Антрацит іде... у відставку

Міненерговугілля має намір щорік на 30% скорочувати залежність від вугілля антрацитної групи, що добувається на неконтрольованих територіях Донбасу. Міністрові Ігорю Насалику, схоже, вдалося запевнити уряд, що зробити це не складно й не дуже дорого. У результаті прем’єр-міністр Володимир  Гройсман ще в лютому запевняв, що перший з енергоблоків Трипільської ТЕС переобладнають під газове вугілля до квітня. Прем’єр напевно керувався при цьому інформацією, отриманою від голови Міненерговугілля. «Можливо, це інсайдерська інформація, — не без задоволення розкривав свої карти міністр, — ми розробили й готові практично через 3—4 місяці перевести 4-й блок Трипільської ТЕС на газову групу вугілля». А ще раніше Наслик обіцяв, що 2019 року Україна повністю позбавиться потреби у вугіллі антрацитної групи.

Але 5 квітня енергетики міста Українка, де розташована Трипільська ТЕС, узагалі припинили виробництво електроенергії, щоб заощадити дефіцитний антрацит. Те саме зробили п’ять з шести ТЕС, що працювали на такому вугіллі. Отже, завдання переходу на вугілля газової групи, дійсно, надзвичайно актуальне. І на Трипільській ТЕС відповідна робота ведеться. Про це «Дню» розповів директор станції Петро Кравець.

«Працюємо в тому графіку, який ми для себе склали, і плануємо до 1 грудня закінчити на четвертому блоці основні роботи й розпочати пусконаладку, — докладав директор, немов попав на Кабмін. — У нас обрано найкращий варіант, бо великих проблем з фінансуванням для реконструкції такого плану у нас немає. Наш варіант дозволить у тому випадку, якщо не буде газового вугілля й буде достатня кількість антрациту, знову до нього повернутися. Можна сказати, що це буде реверсивний блок».

ПЕРЕРІЗ ГОЛОВНОГО КОРПУСУ З РОЗМІЩЕННЯ ПИЛОСИСТЕМ ДЛЯ КОТЛА ТВП-210. ПРАВОРУЧ — ПЕРЕВЕДЕННЯ ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СТАНДАРТОМ. НИЖЧЕ — ТЕ, ЩО РОБИМО МИ: ПИЛОСИСТЕМА «КУРЦЯ». ЗІРОЧКАМИ ПОЗНАЧЕНО ПОЖЕЖО- Й ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНІ МІСЦЯ

Відповідаючи на запитання «Дня», Кравець запевнив, що реконструкція не несе жодних ризиків — ні пожеж, ні вибухів. «В Україні дуже багато блоків, що працюють на газовій групі вугілля, ми нічого нового не вигадали, а просто взяли ті технології, які вже давно випробувані. І ми застосовуватимемо їх у себе на котлі. Залишилося провести певні технічні зміни. Ми не піонери в цьому».

Але, можливо, у світі існують якісь сучасніші й ефективніші технології для спалювання газового вугілля? «Якщо й існують, то я про них не чув, — відповів директор. — А ті технології, з якими я знайомий, у принципі, такі ж, як і у нас».

Тим часом один з найдосвідченіших енергетиків країни (на жаль, він вважав за краще висловити свою думку анонімно) виклав у своєму листі «Дню» дещо іншу історію. За його словами, з самого початку передбачалося три варіанти переведення блоків на газове вугілля. Перший назвали «аварійним», оскільки він передбачав мінімальні переробки, пов’язані зі зменшенням потужності енергоблока й деякими технологічними обмеженнями.

Другий варіант, за словами фахівця, дозволяв зберегти потужність блоку, але вимагав установки додаткового устаткування (димососу рециркуляції газів). Проте показники економічності роботи такого блоку були набагато гіршими, ніж за варіанта №3. Але у нас це вважається нормальним: майже всі блоки, які зараз працюють на газовому вугіллі, застосовують таку застарілу технологію. «Реконструкцію за цим варіантом  ми оцінювали в 20—50 мільйонів гривень», — пише інженер.

Третій варіант, що передбачає перехід на пряме вдування, забезпечує високу безпеку, технологічність і дозволяв істотно підвищити економічні параметри реконструйованого блока. Щоправда, для його реалізації слід було купити млини. А це 6—7 мільйонів євро для блока потужністю 200 МВт і 9—10 мільйонів євро — для 300 МВт. У такому разі наша ТЕС технологічно нагадувала б європейську, а витрата електроенергії на помел знизилася б більш ніж удвічі, прогнозує фахівець.

Але науково-технічна рада «Центроенерго» (дуже вибірково заслуховує експертів) за результатами конкурсу з одним учасником прийняла рішення доручити йому реконструкцію блоків №2 і №5 Зміївської ТЕС. І контракт був підписаний.

Щасливчик начебто взявся за справу, описує ситуацію досвідчений енергетик. Але термін переведення збільшився з 6 місяців до двох років. Колишню потужність 200 МВт ніхто не гарантує. Вона буде зменшена до 170 МВт. Про економічні показники не йдеться взагалі. Ще гірше з екологією. Можна з упевненістю говорити, зазначає цей кореспондент «Дня», що ми матимемо збільшення питомих викидів у зв’язку з більшою генерацією оксидів азоту (за рахунок високої теплової напруги топки з рідким шлаковидаленням) і сірки (через більший її вміст у вугіллі марки «Г»). Є великі питання до безпеки при проектних режимах і до живучості використовуваної схеми взагалі. При цьому вартість реконструкції блока зросла від оцінних 50 мільйонів гривень до 250 мільйонів. У результаті буде, швидше за все, отриманий майже мінімальний варіант, за ціною такий, яким має бути  максимальний.

Але коли настав час реконструювати також блок 300 МВТ з котлом ТВП-210, цю роботу знову доручили тому ж єдиному учасникові конкурсу. При цьому не можна не зазначити, підкреслює наш «інформатор», що котлоагрегат ТВП-210А дуже складний. Він двокорпусний, має, по суті, два незалежні котли й іще три пилосистеми на антрациті  або два бункери пилу. Топка має перетиск у нижній частині, тобто вона напівзакрита, що абсолютно не годиться для спалювання газового вугілля.

При роботі на високореакційному паливі в напівзакритій топковій камері викиди оксидів сірки й азоту просто зашкалюватимуть. Будь-який проектант знає, що для помелу вугілля марки «Г» не можна допускати великої кількості газоходів, перемичок, поличок і коробів. Там можуть утворюватися вогнища тління, які при звихренні призводять до вибуху.

На вітчизняних уже застарілих блоках з котлами ТВП-312 для спалювання газового вугілля застосовується однокорпусний котел з відкритою призматичною топковою камерою і двома млинами, сушка в яких виробляється відпрацьованими  димовими газами. І навіть така спрощена схема не врятувала, наприклад, Вуглегірську ТЕС від пожежі 2012 року. В результаті згоріла вся пиловугільна частина ТЕС з чотирма енергоблоками.

Тобто цей проект коштуватиме набагато дорожче, ніж навіть на Зміївській ТЕС, і на виході ми отримаємо блок-каліку з потужністю замість 300 МВт — 250 МВт, жахливими показниками екології, з небезпекою вибухів і пожеж, а отже, — зі збитком на мільярди гривень і ціною кіловата в середньому на 20% вище. І все це буде запропоновано за 300—400 мільйонів гривень, а може, й дорожче.

Найгірше те, що при реконструкції блоків відмовилися від третього варіанту. Під його реалізацію європейські донори виділяли 100 мільйонів євро, і вже зараз у нас були б 4 енергоблоки, повністю аналогічні європейським, з економічністю й безпекою, близькою до будь-якої ТЕС у Польщі або Чехії. При цьому можна реалізувати алгоритми для синхронізації енергомереж України та ЄС. Вирішальним недоліком такого проекту була не вартість (10 мільйонів євро + проект і робота), а безповоротне переведення, тобто ці нові блоки не можна технічно перевести знову на антрацит.

«Мій висновок з цієї ситуації, — пише інженер, — йде не реконструкція, а її імітація, а при цьому робиться спроба скомпрометувати саму ідею переведення станції на газове вугілля й зберегти антрацитну залежність. Заразом можна «освоїти» чималі кошти.

«День» попросив прокоментувати цю ситуацію й відповісти на запитання, чому ми впроваджуємо не нове, а щось давно випробуване, але настільки ж давно застаріле, головного фахівця з питань енергоефективності компанії High-tech engineering Бориса Костюковського.

На його думку, працююча й постійно оновлювана в Україні ліберальна модель енергоринку створює величезні ризики для інвестицій, особливо державних, у великі енергетичні проекти. А без гарантій держави й приватний інвестор нікуди, окрім зеленої енергетики, що має чималі преференції, не прийде. «Знайти гроші на кардинальну реконструкцію,  за витратами порівнянну з новим будівництвом, практично неможливо», — констатує експерт.

«Проблема в тому, що держава самоусувається, й дедалі більше, — говорить він, — покладаючи всі витрати на приватних власників і забуваючи, що у неї є зобов’язання, зокрема й у сфері екології, як перед населенням, так і перед міжнародним співтовариством за Паризькими угодами».