримання російських державних грантів, а й вкрай ускладнить їх роботу по представництву в російських судах інтересів громадян та організацій, що потерпіли від дій держави, або продовжать свою діяльність без утворення юридичних осіб, що в російських умовах зведе майже до нуля можливості їх фінансування.

На думку Пономарьова та інших російських правозахисників, ліквідація руху «За права людини» означає перехід влади до силових методів відносин із правозахисними організаціями. Це, безумовно, так. Але й від іншого методу в Кремлі відмовлятися наміру не мають. Це — створення псевдоправозахисних організацій, повністю підконтрольних владі. Адже той-таки Кирило Вишинський, з погляду Москви,      — це не пропагандист, а правозахисник, ось його й до Ради з прав людини при президентові Росії ввели. Та лишешь такі «правозахисники за призначенням» захищатимуть права росіян у пострадянських державах чи права афроамериканців та мексиканців у США, а в Росії звертатимуть увагу хіба що на правопорушення, буцімто вчинені проти співробітників силових структур. Такі псевдоправозахисники і за радянських часів існували. Лише тоді справжні правозахисники перебували переважно у в’язницях, засланнях, психіатричних лікарнях чи в еміграції і не могли серйозно завадити діям ряджених правозахисників. Зараз же справжні правозахисники в Росії поки що мають змогу діяти легально. А це дуже заважає діяльності державних призначенців на зразок Валерія Фадєєва чи Кирила Вишинського. На тлі роботи справжніх сподвижників правозахисту їхня діяльність видається жалюгідною пародією. Влада дуже хоче, аби люди в Росії з часом повірили, що може існувати лише такий ось «правозахист за призначенням». А всі решта, хто називає себе правозахисниками, це     — шкідливі баламути, місце яких   — у в’язниці чи в еміграції.

Гадаю, невипадково рішення про ліквідацію руху «За права людини» було ухвалене одразу ж після зміни керівника, а значною мірою — і складу Ради з прав людини при президентові РФ. Колишній керівник СПЛ Михайло Федотов хоча й не вирізнявся сміливістю Льва Пономарьова, але щодо ліквідації руху «За права людини» протест, нехай і в м’якій формі, найімовірніше, виявив би. Нинішній же керівник Ради наче води в рота набрав. Співголова Московської Гельсінської групи і поки що член СПЛ, правозахисник Валерій Борщов, так охарактеризував ліквідацію руху Льва Пономарьова: «Силовики взяли гору над громадянським суспільством і керують ним». Він визнав цю акцію помстою за припинення справи Івана Голунова і звільнення деяких фігурантів «московської справи». Гадаю, проте, що не все так просто і силовики тут за великим рахунком ні до чого. З жодними прибічниками громадянського суспільства вони в російській владі не борються, просто за відсутністю там таких. Команда йде явно із самісінької гори і спрямована на те, аби повернути становище справжніх правозахисників в майже радянські часи. А тут ще набуття чинності закону про суверенний Рунет приспіло. Цей закон дозволяє за потреби в найкоротші терміни ізолювати російський сегмент всесвітньої павутини. Загалом, Росія неухильно котиться до нового тоталітаризму, і ліквідація руху «За права людини» — ще один крок на цьому шляху.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ