Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Чи може Донбас прожити без металургії?

Олександр АМОША: «Необхідно працювати над підйомом інших промислових виробництв у країні, регіоні та місті»
15 серпня, 2013 - 10:05

Останнім часом питання про модернізацію промисловості — одне з найактуальніших. Щодо металургії в цілому всі суперечки зводяться до того, що вона потрібна, але якою вона має бути?

Багато в чому може допомогти «компроміс» практиків і теоретиків. Так, скажімо, в Донецькому регіоні для вирішення економічних проблем у цілому і в промисловості передусім, існує потужний науковий базис. Він представлений як академічною, так і вишівською наукою, має, незважаючи на втрати трансформаційного періоду, неабиякий інтелектуальний потенціал і готовність активно брати участь в економічних реформах (нагадаємо, нещодавно «День» викладав точку зору з цього питання доктора економічних наук, професора Донецького національного університету Юрія Макогона — див. № 123 від 17 липня цього року). Підтвердженням цього стала ініціатива Інституту економіки промисловості НАН України про проведення наукового обговорення актуальних проблем розвитку промисловості України у форматі академічних слухань. Перші два засідання цього наукового форуму було присвячено найбільш проблемним на сьогодні промисловим галузям — вугільній і металургійній. Про це — у розмові «Дня» з академіком НАН України, директором Інституту економіки промисловості НАНУ, доктором економічних наук, професором Олександром Івановичем АМОШЕЮ.

— У травні цього року чергові академічні слухання з проблем промислового розвитку, ініційовані вашим інститутом, були присвячені металургійній галузі. Як ви оцінюєте роль металургії в економіці країни, області, зрештою — міста?

— Роль металургійної галузі сьогодні дуже велика, на жаль. Насамперед — у масштабах країни. Статистика свідчить: п’ята частина створеного в національній економіці ВВП належить галузі; кожен десятий найманий робітник працює теж у цій галузі; донедавна 30-40% валютних надходжень забезпечувались експортом металу. Традиційно українська металургія «не пасе задніх» і у світовому рейтингу країн-металовиробників — нині ми замикаємо десятку найсильніших. А десять років тому були на сьомому місці! Роль галузі значуща ще й тому, що вона тісно вплетена в нерозривні технологічні ланцюжки — «вугілля-метал», «енергетика-метал», «метал-машинобудування», «метал-будівництво». На масштаби і динаміку металургійного виробництва гостро реагує транспорт, оскільки значну частку в залізничних, морських та автоперевезеннях займає металопродукція. Тобто для певних галузей вона формує попит, а для інших — багато в чому формує ціну на кінцеву продукцію та послуги.

— Чому «на жаль»?

— По-перше, тому що галузь виступає як «важковаговик» національної економіки на фоні сильно здрібнілих у ринковій боротьбі багатьох інших виробництв. Багато які з них сьогодні в критичному становищі — як за обсягами виробництва, так і за фінансово-економічними показниками. Така металургійна «моноспеціалізація» української промисловості загрожує усілякими економічними ризиками. Минулі роки повною мірою це підтверджують. За 20 років становлення національної економіки вже було кілька спадів металургійного виробництва, спричинених кон’юнктурними коливаннями на світовому ринку. За ними слідували скорочення обсягів продажів, а отже — прибутку, валютних і податкових надходжень. Другий момент у цьому контексті пов’язаний з обсягами і структурою експорту металопродукції. Не секрет, що металургія упродовж багатьох років була провідним експортером, відправляючи до 80% виробленої продукції на зовнішній ринок. Але вивозились при цьому головним чином напівфабрикати. Тобто галузь, по суті, стала каналом викачування природно-сировинних ресурсів, передусім залізної руди, а також доволі неефективним споживачем енергетичних ресурсів. Достатньо нагадати у зв’язку з цим, що за багатьма показниками енергоємності українська металургія — найенергоємніша металургія у світі! За оцінками фахівців, енергоємність української металопродукції в окремих секторах вища, ніж в інших країнах: у доменному — на 14—20%, сталеплавильному — на 16—40%, у прокатному — на 20—50%. Тільки в собівартості чавуну частка коксу і природного газу становить до 50%. А світові ціни на них мають тенденцію до зростання. По-третє, неоднозначно оцінюючи провідну роль металургії, не можна не торкнутися екологічного аспекту. Частка галузі в загальних викидах речовин, що забруднюють атмосферу (2011 р.), — 25%, а в обсязі викидів двоокису вуглецю — майже третина. Насторожує й така динаміка: за останні п’ять років об’єм цих викидів на тонну виплавленої сталі зріс у 1,8 разу. Отож зростання металургії — це й зростання екологічні проблеми. Хоча, безумовно, їх вирішення поступово зрушується з мертвої точки завдяки запуску на підприємствах низки екологічних проектів.

Металургійний сектор у Донецьку — це 25% обсягу реалізованої промислової продукції. Це більше вугільної (20,4), харчової (13,5) або машинобудування (7,2). У місті виробляється: чавуну — 1,2 млн т, сталі — 1,4  млн т, прокату — 513,3 тис. т. Це приблизно чверть від регіональних обсягів випуску чавуну і сталі і близько 15% — прокату, тобто приблизно по 1,5 кг сталі на душу кожного міського жителя (у регіоні на душу припадає в 2,5 разу більше сталевої продукції). Отже, успіхи і проблеми металургів у міському масштабі також не можуть залишатися непомітними    — і для поточного стану, і для перспектив розвитку.

Відповісти на запитання в площині — чи можна Донбасу прожити без металургії — дуже важко. Сьогодні, як і в найближчій перспективі, — однозначно «ні»: надто багато соціально-економічних проблем може виникнути. Але чекати, що галузь може колись відродитися в «радянських масштабах», було б наївно і помилково. Тому вже сьогодні необхідно дуже серйозно працювати над підйомом інших промислових виробництв у країні, регіоні і місті, які могли б стати компенсаторами вже спостережуваних втрат і тих, що неминучі в перспективі у зв’язку з найімовірнішими сценаріями стабілізації (а не зростання) обсягів металопродукції.

Таким чином, металургійний сектор — це справді економічно, соціально і територіально значущий компонент не лише промисловості, але й усієї української економіки. Тож і вирішувати його проблеми змушені сьогодні всі зацікавлені сторони — бізнес, уряд, регіональна влада. І, звісно, наука. Тому ми й організували такий захід, як академічні слухання. Ми хочемо, щоб вони стали зручним майданчиком для обміну науковими думками і формування наукових рекомендацій з розвитку промисловості — і її традиційних, і нових галузей.

— А якою ви бачите економічну політику держави щодо промисловості в цілому на нинішньому етапі розвитку України?

— Українська економіка, і промисловість як її провідна ланка, сьогодні перебувають у «зоні високого ризику» під дією масштабних глобальних викликів. Серед них: економічні (зумовлені динамічним зростанням дефіциту основних виробничих ресурсів, перш за все, невідновлюваних енергоресурсів, а також критичними диспропорціями в їх розподілі між країнами); екологічні (пов’язані з критичним порушенням відтворювального балансу «економіка-природа»); соціальні (спричинені непропорційністю і нерівномірністю розподілу доходів, приватних і суспільних благ між економічними і соціальними групами). Економічна політика зобов’язана враховувати вплив цих чинників, концентруючи увагу і зусилля на найбільш проблемних напрямах розвитку і створюючи необхідні умови для подолання «вузьких місць», що визначають не лише конкурентоспроможність виробництва, але й національну безпеку країни.

Стратегічні цілі і пріоритетні напрями нової промислової політики повинні формуватися з урахуванням актуальності переходу від виробництва переважно сировинної продукції і конструкційних матеріалів низького ступеня переробки до виробництва наукоємної продукції (в рамках машинобудівної й оборонної галузей, серійної техніки нового покоління для агропромислового комплексу, високотехнологічних матеріалів для промисловості і будівництва) за умови одночасного збереження виробництва сировини переважно для внутрішньої промислової переробки.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments