Майдан на крові

Офіційне відзначення початку подій на Майдані, які прийнято називати Революцією гідності, вирішено провести в понеділок 21 листопада, на що вже розроблений та затверджений план заходів. Проте активісти відзначати чергову річницю масового протесту, що зрештою переріс в хвилю спротиву, почали вже в неділю здебільшого благодійними заходами для збору коштів сім’ям учасників АТО.

В понеділок в Києві та інших населених пунктах України відбудуться меморіальні, урочисті і культурно-художні заходи за участю представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, нардепів та «учасників революційних подій в Україні в 2004, 2013-2014 роках, учасників АТО, представників громадських об’єднань, волонтерських рухів, молоді і духовенства». Заходи мають торкнутись в тому числі Донецької та Луганської областей.

«ЗАПОМОРОЧЕННЯ ВІД УСПІХІВ»

Дати спонукають замислитись над висновками, особливо коли мова йдеться про події, що стали історично значимими явищами. І схоже, що й досі після Небесної сотні, втечі Януковича з мільярдами, оп’яніння від побаченого в Межигір’ї, війни та втрачених територій, загал воліє мислити здебільшого рефлексіями, для чого було вигадано досить примітивізовані визначення – «зрада» та «перемога». Дійсно, Небесна сотня давно перетворилась в десятки тисяч загиблих, електронні декларації наочно показали, що Межигір’я було лише фасадом шалених статків тих хто себе називає «правлячим класом», а ті хто став цапом відбувайлом, як правило, має можливість своєчасно втекти. Втечі торкнулись як і рядових (порівняно з більш гучними фігурами) суддів Чаусів, так і таких як Клюєв, який полишив терени країни акурат перед оголошенням йому підозри. Отже чи не стала втеча Януковича так само таким собі актом після «останнього китайського попередження»?

Трагедії, які відбулись три роки назад, розслідуються досі. І у слідства, в цьому плані, начебто немає сумнівів, що головним злодієм є колишній Президент України - Віктор Янукович. Весь його трагі-комічний образ з «йолками» і загиблим в російському озері молодшим сином, наче абсорбує в себе провину за ті події. Поведінка Януковича після обрання його Президентом все більше нагадувала поведінку «фармазонщинка» державного масштабу. Кілька тюремних строки так і не випарились з його спинного мозку, а широта мислення так і залишилась в межах доволі примітивних «понятій». Вузькість мислення перетворювало його в заручника маніпуляцій, а амбіції зрештою зациклювались на маніакальному збагаченні. На думку багатьох хто безпосередньо спілкувався з Януковичем в останні роки його президенства, останній виглядав стомлено.

Розігнавши човен на шляху до ЄС і при цьому поставивши на ключові пости відверто проросійські кадри, Янукович в певний момент різко розгорнув курс, що не могло не підняти хвилю обурення. Відчувалось, що Президент заплутався і розгубився. Даль він робив лише помилки. Побиття студентів більшість називає не лише злочином, але й дурістю. Останній момент наштовхує на підозри - чи не підставили колишнього «завгара», який після того як отримав вищий пост в країні, надав іншому своєму сину Олександру, якого в народі прийнято називати «Сашою Стоматологом», широке поле для зловживань? Мотив для «підстави» був. Адже згаданий старший син дійсно наступив на п’яти багатьом із тих хто вважає себе реальними власниками України. Самі ж «донецькі» від інших кланів відрізнялись винятковим нахабством, яке в певний момент затьмарювало їм очі. Нагадаємо, що відомий кримінальний авторитет Ахать Брагін, загинув в середині 90-х років, як раз після того як намагався «поставити на лічильник» той самий «правлячий клас». Тоді ж в Донецьку загинув бізнесмен і досить перспективний політик Євген Щербань, який нікого на «лічильник» не ставив, але уявляв собою потужну альтернативну силу владній верхівці. У східному регіоні зрештою починає домінувати один клан, якому тодішній Президент Леонід Кучма віддав Донбас на відкуп і представником якого був в тому числі Віктор Янукович. Зрештою, Майдан 2004-го року і вийшов тоді не лише проти Януковича, а перш за все проти Леоніда Кучми, який під відповідні гарантії делегував владу наступнику. Таким чином, фактично, з кінця 90-х років Донбас виявився відкритими дверима для російського впливу, який в 2013-2014 роках зіграв свою трагічну роль.

ДЕТОНАЦІЯ

Якщо мрійлива Революція на граніті та романтична Помаранчева революція за своїм психологічним напруженням мали щире піднесення в прагненні розбудови держави та відбулись мирно, то Революцію гідності багато хто справедливо називає кривавою. По всьому видно, що в той час як українці не зробили відповідних висновків за 20 років, Кремль уважно вивчив наші особливості і відповідні схильності до повстань, бунтів та всілякого роду маніфестацій. Мало хто згадує, що справжня кров в Києві могла пролитись вже в 2007-му році, коли широко відпрацьовувались технології (зокрема з використанням «тітушек»), які «вистрілили» в 2013-му.

З чого почався останній Майдан? Начебто з так званої «смски» відомого тоді блогера і журналіста Мустафи Найєма із закликом «попити чаю» на Майдані. Найєм згодом стане депутатом Верховної Ради, почне їздити на всілякі форуми та буде виправдовуватись, що не знав, що брав гроші від фонду Віктора Пінчука. Але про це загал дізнається згодом. Тоді ж завдання мінімум було виконано – обуренні Януковичем, який розгорнув на 180 градусів курс до ЄС, студенти зібрались в серці столиці. Все виглядало мирно і навіть весело. До детонації незворотних процесів залишався тиждень.

Газета «День» вже зверталась до подій ночі побиття студентів та піднімала питання про дивну роль деяких фігур в тих подіях, зокрема Андрія Деркача.

«Розгін Майдану. Виконавці і бенефіціари. Що робили в кабінеті Попова в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року Сівкович та Деркач». №216, (2015)

Так сталось, що одним із учасників подій три роки тому, став згодом новий Президент України - Петро Порошенко. Грейдер, обіцянки відновити бруківку на Хрещатику за власний рахунок, регулярні виступи на сцені Майдану, куди до речі доступ контролювався Олександром Турчиновим - все це стало прологом для його президентства. Але тоді влада Януковича здавалась міцною і непохитною. Януковичу були підлеглі всі силові структури в державі. Хоча згадане дивне і безглузде побиття студентів натякало на те, що в оточенні тодішнього Президента були сили, які наче підштовхували його до прірви вчинків з незворотними наслідками. Пекло, яке протягом кількох місяців розгорталось в центрі столиці, кілька разів застигало. Монотонний шум і гуркіт засинав перед навезеним з різних міст України, втомленим Беркутом. Та в певний момент знову займались покришки, починався «розгін» Майдану, який нічим не закінчувався. Зрештою наприкінці лютого настала кульмінація, яку досі трактують неоднозначно.

Дивна ситуація: побиті наприкінці листопада студенти, які вже мали квитки додому, та сотні смертей цивільних в той час, як Майдан все більше нагадував застигле середовище. Так почався і так закінчився Майдан.

«Ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, найстрашніша ніч, яку довелося пережити нам усім з 18 на 19 лютого 2014 р., - пише учасниця подій на Майдані під ніком @maydan18february, - Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної зачистки, зробили справжній подвиг, про який ми ніколи не забудемо. Читаючи спогади очевидців про це пекло, щоразу виникає одне і теж питання: Чому Беркут тоді так і не дотиснув захисників Майдану? Що зупинило цих нещадних вбивць? Мабуть це питання лишиться одним з багатьох, на яке ми так і не отримаємо відповіді найближчим часом і хто знає чи дізнаємось взагалі...»

ЧОМУ ВТІК?

Насправді, теоретично Віктор Янукович дійсно міг покінчити з Майданом силовим шляхом. Та, враховуючи виняткову жорстокість, очевидні криваві провокації, які широко і системно тоді відбувались, все більше здавалось, що існує так звана «третя сила». До речі існування цієї «третьої сили» доведено так і не було.

Нагадаємо, що тоді в кількох місцях Києва були відвантажена російська зброя для начебто розгону Майдану, а насправді, на думку низки експертів, по-перше, для розкручування російськими ЗМІ теми «громадянської війни», по-друге, для натяку Януковичу терміново полишати країну. Ця версія примушує замислитись над принциповою різницею між питаннями - Майдан прогнав Януковича чи Майданом прогнали Януковича?

На питання «Чому Беркут тоді так і не дотиснув захисників Майдану?» учасники тих подій здебільшого відповідають так само наївно, як це притаманно першим хвилям революціонерів.

Світлана Гулько: «На то була Божа Воля. Сам Господь стояв на захисті Майдану».

Ігор Доманський: "Коли вдарили дзвони Михайлівського, нечисть почала танути. Здавлений натовп, який тиснув на трибуну, здавалось ось-ось її завалить і впаде Майдан. Але як завжди, дуже вчасно, на набат дзвонів на допомогу своїм дітям встигла Матір Божа і захистила їх від нечисті. Дякуємо тобі матір наша Діва Марія».

Андрій Литвин: «Зранку 20-го згоріла частина барикади на Інститутську (біля Стели). Беркут пішов в атаку, але наші пішли в контратаку і погнали «мусорів», ми також пішли в атаку по Європейській площі-Грушевського. Над ранок стали під’їздити підкріплення, Слава Україні! Слава Героям!»

Отже людям знову хочеться вірити в небесні сили тоді, коли вони не можуть «схопити за руку» ті сили, які воліють залишатись в тіні. Дійсно, в 2013-му Янукович набрид. Набрид не лише суспільству своєю дивною політикою навіть не багатовекторності, а безпринципної флюгерності, але й боляче почав наступати на п’яти домінуючим кланам. Зокрема ще в 2012-му році, заступник генпрокурора Ренат Кузьмін відкрив справу проти Леоніда Кучми, як головного підозрюваного у замовлені вбивства Георгія Гонгадзе, і примусив екс-президента ходити в прокуратуру на допити. Тепер Кузьмін у вигнанні, а Кучма представляє Україну на переговорах в Мінську.

Та нині настав час допитів і наступних президентів, щоправда вже по справам Майдану. РФ дала згоду на проведення допиту Віктора Януковича в форматі відеоконференції. Захисники Януковича при цьому наполягають на очній ставці між Януковичем і Порошенко. Насправді, Янукович мало що може втратити від таких допитів. Навпаки, за останні три роки його страуси почали лише відтіняти липецькі фабрики.

Чим, в такому випадку, такі допити зрештою можуть вилитись для тих хто прийшов до влади на кривавій хвилі Майдану? Чи не тому генеральна прокуратура поспішила допитати нинішнього Президента? Нагадаємо, що надання свідчень Петром Порошенко мало відбутися 29 листопада у приміщенні генпрокуратури, а відбулося 18 листопада в Адміністрації Президента.

УРОКИ БЕЗ ВИРОКІВ

Фасадність, яка стала символом нової влади, дратує суспільство. Можливо тому, що ніяка ця влада не нова, а ті хто начебто прийшов з Майдану чи АТО до парламенту, досить швидко виявились інфікованими спокусливими вірусами давно визначених правил поведінки. Слідувати цим правилам означає поступове, але впевнене збагачення. Фрази про «боротьбу з корупцією» та «необхідність реформ» перетворились в елементи антуражу за яким суцільна темрява невизначеності. Щоб відвести увагу від глибинних змін, які спершу мають болісно вдарити по кишеням конкретних кланів, суспільству підсовують «цукерки» у вигляді красивої форми нової поліції, яку почали екстерном готувати на двомісячних курсах. При цьому ігри в «антикорупційність» тривають паралельно з опорожненням кишень простих громадян, на що у влади є класичне пояснення - війна ж бо.

Та все важче «косметикою» заяв та інформаційних проводів прикривати гріхи нової (старої) влади, якими користуються для піару так звані «реваншисти» - представники Опоблоку (острівка до якого прибились колишні «регіонали» з проросійським душком). Їхній потяг стоїть на запасному шляху і чекає вдалого моменту, який багато хто пов’язує з достроковими виборами в парламент. В цьому плані Опоблок знаходить собі союзників навіть серед начебто непримиренних опонентів. Нагадаємо, що все це відбувається не лише за третьою річницею подій на Майдані, але й на третьому році війни РФ проти України, яку ті ж самі «опоблоківці» з широко наданих їм телеефірів скромно називають «конфліктом на Донбасі». З тих кого називають «батьками сепаратистів» поки що в СІЗО посиджує один лише Олександр Єфремов. Але до можливого реваншу колишніх соратників Януковича, країна мала можливість спостерігати інший реванш. Реванш тих проти кого вийшов Майдан 2004-го року, тобто проти клану Кучми-Пінчука (саме того Пінчука, фонд якого давав гроші на вояжі Найєма, про що останній начебто не здогадувався). Так сталося, що втеча Януковича, що вже з Росії попросив Путіна ввести в Україну війська, розчистила поле не лише для президентства вінницької команди, але й реінкарнувала у якості «миротворця» Леоніда Кучму.

Але час триває і випробування, разом з втратами, неминуче примушують націю дорослішати. Добровольці і волонтери стали тим чудом, і тою надією, яка попри всілякі «реінкарнації» і «реванши», поступово варить якісно новий склад суспільного розчину. Можна з впевненістю сказати, що саме це середовище мислячих пасіонаріїв має шанс стати ядром майбутніх змін. Проте зміни ці можуть статись лише за умови ясного усвідомлення принципів розбудови державності.

На цьому тижні в редакції "Дня" відбувся круглий стіл з експертами та учасниками Революції гідності, які поділились власними висновками і особистим досвідом трьох років після Майдану