Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

«Є надія, що все буде добре»...

«Післясмак» ХІХ Міжнародної фотовиставки «Дня» у Києві
6 листопада, 2017 - 17:52
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«Щорічна фотовиставка «Дня» — явище, яке ще не осмислене у всій його значимості для суспільства. Тут не тільки фотографії — тут і філософія сучасності, і історія, і любов, і ненависть... Війна Росії проти України відображена через людські страждання і перемоги. Хвала газеті «День», подяка всім, хто організовує і забезпечує таке унікальне щорічне явище», — такими враженнями про виставку поділився у книзі відгуків державний діяч Євген МАРЧУК.

Яскраві та з гірчинкою — такі емоції викликали 350 кращих світлин нашого фотоконкурсу у близько шести тисяч відвідувачів. Все відповідно до «лаймової» концепції події, яка минулого тижня проходила у галереї «Лавра». Володарі Призу глядацьких симпатій визначені, роботи спаковані, проте наш «Фото-Синтез» не зупиняється — незабаром виставка вирушить країною, щоб наснажувати, давати «кисень» для важливих роздумів і справ.

Герої наших світлин через надзусилля йдуть до нових вершин — у прямому сенсі, як у серії Юрія Величка «Сходження», і в переносному. Вони тягнуться до життя і прагнуть краси за будь-яких обставин, як «Фея переселенців» Олександра Хоменка, що отримала Приз Призів «Золотий День». Тож стежте за маршрутом виставки, щоб побачити кращі роботи ХІХ Міжнародного фотоконкурсу у своєму місті. А поки підіб’ємо підсумки події у Києві.

«ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ... НА ЖАЛЬ, БЕЗ МЕНЕ», РОБОТА ІННИ ОСКОЛЬСЬКОЇ, ЯКА ЗДОБУЛА ПЕРШИЙ ПРИЗ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ. ЦЕ ПОРТРЕТ ОЛЕГА ДИНЬКИ З ПОЗИВНИМ «ЄГЕР», ДОБРОВОЛЬЦЯ 1-Ї ОКРЕМОЇ ШТУРМОВОЇ РОТИ ДУК. ПОБРАТИМИ ВВАЖАЛИ ЙОГО ОДНИМ ІЗ КРАЩИХ БІЙЦІВ ПІДРОЗДІЛУ, ВІН ОДЕРЖАВ НАГОРОДУ ЗА ОБОРОНУ АВДІЇВКИ. У ВЕРЕСНІ ЦЬОГО РОКУ ОЛЕГ ЗАГИНУВ, ПІДІРВАВШИСЬ НА РОЗТЯЖЦІ БІЛЯ ПІСОК / ФОТО ІННИ ОСКОЛЬСЬКОЇ

І СЛЬОЗИ, І ЛЮБОВ

Найприємніший момент в останній день роботи виставки — підрахунок голосів відвідувачів, щоб визначити володарів Призу глядацьких симпатій. Кілька сотень людей долучились до «плебісциту». Переможці отримають річну передплату на газету «День», нашу Скриню скарбів і солодкі подарунки від партнерів.

Трійка переможців виглядає так:

1. Інна Оскольська, м. Київ, «Все буде добре... На жаль, без мене»;

2. Олег Нич, м. Чечельник, «Грайливий настрій»;

3. Дмитро Десятерик, м. Київ, «Небесна Оболонь».

Як бачимо, ТОП-3 вийшов різноплановим. Перше фото — військове, це портрет бійця Олега Диньки із позивним «Єгер», добровольця 1-ї окремої штурмової роти ДУК, який загинув у вересні цього року. «Грайливий настрій» — зворушлива і життєствердна робота, на якій цілується літня (лише за паспортом) пара. «Небесна Оболонь» — мистецький знімок, завдяки якому інакше дивишся на буденні пейзажі.

«ЦЕЙ ОПТИМІЗМ ПЕРЕПОВНЮЄ»

Роботу «Все буде добре... На жаль, без мене» відзначало чимало відвідувачів. Так, ця світлина зачепила за живе народну депутатку Ірину КОНСТАНКЕВИЧ. «Взагалі мені сподобалось багато робіт. Солідарна з вибором переможців, — додає пані Ірина. — Дуже люблю газету «День» і проекти, які вона реалізовує: книжкові, з фотовиставкою. Якщо говорити конкретно про ХІХ Міжнародну фотовиставку «Дня», то вона має своє обличчя. Я б назвала це обличчям війни, яка зачепила своїм крилом і український народ у цілому, і багатьох конкретних людей. Проте військові роботи дають оптимізм. На них — долі героїв, які втратили близьких або отримали травми. Але ці люди не втратили віру у життя, віру у свою справу. Цей оптимізм переповнює, дає сили і віри нам».

Інна Оскольська перемозі дуже зраділа. Вона надіслала портрет Олега Диньки на конкурс, щоб пам’ять про добровольця «залишилась не тільки в особистих архівах», і така відзнака цьому сприятиме. Інна розповіла історію знімка: «Познайомилась з Олегом у зоні АТО. Це було нетривале знайомство. Напевно, ситуативне. Але за невеликий проміжок часу людина розкрилась, нам було цікаво спілкуватись. Чим ближче до фронту, тим більше змінюються стосунки між людьми, об’єднаними певною ідеєю, спільним поглядом на світ. Все якось відкритіше, чесніше. Олег доволі скромна людина, так зрозуміла, не надто звик фотографуватись. Під час розмови з ним захотіла зробити кілька знімків і от, спілкуючись, провели невелику фотосесію. Коли дізналась, що з ним відбулося, ці світлини отримали трохи інакший сенс. Ридала над ними...»

Між іншим, зараз активісти із Запоріжжя, звідки був Олег, добиваються того, щоб його іменем назвали сквер. Вони подали документи для цього, зараз справа у процесі розгляду.

ЛІЦЕЇСТИ У ЗАЛІ ТА НА СВІТЛИНАХ

Вже другий рік на нашу виставку приходять з екскурсією учні Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Приводить їх вихователька 6-ї навчальної роти ліцеїстів закладу Ніна КОМАР, бо переконана: такі проекти необхідні для виховання майбутніх військових.

«Якщо наші ліцеїсти стануть військовими, то вони повинні знати, що необхідний мир на нашій землі, у нашій Україні. Ми живемо у мирному Києві, і завдяки вашій виставці діти бачать, що коїться на сході, скільки звідти приходить скалічених людей, молодих і не тільки. Завдяки цим фото ліцеїсти розуміють, що в Україні необхідно зберігати мир», — пояснює Ніна Миколаївна.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

На фотографіях ліцеїсти побачили не одне знайоме обличчя. Наприклад, на знімку Бориса Корпусенка «Справжній герой» — генерал-майор Ігор Гордійчук. Він захищав Україну на сході, отримав поранення, а нині виховує майбутніх військових як начальник ліцею імені Івана Богуна. На фото Олександра Клименка — з Андрієм Кизилом, загиблим цього року у боях за Авдіївку, прощається його дружина. «Андрій був нашим ліцеїстом, — ділиться  Ніна Комар. — Він загинув у 23 роки. Андрій встиг так себе зарекомендувати, що був заступником командира батальйону. Це дуже висока посада для такого молодого віку. Йому присвоєне звання Героя України, і він зарахований у наші почесні ліцеїсти практично навічно».

«ЦЕ — КОВТОК СВІЖОГО ПОВІТРЯ!»

Відвідувачі виставки не лише роздивлялись світлини, а й купували книжки Бібліотеки «Дня», оформлювали передплату на газету і «Маршрут №1», знайомились з нашими авторами. От родина Антоніни Павелець передплачує «День» вже 20 років! «Без цієї газети жити не можу, — зізнається пані Антоніна. — Ось приїхали і книги придбати, і виставку подивитися. Купили на подарунок молодій дівчині та онуку на 30-річчя «Україну Incognita. TOP-25», а заодно взяли новинку — «Корону, або Спадщину Королівства Руського». Я з «Днем» і лягаю, і встаю. Не можу заснути, поки не почитаю газету. Встаю уранці — знову за газету. Це без перебільшення. Ми науковці, уже пенсіонери, і це — ковток свіжого повітря для нас. На телебаченні ще канал «Культура» якось тримається, а інше ж неможливо дивитися...»

На виставці Антоніна Павелець розплакалась перед роботою Дар’ї Дунет «Десь там війна...», де двійко дітей з Маріуполя вдивляються у далечінь. «Ці дітки мене дуже розчулили... Я сама дитя війни. Через те я знаю, що діти переживають через війну навіть більше, ніж дорослі», — коментує Антоніна Михайлівна.

Біля стенду з книгою відгуків ми зустріли нашу постійну читачку Світлану МИХАЛЮК, шанувальницю «Дня» з 15-річним «стажем». Пані Світлану засмучує, що «наукою» фотовиставки не повною мірою скористалися навчальні заклади столиці (хоча, відзначимо, позитивні приклади є, той самий ліцей імені Івана Богуна і столична школа №275 імені Кравчука Володимира. — Ред.). «Тут дійсно є що подивитися, особливо для молоді. Вчителі та викладачі мають займатися цим активніше. Це особливо потрібно зараз, під час війни, коли проблеми і виховання, і самоусвідомлення для українців є вкрай актуальними, — переконана Світлана Михалюк. — Дякую вашому колективу. Ви робите те, що потрібно».

Очі бійців, «цікаві та глибокі», запам’ятались декораторці Лесі МАКСАЄВІЙ, яка щороку приходить на нашу виставку. «Торік плакала перед половиною робіт. Зараз не можу сказати, що фото стали набагато легші за темами. Чи то звикла до того, що відбувається, чи справді маємо більше позитивного, — розмірковує Леся. — Ще мене дуже надихає «Фея переселенців», бо видно, що життя продовжується. Є діти, які дарують радість і хочуть жити. Є надія, що все буде добре».

Надія на хороше справді є. Але щоб вона справдилась, нам усім треба докласти надзусиль. І світлини фотовиставки «Дня» є «сигнальними маячками», які підказують, на що звернути увагу та як не здаватися у скруті. Тож чекайте наш «суспільний антидепресант» у своєму місті!

Марія ПРОКОПЕНКО, Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ