Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

«Принципова позиція навіть однієї людини часто буває вирішальною»

Актуальні роздуми навколо новинок «Дня» — викликані презентацією в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки за участі Лариси ІВШИНОЇ
24 жовтня, 2019 - 16:57

«ПРИКЛАД ТОГО, ЯК МЕДІАРЕСУРС МАЄ СПІВПРАЦЮВАТИ З УНІВЕРСИТЕТОМ»

Напередодні відбулася перша презентація в Луцьку: в затишному, атмосферному залі Художнього музею, де на учасників дискусії зі стін дивилися лики з портретів, яким по 100, 200, а деяким і 400 років. Було багато запитань, багато оплесків, і того світлого настрою, якого так нині не вистачає українському суспільству. Говорили про те, як складно, але життєво важливо було сформувати Бібліотеку газети «День», яка нині нараховує вже 30 позицій різної концептуальності. Лариса Івшина відзначила одну зі знакових книг — «Сила м’якого знака», що повертає Україні її ім’я — Русь. Ще за чотири роки до отримання Україною Томосу «День» видав книжку «Повернення в Царгород». «Маємо відзначити те, що й газета, і бібліотека «Дня» мають у собі приховані, я сказала б, смисли. Оскільки ви є головним редактором, автором усіх ідей, які втілює «День», то хочу подякувати вам за дві речі. Перша — це ваше прогностичне мислення. Ви порушуєте ті питання, пишете про те, формуєте те, до чого ми маємо йти і приходимо в майбутньому. Друге — завдяки вам ми починаємо розуміти, хто є еліта і навіщо вона нам», — говорила на першій презентації народний депутат України Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, за участі і підтримки якої, коли вона працювала проректором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, відбулося чимало презентацій книжкових новинок «Дня» та найкращих світлин міжнародної фотовиставки. Обговорювали в Художньому музеї і змістовність та ошатність глянцевого «Маршруту №1. Луцьк», який, нагадаємо, вийшов за підтримки Луцької міської ради (див. про це більше в матеріалі «Виразне явище української культури» в «Дні» за 24 жовтня ц.р.).

Наступного дня, вітаючи Ларису Івшину в конференц-залі університетської бібліотеки, ректор професор Ігор КОЦАН відзначив, що співпраця між університетом та газетою «День» — багаторічна, і є, на його думку, прекрасним прикладом того, як саме і має співпрацювати медіаресурс із вищим навчальним закладом. «У Лариси Івшиної дуже багато ідей, планів, проектів, — говорив ректор, — і ми цінуємо те, що чимало з них вона після реалізації представляє саме в нашому університеті, де є членом Наглядової ради та почесним професором. Це вже традиція, коли після презентації нової книги у Львові на форумі видавців «День» привозить її до нас, у Луцьк, бо тут цього чекають. Так само після відкриття міжнародної фотовиставки «Дня» в Києві найкращі її світлини привозять у Луцьк. Це ті речі, які також формують культурний простір університету, міста загалом. Нас уже давно не треба переконувати, що треба читати газету «День», аналізувати смисли, закладені в його книгах. Щиро дякуємо Ларисі Івшиній та її колективу за те, що ви робите для України і задля України».

«Волинь — моя рідна земля, але, буваючи тут, спілкуючись з вами, я по-новому її для себе відкриваю, — говорила Лариса Івшина студентам. — Це те ж своєрідна для мене дорога вдячності людям, які вміють бути партнерами. Для мене це реальна пам’ять і реальна вдячність людям, завдяки яким «День» і університет стали партнерами. Світлої пам’яті професор Анатолій Свідзинський, за ректорства якого відбулася презентація першої «Україна Incognita» ще у Волинському державному університеті. Ми тоді мали на цій зустрічі трьох потужних експертів: самого Анатолія Вадимовича, професора Володимира Панченка, який свого часу і спонукав мене почати видавати бібліотеку газети «День», та відомого краєзнавця Григорія Гуртового. Це був час, коли газета «День» уже активно розробляла тему історичної освіти і практичного прочитання історії. І я розуміла, що в один момент ми не змінимо суспільство, просвітництво вимагає терплячості і часу». Тому я, — продовжила  Лариса Івшина, — спокійно сприймала дух ввічливого інтересу, але не більше, який був властивий першим презентаціям у Луцьку. «Я розуміла, що має минути час, немало часу, щоб ми мислили на одній хвилі, щоб був зворотний зв’язок, — ділилася спогадами Лариса Івшина. — Незручно було  відчувати себе в стані монологу, але тепер можу відзначити, що зустрічна хвиля розуміння вже давно пішла, і в університеті в Луцьку ми маємо широке коло однодумців».

«ПРИНЦИПОВА ПОЗИЦІЯ НАВІТЬ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ МОЖЕ БАГАТО ЧОГО ЗМІНИТИ»

Цьогорічна презентація в університеті відбувалася за активної участі студентів факультету філології та журналістики. Модератор зустрічі, проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Анна ДАНИЛЬЧУК у цій аудиторії повела мову про те, як би головний редактор «Дня» прокоментувала один із найсильніших, на її думку, творів у книзі «День вдячності» — «Повість про двох журналістів» Джеймса Мейса.

«Завдяки йому, американцю за походженням, ми маємо традицію ставити на вікно запалену свічку в пам’ять про Голодомор, — зауважила Анна Данильчук. — І якщо сьогодні говоримо про вдячність, то маємо подякувати і Джеймсу Мейсу, і вам, Ларисо Олексіївно, адже Мейс відпрацював у «Дні» вісім років, завдяки йому він отримав трибуну». Лариса Івшина розповіла про своє знайомство з Джеймсом Мейсом, про те, як і вона спочатку не все знала про його попередню діяльність у США, про його вивчення історії Голодомору в Україні та донесення правди про нього до світу: «Тема Голодомору в ті часи була найбільш табуйованою, це була велика таємниця Мордору. «День» із Мейсом боролися за те, щоб відбулося переосмислення подій, щоб була донесена правда. Принципова позиція однієї людини або групи людей часто може бути вирішальною», — переконана Лариса Олексіївна. Головний редактор «Дня» пригадала і нещодавню історію, як у німецькому бундестазі сумніваються чи визнавати Голодомор геноцидом, і поставила закономірне запитання: а чи готова українська журналістика адекватно пояснити світові цю трагедію, чи зуміє вона використовувати аргументи, які наведені в текстах «Дня» ще багато років тому, та в книзі Мейса «Ваші мертві вибрали мене»? В аудиторії виникла зацікавлена розмова про те, як газета «День» розпочинала в журналістиці багато речей задовго до інших, а «Повість про двох журналістів» — це твір про боротьбу добра і зла, а й про позицію журналіста.

Тому закономірним було запитання Максима КРАВЧУКА, третьокурсника факультету філології і журналістики, до Лариси Івшиної: «В контексті сучасної української журналістики цікавить ваша думка, чи є реальною можливість появи журналіста, хоча б мінімально наближеного до рівня Гарета Джонса, в сучасному медійному просторі, зважаючи на весь обшир вад і спокус сучасного медіапростору?» Опісля Максим пояснив, що хотів почути саме особисту думку Лариси Івшиної, без якої, вважає, неможливо уявити історію сучасної української журналістики. «Історія України і української журналістики мені зовсім не байдужі, — казав Максим, — я знаю позицію пані Івшиної з багатьох питань, мені важливі її погляди на те, наскільки правдивою має бути журналістика в Україні, я ціную досвід «Дня» в просуванні цієї правди, а зустріч із головним редактором «Дня» завжди загалом дуже і дуже пізнавальна в багатьох аспектах».

ВРАЖЕННЯ

«НАЙПЕРШЕ, ПРО ЩО ПРОШУ СВОЇХ СТУДЕНТІВ, — ЦЕ ЧИТАТИ ГАЗЕТУ «ДЕНЬ»

Олена МАЛАНIЙ, доцентка кафедри української літератури СНУ імені Лесі Українки:

— Я однією з перших попередньо замовила книгу «День вдячності», ще до її виходу в світ. Маю хорошу добірку книг з бібліотеки «Дня». Найперше, про що прошу своїх студентів, — це читати «День» і його книжкові видання. Книга «День вдячності» цікава мені тим, що говорить про почуття, яке має бути властивим усім. Бути вдячними вчили мене батьки, вдячності навчаю своїх студентів, щоб вони в житті вміли відзначати те хороше, що їм дають інші люди. В «Дні вдячності», крім передмови Лариси Івшиної, звертаю увагу найперше на її зміст. Адже перелік особистостей, яким має бути вдячною Україна, досить промовистий. Нам є кому дякувати! Але дуже важливо, щоб людині дякували ще за її життя.

Нещодавно в нашому університеті відбулася зустріч із британським режисером Тоні Палмером, який приїздив на фестиваль композитора Стравінського в Устилуг. Він автор кінострічки про Стравінського. А ми давно мріємо зняти фільм про нашу Лесю Українку. Палмер казав, що Україна, на жаль, ще мало розповідає про себе світові. Він нагадав австрійців, які, коли мали в державі проблеми, виходили і махали прапорцями національних кольорів. Він казав, що і нам треба, образно кажучи, махати своїми прапорцями, нагадуючи світові про себе, про свою історію. І книга «День вдячності» — це той «прапорець», яким ми повідомляємо про себе світові.

«День» — НАШ ПОТУЖНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАРТНЕР»

Тетяна ЄЛIСЄЄВА, завідувачка Музею волинської ікони:

— Слова вдячності працівники нашого музею чують досить часто. Під час кожної екскурсії, потім, коли екскурсії навіть записують на відео, виставляють їх у «Ютубі», і там ми знову читаємо захоплені слова подяки. І ми завжди пам’ятаємо тих людей, які підтримали становлення нашого музею, стояли біля його джерел. Це й мистецтвознавець Павло Жолтовський, із яким ми в 80-х роках вирушали в перші експедиції в закинуті, закриті волинські храми, звідки рятували святі образи, які потім стали окрасою нашої колекції. Лариса Івшина говорила про те, як у дитинстві бабуся водила її у храм у Локачах, і там вона розглядала ікони, які торкали її душу, але тоді вона ще не знала, що то роботи відомого іконописця Йова Кондзелевича. То я вже можу сказати, що ми незабаром зможемо відкрити світові ще одну реліквію Кондзелевича. Є ікона, яка перебувала на горищі, вона врятована і перебуває на реставрації, вона перемальована була, але є підстави вважати, що це саме Йов Кондзелевич.

Ми дякуємо колишньому голові Волинської ОДА Борису Клімчуку, який розумів значення культури, без якого не було б ні нашого музею, ні музеїв Стравінського в Устилузі та Липинського в Затурцях, дякуємо митрополиту Ніфонту, який сприяв передачі в музей багатьох цінних пам’яток сакрального мистецтва, був меценатом нашого музею. Дякуємо родині Коробчуків-Горлицьких, які врятували чудотворну Холмську ікону Богоматері. Про всі ці речі — наш музей, Холмську ікону, інші волинські музеї — не один раз писала газета «День», яка є нашим потужним інформаційним партнером. І цікавий момент: нещодавно в нас у музеї побувала сім’я аж із Чернігова, люди про музей прочитали в «Маршруті №1», і неодмінно вирішили його відвідати. Дякуємо Ларисі Івшиній за таку потужну підтримку.

«У НАЦІОНАЛЬНОМУ ХАРАКТЕРІ ТАК МАЛО ФІЛОСОФІЇ ВДЯЧНОСТІ І ПАМ’ЯТІ...»

Оксана САХАРЧУК, директорка опорного навчального закладу «НВК «Локачинська ЗОШ I-III ст.-гімназія»:

— Дуже шкодую, що не змогли побувати на цьогорічній презентації книги «День вдячності», але ми її маємо й обов’язково обговоримо з учнями, бо книга — чудова. Тому хочу наразі бодай передати свої враження від цієї книги. Символічно, що її в подарунок від всеукраїнської газети «День» ми отримали напередодні професійного свята — Дня вчителя — з дарчим написом Лариси Івшиної, головного редактора видання, випускниці Локачинської середньої школи — «Рідній школі — з вдячністю!»

Нова книга «Бібліотеки газети «День» — про важливість однієї з «животворних людських цінностей» — вдячності. Вдячність Богу, родині, вчителям, тим, хто навчив бути сильним, — природні почуття особистості. Таким же природним є почуття вдячності тим, хто в часи випробувань підтримував українців, бив у дзвін, коли нація знемагала від голоду та утисків, допомагав нам берегти свою культуру. Знаковою для мене є стаття про Єжи Ґедройця, польського громадського діяча, видавця часопису «Культура», зі сторінок якого поляки та східноєвропейська еміграція вчилися мислити і, як наслідок, змінюватися та змінювати країну. Саме в Бібліотеці «Культури» Єжи Ґедройць видає антологію «Розстріляне відродження», яка вмістила найкращі зразки української літератури 20 — 30-х років ХХ ст. До речі, і назву цього видання літературознавцю Юрію Лавріненку, упоряднику антології, запропонував Ґедройць. Завдяки подвижницькій праці Єжи Ґедройця було видано твори українських митців, страчених у катівнях і концтаборах, доведених до самогубства, зламаних психологічно репресивною радянською системою, згадка про яких в Україні, як пише геніальний Джордж Орвелл, вирізувалася з газет і журналів, «розпилювалася», начебто їх ніколи не було.

Книга «День вдячності» про те, що «кривизна» та «невлаштованість» — це не лише про дороги, побут чи економіку, а й про національний характер, у якому так мало філософії вдячності та пам’яті. Відсутність вдячності — ознака втрати рівноваги в серці людини, що призводить, на переконання гуманіста Папи Івана Павла ІІ, «до порушення рівноваги в сучасному світі». Сказати «спасибі» завжди вчасно. І навіть якщо пройшли роки, вдячність є важливою. Важливою насамперед для того, хто її відчуває. Адже дякує, бо пам’ятає. А пам’ять — це шлях до відповідальності, до нарощування потуги творити й берегти своє, українське.

Із вдячністю за подвижницьку працю головному редактору Ларисі Івшиній та творчому колективу газети «День».

 

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото Костянтина СЕМИЦЬКОГО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ