Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Не дотягуємо!

Як домогтися стійких темпів зростання економіки?
11 червня, 2019 - 18:23
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Наприкінці травня були опубліковані два прогнози щодо зростання ВВП України в 2019 році. Прогноз від Світового банку та консенсус-прогноз від Міністерства економічного розвитку й торгівлі вказують на очікування економічного зростання на рівні 2,7% цьогоріч. Тобто, до торішнього рівня зростання ВВП (3,3%) ми не дотягуємо 0,6 процентних пункта. У вартісному вираженні це приблизно 21,5 млрд грн у порівнянні з минулорічним показником (нагадаю, 2018 року ВВП України становив 3,559 трлн грн).

Темпи економічної динаміки часом приймають інерційний характер, тому прогнози зниження темпів зростання ВВП насторожують. Що робити для зламу цієї негативної тенденції?

За великим рахунком, перелік заходів, які дозволять у найближчій перспективі (1—1,5 року) розв’язати проблему, не такий уже й великий.

Вважаю, багато експертів відразу ж скажуть — як глава Ради НБУ забезпечте серйозне зниження облікової ставки. Але, по-перше, Рада НБУ не бере участі у встановленні облікової ставки, що, до речі, розходиться з практикою низки Центробанків світу. По-друге, нехай я особисто не повною мірою поділяю позицію Правління НБУ як щодо обґрунтованості нинішнього рівня облікової ставки, так і щодо часу початку циклів її зміни (вважаю, починати підвищувати її треба було в липні 2017 року, а не в жовтні 2017 року, а розпочинати знижувати можна було восени 2018 року, а не навесні 2019 року), але тенденція до зниження інфляції помітна. А різке зниження облікової ставки при впливі низки інших умов може мати наслідком прискорення інфляції. По-третє, давайте не будемо перебільшувати дієвість облікової ставки, як інструменту сприяння зростанню економіки. Оцінка, зроблена на основі матриці «витрати — випуск», показує, що підвищення облікової ставки на 1 процентний пункт призводить до зростання витрат у економіці приблизно на 0,2—0,3%.

Однак вважаю, що сьогоднішнє значення облікової ставки 17,5 % є зависоким, особливо в умовах, коли вплив монетарних чинників знижується, а в літні місяці можна очікувати дефляції. В цілому прогнозується тенденція до уповільнення темпів інфляції. Інфляція на споживчому ринку в травні 2019 р. порівняно з квітнем 2019 р. становила 0,7%, з початку року — 4,2%.

Базова інфляція в травні 2019 р. порівняно з квітнем 2019 р. становила 0,2%, з початку року — 2,3%.

Не досить переконливо виглядають твердження, що внутрішній попит продовжував стрімко розширюватися та поширення в інформаційному просторі спекуляцій на тему зовнішнього державного боргу.

Усе це свідчить про те, що поки що Правління НБУ здійснює досить жорстку монетарну політику і її пом’якшення переноситься.

Інші фахівці запропонують зниження податків і як приклад наведуть США. Але не все так просто. Президент США Д.Трамп назвав свою податкову реформу «історичною перемогою». Але сенатор-демократ Е.Воррен назвала її «пограбуванням». За 2018 рік проявилися економічні наслідки зниження податків на 1,5 трлн доларів у вигляді прискорення зростання ВВП, але спрацювавши в короткостроковій перспективі, дозволивши прискорити зростання економіки (2,9% 2018 року проти 2,3% 2017-го), реформа може ускладнити ситуацію в перспективі довгостроковій. Та й у короткостроковій вона вже дала серйозний негативний ефект — податкова реформа Трампа коштувала бюджету США близько 230—250 млрд доларів на рік. Якби корпорації платили податки з прибутку в форматі 2011—2016 років, то податкові збори за 2018 рік могли б становити 430—450 млрд доларів, а фактично зібрали 200 млрд доларів. Щоб зрозуміти масштаб поясню — це половина від річного приросту дефіциту федерального бюджету США. 2016 року, до вступу Трампа на посаду президента США, дефіцит бюджету балансував близько 500 млрд доларів у рік, а сьогодні підбирається до 1 трлн доларів. Оскільки на відміну від США ми не можемо фінансувати дефіцит держбюджету за рахунок випуску treasures, серйозне зниження податків — не той метод, який може дозволити собі Україна.

Ще одна пропозиція, яка начебто лежить на поверхні — активізувати споживче кредитування, тим самим істотно пожвавити внутрішній попит. Але й це не вихід. Річ у тім, що велика частина споживчої продукції імпортується в Україну й зростання споживчого кредитування швидше призведе до наростання негативного сальдо торгового балансу та додаткового тиску на курс гривні.

Що мені представляється можливим для стимулювання зростання економіки таким чином, щоб ефект був порівняно швидким, упродовж 1—2 років?

Перше — інфраструктурні проєкти. Ступінь зношеності транспортної інфраструктури та інфраструктури ЖКГ настільки висока, що розпочавши активно розв’язувати цю проблему ми можемо одним патроном вбити двох зайців — суттєво поліпшити стан інфраструктури й дати імпульс зростанню економіки. Тут може відіграти позитивну роль активізація механізму державно-приватного партнерства, застосовуючи який можна використовувати фінансовий та науково-технічний потенціал приватного сектору в умовах обмеженості держбюджетного фінансування та недешевого банківського кредитування. Важливою рисою такого партнерства є синергія фінансових можливостей приватних компаній із держгарантіями, які значно підвищують рівень довіри до реалізованих проєктів. Державно-приватне партнерство збільшить ефективність інвестицій в Україні, причому здійснених без відволікання коштів із держбюджету. Наприклад, сьогодні у Великій Британії проєкти державно-приватного партнерства забезпечують 17% економії держбюджету, во Франції два основні оператори державно-приватного партнерства забезпечують 60% переробки відходів, 62% водопостачання та 75% міського центрального опалення в країні.

Друге — стимулювання експорту. Воно здійснюється, зокрема й через розширення співпраці українського бізнесу з ЄБРР, та міжнародними банківськими групами які надають в Україні послуги з торговельного фінансування. Щорічно українські підприємства (в т.ч. експортери) не вибирають відкритих лімітів із торговельного фінансування на 2—2,5 млрд дол. США.

Перспективним є й створення спеціального експортно-кредитного агентства, яким надаються такі послуги, як відкриття кредитних ліній експортерам і закордонним покупцям української продукції, кредитування транспортних витрат експортерів, закупівель ними технологічного обладнання. На експортно-кредитні агентства також покладено функцію страхування та гарантування експортних кредитів. Протягом кількох років в Україні велася бурхлива дискусія на тему створення експортно-кредитного агентства. Саме час перейти від слів до справи.

Але куди важливіше нарешті зрозуміти, що будь-які заходи щодо стимулювання експорту, якщо вони не будуть пов’язані з промполітикою, не дадуть серйозних результатів. Усі тривалі успіхи в збільшенні експорту з країн, наприклад, Південно-Східної Азії були пов’язані виключно з організацією виробництва нових технологічних товарів. Тому необхідна підтримка компаній-лідерів, що мають високу динаміку зростання несировинного експорту. Необхідно сприяти хоча б точковій реіндустріалізації з акцентом на експорт. Також потрібне створення режиму максимального сприяння для відкриття в Україні складальних виробництв європейських технологічних лідерів — із прицілом на запозичення технологій.

Третє — заходи підтримки будівельної галузі. Тут, як і в разі з розвитком транспортної інфраструктури та інфраструктури ЖКГ, дуже важливий мультиплікативний ефект. Будівництво та інфраструктура — галузі, які стимулюють зростання виробництва в машинобудуванні, металургії, металообробці, промисловості будматеріалів, транспортній галузі. І створюють велику кількість робочих місць.

Крім заходів макрорівня, потрібні й технічні заходи для досягнення стійкого зростання економіки нашої країни. Які? Мені видаються ефективними такі:

— заохочення самофінансування інвестицій у приватному секторі;

— стимулювання прискореної амортизації для підприємств, що експортують продукцію з високою доданою вартістю;

— нарощування державних капітальних інвестицій, зокрема в аерокосмічній галузі;

— створення механізму трансформації та внутрішніх заощаджень у внутрішні інвестиції.

Уміння управляти економічними процесами в умовах циклічності розвитку, своєчасно виявляти причини навіть короткострокових економічних змін — одне з найбільш актуальних завдань, що стоять сьогодні перед керівництвом України. Вважаю, запропоновані макро- і технічні заходи сприятимуть успішному вирішенню завдання підтримки стабільних темпів зростання економіки країни з прицілом на прискорення.

Богдан ДАНИЛИШИН, голова Ради Національного Банку України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ