Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Українці самоорганізовуються — щоб «іти до школи»

Після «оптимізації» від Кабміну українці власними зусиллями змушені відновлювати навчальні заклади
16 серпня, 2012 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Ці дві історії — з Хмельниччини та Херсонщини, вразили нас і, переконані, вразять наших читачів. Вони цінні не лише тим, що є прикладом самоорганізації українців у регіонах (а, отже, свідченням формування громадянського суспільства не просто на регіональному рівні, а в селі!), а й тим, що в їхній основі — навіть не захист власних заощаджень чи майна, а захист права на освіту своїх дітей.

Чи пішли б ці люди під Верховну Раду боронити Юлію Тимошенко — невідомо. Але вони точно вважають, що їхні діти повинні мати право на якісну освіту, сучасну школу. І це робить їх європейцями. Та показує приклад, що означає чинити етичний опір «болоту».

«ТАК ЧИ ІНАКШЕ ДОВЕДЕМО ДО КІНЦЯ ТЕ, ЩО ЗАДУМАЛИ»

На Хмельниччині в селі Лютарка восени з’явиться дитячий садочок. Нічого дивного, якби не той факт, що люди власноруч і за власні кошти, яких у сільських мешканців украй мало, реконструюють старе приміщення для потреб дошкільнят. Причина — вже буденна для України: в рамках державної програми оптимізації сільська школа опинилася під загрозою ліквідації, адже на сьогоднішній день в ній навчається всього лише 14 дітей. Це не перше й не останнє село, де закривають школу, й діти, по суті, не мають іншого вибору, як ходити за знаннями в сусідні населені пункти. Втім мешканці Лютарки не стали влаштовувати протести й мітинги чи писати скарги уряду, а зібралися, порадилися і знайшли шлях вирішення проблеми — побудувати навчально-виховний комплекс, додавши до школи дитячий садочок. Такий комплекс не підпадає під оптимізацію, а отже збереже право дітей навчатися в рідному селі.

«Ініціативу побудувати такий навчально-виховний комплекс мешканці села проявили самі», — розповідає «Дню» голова Лютарської сільської ради Петро ГОНЧАРУК. За його словами, рішення про реконструкцію старої будівлі під дитячий садочок виникло всередині року, коли бюджетні кошти вже були розподілені. Але й це не зупинило селян — вирішили будувати за власні кошти і власними силами.

«У реконструкцію будівлі селяни вкладають свої гроші. Приємно, що долучилися підприємці, допомагають і ті, хто орендує в селі землю. Весь час на ремонті працює хтось із селян: коли п’ять, коли шість — вісім, а коли й дві людини, — розповідає Петро Гончарук, — це батьки дітей і ті, кому це не байдуже. Зараз ми все робимо самі, а далі сподіваємося на допомогу». Роботи ще тривають, а кошти в селян закінчуються. Сільський голова розповідає «Дню», що до них приїжджало телебачення знімати сюжет, а місцева газета 15 номерів поспіль пише, що потрібна допомога. Втім, говорить чоловік, поки ніхто з-поза меж села не відгукнувся й не допоміг.

«Один із тисячі тих, хто прочитає чи побачить нашу ситуацію, може, й допоможе. Що собі задумали, те самі потихеньку й зробимо. Звичайно, ми сподіваємося, що буде фінансування, але якщо ситуація не зміниться, ми так чи інакше доведемо до кінця те, що задумали. Головне — щоб не закрили школу», — підсумовує Петро Гончарук.

«МИ ХОЧЕМО ЖИТИ В СУЧАСНОМУ СЕЛІ»

Якщо зайти в Інтернет і набрати в пошуковій системі назву села на Херсонщині — Кардашинка, можна потрапити на дуже цікавий сайт. Це не зовсім краєзнавчий чи туристичний сайт, це своєрідний концентрат «живої історії» конкретного населеного пункту, з якої, власне, й складається історія всієї держави: старі фотографії з родинних альбомів, записані школярами усні розповіді старожилів про непросте ХХ століття в одному херсонському селі, місцеві краєвиди... А найважливіше, цей сайт створили самі мешканці Кардашинки, зокрема вчителі та учні.

Ще кілька років тому село Кардашинка мало чим відрізнялося від низки південних сіл, означенням яким слугує епітет «депресивні». Тут нічого не відбувалося. Проте ідеї були, й місцеві мешканці почали їх втілювати в силу своїх можливостей, адже хотіли жити в сучасному селі. Про проблеми села та плани його мешканців подолати їх дізнався херсонський Центр молодіжних ініціатив «Тотем», який вирішив допомогти ініціативним селянам. «Село Кардашинка саме по собі є цікавим. Наприклад, місцева школа знаходиться в будинку, якому незабаром виповниться 100 років. Ініціативна шкільна група вигадала і втілила в життя невеличкий музей, який займає одну кімнату в школі, але він дуже «живий» — люди, які цікавляться історією села, приносять туди свої речі й заохочують дітей також поповнювати його «експонатами»: не лише речами, а й історіями старожилів», — розповіла «Дню» голова ЦМІ «Тотем» Олена Афанасьєва.

За її словами, їхня організація «забезпечили зв’язок спонсорів зі школою», а вже місцеві мешканці самі озвучували свої ідеї й можливі шляхи їх вирішення. «Ці люди хочуть, щоб Кардашинка була сучасним селом, а значить була присутньою в Інтернеті. Ми їм допомогли зробити сайт, а вони самі зібрали всі необхідні матеріали. Там є історія Карадшинки, фотографії людей і розповіді про життя. Вони дуже серйозно до цього поставились. А ще ми вирішили реалізувати ідею з колядками, бо в херсонській області традиція колядок фактично втрачена, і вже час говорити про її відродження. Отже, школа зібрала сценарії, ми пошили костюми й підготували дітей. Колядки були просто фантастичні! Діти тоді назбирали багато солодощів і грошей, але дитячий колектив вирішив всі гроші віддати шкільному музею, а ще — на газифікацію школи. Насправді досвід був фантастичний. Зараз триває процес газифікації школи. Для нас це був унікальний досвід, коли всі об’єднуються і власними силами справді пожвавлюють життя в селі, роблять його сучасним», — розповідає Олена Афанасьєва.

Від того часу багато що змінилося. Коли «Тотем» організував зустріч шкільного активу з потенційними спонсорами (деякі з них — це люди, які мають дачі в селі), школа ще опалювалася дровами й були потрібні величезні кошти лише на підготовку проектної документації. А ще школа потребувала комп’ютерного класу. Сьогодні ж школа, завдяки активності мешканців і залученню спонсорів, уже газифікована, а один із класів обладнаний комп’ютерами. І на цьому місцеві мешканці не збираються зупинятися.

P.S. Якщо ви маєте бажання допомогти жителям села Лютарка зберегти школу — поділитися будматеріалами чи переказати кошти, — звертайтеся до голови сільради Петра Григорчука , тел. 038 52-5-02-82.

Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ