100 років росту

У ЗМІ з’явилось інтерв’ю директора Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Сату Кахконен, в якому вона підводить вбивчий підсумок врядування в Україні: «Якщо ріст ВВП країни буде на тому самому рівні, то, щоби наздогнати сусідні європейські країни, наприклад Польщу, Україні знадобиться ще 100 років». Згадайте, що було 100 років тому. Й що буде за наступних 100 років при наростаючих темпах вторгнення досягнень науки і техніки в усі сфери нашого життя. І ви погодитись, що при збереженні існуючої парадигми розвитку Україна приречена на відносну бідність і відсталість і на стабільне місце серед країн третього світу. Попри всі оптимістичні заяви наших керівників держави.  

А саме за збереження такого типу розвитку в дещо модернізованому варіанті ратують кандидати в Президенти України. Нагадую про висновок щодо кінцевої мети «Нового економічного курсу України» пані Тимошенко: ця стратегія «покликана наздогнати світ, який не стоїть на місці». Кандидат у президенти мер Львова Андрій Садовий говорить: «Ми повинні сконцентрувати всі сили і інтелект нації, щоб догнати світ. Це питання національної безпеки і виживання. Інакше не буде ні добробуту, ні щастя, ні перемоги у війні». А якщо не доганяєм ?     

Ще одним підсумком нашого врядування за роки незалежності є дані МВФ про те, що Україна «нарешті» посіла перше місце в Європі, але по бідності, обійшовши Молдову. Сама бідна країна в Європі ! 123 місце з 140 за рівнем особистого багатства — 1563 долари на кожного українця (в середньому!). От вам і Швейцарія, до якої нас закликає ще один із кандидатів у президенти. В ній на кожну людину припадає понад 530 000 доларів! І не суть важливо, чи це відповідає дійсності — масово розкуповуються квартири в нових житлових масивах Києва, росте купівля автомашин тощо. Важливо те, що в світі формується негативний імідж країни: чи виникне бажання у великих інвесторів йти в таку країну?

Це сумна констатація з неупереджених джерел. До цього варто додати:

• втрачено частину території країни, втрачено контроль над частиною її кордонів;

• з 1990 року ВВП на одну людину впав на 32%;

• за роки незалежності доля України в світовому ВВП скоротилась із 1% 1992 року до 0,3% 2016-го. За даними академіка Богдана Данилишина на сьогодні доля України в світовому ВВП становить 0,12%. Світовий ВВП росте швидше, ніж ВВП України з 2—3% росту.

• відбувається тотальна деіндустріалізація країни;

• усередині країни створено умови, за яких найбільш працездатна та креативна частина населення змушена виїжджати з України; відбувається інтенсивне обезлюднення країни;

• поглибилось розмежування між владою та народом; росте майнове розшарування всередині країни;

• 2018 року Україна посіла 88 місце за Індексом людського розвитку, найбільш узагальнюючий показник ООН розвитку країни; в 2015 році — 81 місце. Скочуємось. За якістю життя — 81 місце (Росія — 50 місце);       

Зі «свіжих» фактів:

1. серія вибухів на військових складах, що призводить до зменшення обороноздатності країни;          

2. уряд затвердив концепцію Загальнодержавної космічної програми на 2018—2022 роки. Чудово! А директор Інституту космічних досліджень України та голова Державного космічного агентства, член-кореспондент НАН України О. Федоров стверджує: «визначилась тенденція поступового згортання космічної діяльності», «...космічна галузь в Україні скорочується — якщо раніше в ній працювало 50 тисяч осіб, то сьогодні близько 20 тисяч... відбувається вимивання інтелектуального та виробничого потенціалу»; «Це один із проявів кризи державного управління» («День» 12—13.10.2018 р.).

3. «нині посилився тиск по різних культурних напрямах. То закривають культурні площадки, то намагаються знищити історичні пам’ятники..., то знищити «тарілку» на Либідській або велотрек, то поховати ідею музею на Почтовій площі і так далі. Взамін нам пропонують нові торговельні центри, магазини, розважальні шоу і танці з зірками. Це все нагадує «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері» — пише в одній із газет кінорежисер Полина Кельм.        

Не знаю, які ще потрібні аргументи, щоб довести хибність, катастрофічність для незалежної країни тієї форми влади, яка довела багату Україну до такого ганебного стану. І ні Асоціація з Європейським Союзом, ні безвіз, ні отримання Томосу, ні окремі позитивні приклади не спростовують цього висновку.

Чи є вихід із цього ганебного становища для багатого історичним минулим і потужним інтелектуальним потенціалом народу?

Один із авторів «Дня» навів слова маловідомого в нас Бакмінстера Фуллера (1985—1983): «Ти ніколи нічого не зміниш на краще, якщо будеш боротися з існуючою реальністю. Якщо хочеш щось змінити, створи нову модель, щоб стара просто зістарилася». Ще раніш Альберт Енштейн казав: «Жодну проблему не можливо розв’язати на тому самому рівні, на якому вона виникла». Проблема неефективності управління державою виникла в межах існуючої кланово-олігархічної системи. І в її межах вона не може бути розв’язана. Прогнози політологів щодо виборів 2019 року це підтверджують — нічого принципово не зміниться, можливо, навіть буде гірше. Автор неодноразово наголошував на необхідності при переході від тоталітарної форми правління до демократичної такої перехідної форми, як авторитаризм. У своєму виступі у Верховній Раді Петро Порошенко заперечив таку форму правління, виділивши при цьому освічений авторитаризм. І його можна зрозуміти: не може представник олігархату підтримати освічений авторитаризм, так як одним із головних його завдань є радикальне відділення бізнесу від влади.        

Під час Майдану журналісти пророкували, що в наметах Майдану народжується нова еліта України. На жаль, під час пологів щось трапилось і народився гібрид — традиційний для нас покруч бізнесу та влади. Тепер уся надія на більш серйозне місце зародження й народження справжньої еліти — Донбас. Саме там визріває молода еліта. Молода, бо може ризикувати заради власного майбутнього. Стара еліта ризикувати не буде, вона вже не бачить себе в цьому майбутньому. Саме молода еліта повинна взяти на себе роботу не під вибори (і до виборів), а поки не збудують фундамент нової України. Саме вони повинні ліквідувати ту прірву, яку висвітлила війна на Донбасі — колосальний розрив між життям у окопах і життям у тилу; насамперед розрив цінностей — заради чого? Саме вони, а не всім задоволені офісні хлопчики і молоді грантоїди, повинні стати носіями тієї політичної волі, на яку так часто полюбляють посилатися політики , коли немає чого сказати. Механізм формування нової влади — то окрема тема.   

Нова влада повинна мати нове бачення світу, нове бачення місця України в світі, що динамічно змінюється і не на краще. Це бачення повинно втілитись у відповідну стратегію розвитку країни з врахуванням як особливостей України, так і тих трендів, що визначають розвиток світу як мінімум на 50 років. Це й буде стрибком на новий рівень розвитку. Не руйнуючи старе, а запропонувавши суспільству, світу нову модель розвитку країни. Автор уже не раз наголошував на необхідності такого стрибка саме для України («День», 5 — 6.10.2018). Пропоную один із варіантів.       

Базуватися нова стратегія мала б на схваленій ООН концепції «сталого розвитку». Її змістовною частиною можна вважати інтегральний показник успішного розвитку країни «Індекс людського розвитку». Він складається з трьох головних частин, які не можна міняти місцями:

• тривалість життя людини, тобто її здоров’я;     

• освіта, наука (і культура);        

• рівень ВВП.  

Необхідно наголосити, що економічні показники (ціни, тарифи, інфляція, податки, курс гривні тощо) — лише інструменти для успішного розвитку перших двох складових, а не як головна мета уряду, країни.      

Конкретизуємо щодо України перший показник — тривалість життя, яке є похідним від здоров’я людини. Які головні чинники формують його по мірі важливості:

1. якість води. Організм людини на 80% становить вода. Нова влада, яка, крім усього іншого повинна і відновити довіру до влади, на наступний день повинна поставити питання про реалізацію Водного Кодексу України, в якому йдеться про те, що жодних забудов не повинно бути за 100 метрів від краю води. Чистота великих і малих річок (є міждержавна програма оздоровлення Дніпра — треба виконати; на Тернопільщині діє програма «Малим рікам — чисту воду» — зробити її загальноукраїнською), чистота озер і ставків. Чистота води з-під крану — головна турбота влади європейських міст. Такою вона повинна стати й у нас. Звичайно, це потребуватиме неабияких коштів. А скільки ми платимо зі своєї кишені за власне здоров’я? Фахівці стверджують, що коли станеться третя світова війна, то вона буде за воду. Це лише загальні обриси проблеми й напрями роботи.

2. чисте повітря. Не варто доводити його вплив на здоров’я. Головним джерелом кисню є дерева — ліси, парки, сквери. Є Лісний Кодекс, який повинен їх оберігати. Нова влада повинна змусити дотримуватись його.    

3. якісна їжа

4. здоровий спосіб життя

5. передова медицина. Нова філософія медицини: не стільки лікувати хворих, скільки не допускати захворювання здорових.      

Кожен із цих чинників потребує окремої програми. В нас є досить фахівців для їх розробки. Не варто також доводити важливість освіти і науки на початку XXI століття. Хоча саме наука в нас поступово занепадає чи то планомірно знищується: з 300 000 науковців залишилося близько 60 000.      

Культура — інтегральне поняття. Це — ставлення до природи, до праці, до виробництва, ставлення до власного тіла, культура взаємин між людьми. Це — сфера людського буття, де формуються мораль, віра, традиції, любов до своєї землі. Без високої культури не може бути сучасної економіки. «Без знання філософії неможливо зробити «мерседес». Але там, де головним джерелом збагачення є бюджет, влада і наближеність до влади , наука і культура зайві.

Новій стратегії розвитку повинна відповідати і нова структура економіки. В межах міжнародного поділу праці Україна повинна скористатися тими перевагами, які їй надала природа — географічне розташування і земля.      

Географія: транспортні коридори Північ — Південь, Схід — Захід: сучасні автобани, надійне залізничне сполучення, модерні морські порти з конкурентними цінами на послуги, аеропорти. Україна могла б стати складовою «Великого Шовкового Шляху».

Земля: перетворення України на аграрно-інноваційну державу — сучасні фермерські господарства, сучасна переробна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість, розвиток генетики (особливо з врахуванням кліматичних змін), біології, космічні спостереження, програмне забезпечення тощо. А також — будівництво аграрної інфраструктури, сільських доріг, зрештою — відродження українського села як фундаменту української ідентичності. Враховуючи ситуацію в світі років на 50 цей напрям має стати драйвером української економіки та експорту.

Ще один подарунок від природи — інтелектуальний потенціал народу. Багатство, яке вже оцінили в світі, але мало цінують у самій Україні. Найбільш ефективний його прояв — розвиток IT-індустрії. Це третя складова стратегії розвитку України.       

Все решта — літаки, ракети, кораблі, озброєння тощо , то гарний додаток до них.

(Більш детально в газеті «День» за 15.01.2014 р. — «Україна XXI століття»).

Сподіватися на народ, як джерело влади, що саме він сформує ту владу, яка зможе реалізувати стратегічні плани і витягне Україну з болота, не варто. Народ століттями був відірваний від влади і з таким відчуттям залишається і після 27 років незалежності. Й на вибори як механізм формування влади дивиться зі скепсисом і як на можливість сказати своє «фе» існуючій владі при стабільному переконанні — «всі крадуть». Майбутнє України мають формувати сили поза межами існуючої системи і поза існуючими механізмами продовження її всевласності. Не форма влади, а результати її діяльності повинні визначати, чи має вона право на подальше існування чи ні.  

Вибори 2019 року, а точніше їх результат мають підтвердити необхідність такого розуміння перспектив розвитку України.