Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Між екологічними вимогами та економічними інтересами

Чи перспективні інвестиції у сферу природокористування?
26 січня, 2018 - 12:11
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Як показує поточний досвід, для країн Заходу буденною є ситуація, коли на біржах, поряд з акціями Microsoft або Google, котируються акції компаній, які управляють природними ресурсами. Цілком звичайним є залучення цих же ресурсів до діяльності фінансових корпорацій. Ні в кого не викликає подиву, коли обговорюються можливості інвестування у сферу лісових ресурсів та рентабельність цієї діяльності. Крім таких ультранових напрямків, можна відзначити також більш консервативні, наприклад залучення приватних операторів у сферу природних ресурсів. Подивимось хоча б на досвід сусідньої Польщі — там звичною є ситуація, коли забезпечення діяльності окремих ланок міської інфраструктури перебуває під управлінням потужних корпорацій. Користь є від цього і для міста, і для компанії. Можемо навести значну кількість таких прикладів, і з кожним роком перелік можливих сфер такої діяльності лише зростає.

ЧОМУ ЦЕ СТАЛО МОЖЛИВИМ?

Однією з причин цього є те, що природні ресурси в умовах постіндустріальної економіки набувають нових рис та властивостей. Як показує досвід, за індустріальної економіки інтерес до природних ресурсів полягав у тому, що вони задовольняли потреби споживачів у аграрній продукції, функції водопостачання, важливою була продукція лісу тощо. Такий підхід значною мірою зумовив надмірний пресинг щодо природних ресурсів та екологічні проблеми. Через індустріальний прогрес та бурхливий розвиток винаходів у сфері використання природних ресурсів природа відчула всі «принади» контакту з людиною. Говорячи про це, спадають на думку слова Ейнштейна: «Справжній прогрес людства залежить не так від винахідливості, як від усвідомлення».

Щодо усвідомлення, то поступово формуються позитиви — з розвитком економіки (а особливо її фінансового сектору) почало змінюватися саме розуміння ресурсу із джерела задоволення споживчих потреб до ринкового активу, здатного формувати прибуток. Під впливом цього почали формуватися нові ринки й виникати нові можливості до використання ресурсів. Поступово намітилися тенденції входження природного ресурсу в зону ринку. Економісти пояснюють це феноменом наближення природо-ресурсного циклу і ринкового, в зоні контакту яких і формуються можливості до їхньої взаємодії. Це можна порівняти з коліщатками в годиннику, які між собою контактують і рухають весь механізм у цілому.

ДОБРЕ ЦЕ ЧИ ПОГАНО?

Питання риторичне. З одного боку, через те, що використання природних ресурсів зміщується з питань споживчого використання до активізації ринкових характеристик, зменшується пресинг щодо ресурсів. Крім того, з’являються нові можливості до інвестування у сферу природних ресурсів.

З іншого боку, коли говоримо про природні ресурси, то маємо пам’ятати, що сфера природокористування — це не просто чергова і звичайна сфера для діяльності ринку, а унікальне середовище з унікальними властивостями, які потрібно тільки примножити через подібні взаємодії. І з огляду на це існує значна небезпека, що бізнес зважатиме лише на власні прибутки і не дбатиме про охорону навколишнього середовища.

Говорячи про природні ресурси і ринок, може скластися уявлення, що такі взаємодії відбуваються автоматично, проте це не так. Можливість розкриття таких властивостей ресурсу та бізнес-активності пов’язується з адекватним рівнем розвитку економіки, необхідним інституціональним середовищем, регуляторною політикою. Подивімось на мапу: в яких країнах кращою мірою розвинуті ці риси? США, країни ЄС, Японія та інші їм подібні. Саме для них і характерні найбільш сприятливі можливості контакту природних ресурсів та ринку. А за таких контактів і інвестор вбачатиме в ресурсі потенційний майданчик для капіталовкладень.

Крім того, позитивом таких взаємодій є можливість активації нових інструментів регулювання, які можуть суттєво збільшити надходження до бюджетів різних рівнів. Такими інструментами можуть бути, до прикладу, платежі за екосистемні послуги та інші, які враховують весь спектр властивостей ресурсу, а не лише сировинні.

ЯКІ ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ?

Позитивом у цій ситуації є те, що країна визначається наявністю потужного природо-ресурсного потенціалу, який є базисом для контактів з ринком і залучення інвестицій. За розрахунками фахівців Державної установи «Інститут економіки природокористування і сталого розвитку НАН України», загальна вартість природних ресурсів держави, які залучені до обігу, сягає майже 110 млрд дол. США. Основу природного багатства становлять земельні та мінерально-сировинні ресурси. Як бачимо, земельний капітал є головним ресурсом, який здійснює базовий вплив на структуру національного багатства; мінеральний капітал відіграє провідну роль у формуванні виробничого потенціалу держави; водні, лісові та екосистемні ресурси мають для національного господарства важливе структуроформуюче і допоміжне значення.

Крім того, як показує оцінка природо-ресурсного потенціалу країни, в багатьох випадках його кількісні та якісні показники є унікальними. Зокрема, першими видаються родючі чорноземи, які є світовим стандартом. За оцінками ЄБРР, аграрне виробництво є локомотивом для активізації економічного розвитку України. Подібної думки дотримується і директор Офісу залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest Данило Білак, зараховуючи до числа драйверів української економіки агропромислове виробництво і технології. У цьому контексті варто зазначити, що і водні, і лісові ресурси та інші також мають вагомі характеристики.

Подібно до інших країн, природні ресурси також поступово інтегруються й інтегруватимуться в зону ринку, долучатимуться до економічних процесів і будуть точкою тяжіння для інвесторів. Слід зазначити, що цей процес уже розпочався, незважаючи на комплекс проблем різного характеру, що його гальмують.

Одним із яскравих прикладів цього є поступове входження природних ресурсів до ланцюжків активності компаній. Ідеться про процеси так званої інкорпорації природних ресурсів. Цей термін передбачає залучення ресурсів у широкому сенсі цього слова, адже більшою чи меншою мірою за умови будь-яких контактів ресурсу з бізнесом відбуваються такі процеси. Такі дії можуть проводитися як шляхом використання суто фізичних властивостей ресурсу (ґрунтів, води, лісу та ін.), так і шляхом залучення до обігу економічних характеристик.

Яскравим прикладом розгляду ресурсу як природного тіла є діяльність агрохолдингів, які загалом слід розглядати як квазікорпорації. За своєю специфікою вони не тільки сприяють залученню до свого обігу природних ресурсів, а й ресурс виступає виробничою базою їхньої діяльності. Як показує досвід, діяльність агрохолдингів в Україні є рентабельною, і вони формують значні експортні потоки (потужними можна вважати «Нібулон», «Кернел», «Миронівський хлібопродукт» та ін.). Однак ця ж діяльність сприяє посиленню сировинної орієнтації економіки держави.

Більш сучасною є форма залучення природного ресурсу, коли орієнтиром є його поточні чи перспективні економічні характеристики. Це пояснюється тим, що ресурс, за умови залучення до діяльності компаній, може формувати фінансові потоки, бути залученим до процесів акціонування, його характеристики можуть відображатися на фондових біржах тощо. Але ситуація в Україні не сприяє розкриттю цих характеристик ресурсу, хоча є й окремі винятки. Слабкою подобою є окремі спроби акціонування компаній, які забезпечують надання послуг. Скажімо, акціонерне товариство «Київводоканал».

Перспективним є розвиток проектів державно-приватного партнерства, які пов’язані з природними ресурсами. Суть цих процесів полягає в тому, що держава в окремій галузі, наприклад комунальній, залучає приватні компанії до реалізації спільних проектів з розподілом як ризиків, так і прибутків між учасниками проекту. Такими приватними компаніями-операторами можуть бути, скажімо, потужні ТНК, які добре себе зарекомендували на міжнародному ринку. До речі, однією з подібних є компанія Veolia, яка вже багато років працює в Україні і має успішні проекти в кількох регіонах держави. Крім таких гігантів, вагомі перспективи мають і менші компанії, які орієнтовані на локальний рівень.

Як свідчить інформація Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, розвиток державно-приватного партнерства уже має хороші результати. Станом на 1 січня 2017 року 20% проектів були пов’язані зі збором, очищенням і розподілом води, близько 60% — переробкою відходів (які можна розглядати, зокрема, як вторинну сировину). У свою чергу, партнерство дуже перспективне для місцевих громад. Наприклад, у Чернігівській області між територіальною громадою міста Остер і корпорацією «Укратомприлад» реалізується проект партнерства, який, серед іншого, передбачає комплекс послуг щодо генерації та постачання споживачам теплової енергії.

Інвестиції в альтернативну енергетику. Енергія вітру, сонця, надр землі та інші види зараз широко залучаються в обіг і використовуються. Досвід ЄС показує, що інвестування в ці сектори є перспективним. За оцінками Європейської комісії, до 2020 року в країнах ЄС в індустрії відновлюваної енергетики буде створено 2,8 мільйони робочих місць. Крім того, індустрія відновлюваної енергетики формуватиме 1,1% ВВП.

Не відстає від лідерів і Україна. І не просто не відстає, а сама є одним із лідерів у цій галузі. За оцінками фахівців, в України фіксується висока окупність інвестицій у відновлювану енергетику, яка інколи перевищує аналогічні показники в країнах ЄС. Цьому дуже сприяє запровадження зеленого тарифу, за яким держава закуповує електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.

Значний інтерес до проектів альтернативної енергетики в Україні проявляють потужні компанії, зокрема китайські. Одна з них — TBEA International Ltd зацікавлена у спорудженні вітрової станції в Миколаївській області, яка має всі шанси стати найпотужнішою вітровою електростанцією на теренах Східної Європи.

Для рівня місцевих громад перспективним є розвиток «нішевих бізнесів», пов’язаних з природними ресурсами. Наприклад, для локального рівня України однією із сьогоднішніх ініціатив є видобуток торфу в районах надмірного зволоження, переважно на Поліссі. Активізація цих робіт надасть можливість зробити значний внесок у вирішення питання енергозабезпечення для місцевих громад. Перспективним є також видобування сапропелю, який є справжньою альтернативою російським міндобривам, і Україна вже має здобутки в галузі його видобування. Особливо значними є родовища Волинської області.

Таким чином, як показує досвід, можна виокремити низку перспективних напрямків для інвестування у сферу природокористування. Окремі з них уже отримали імпульси до розвитку, однак більшість ще перебуває на стадії обговорення і становлення. У цьому контексті важливо зазначити, що, рухаючись до ЄС і дотримуючись задекларованих реформ, Україна має імплементувати передовий західний досвід, зокрема щодо використання природо-ресурсного потенціалу. Ці норми мають сприяти поступовій інтеграції ресурсів до ринку заради кращого задоволення потреб споживачів. За таких умов природні ресурси та їх використання розглядатимуться як платформа для підприємництва та інвестування і сприятимуть розвиткові як галузі зокрема, так і держави загалом.

P.S. Зараз триває Всесвітній економічний форум у Давосі (Швейцарія), на якому провідні політики, бізнесмени та «лідери думок» обговорюють важливі питання, що пов’язані з «формуванням спільного майбутнього в роз’єднаному світі». У проспекті форуму зазначено, що під економічним кутом зору політичні рішення у сфері глобальних процесів залишаються фрагментарними й однобокими, якщо «розглядати їх у контексті сталого розвитку...» Одним з інструментів подолання цих обмежень якраз і є можливості контакту сфери природокористування з бізнесом, коли, за дотримання належних умов, можливий баланс між екологічними вимогами та економічними інтересами.

Михайло ХВЕСИК, академік НААН України, доктор економічних наук, професор

Анатолій СУНДУК, доктор економічних наук, Державна установа «Інститут економіки природокористування і сталого розвитку НАН України»

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments