Ноу-хау з Боттропа

На водоочисній станції у німецькому містечку Боттроп, що в регіоні Північний Рейн-Вестфалія (тут розташований Рурський басейн), пахне приблизно так само неприємно, як поблизу Бортницької станції аерації в Києві. Колеги з України, з якими потрапили туди на екскурсію, жартували, що на самій станції у Бортничах тхне ще гірше, а такі «аромати» відчувають мешканці сусідніх спальних масивів — Позняків і Дарниці. Різниця ще й у тому, що Бортницька станція аерації очікує на масштабну реконструкцію, оскільки якість води «шкутильгає», технології старі, а обладнання зношене.

Київська влада неодноразово заявляла, що капітальне оновлення станції буде здійснено от-от за кредитні кошти від Японського агентства міжнародного співробітництва — йдеться про 108 мільярдів єн. Відповідна угода укладена між урядами двох країн у 2015 році. Зараз готується проект реконструкції та тендерна документація. Уже відомо, що масштабні зміни розпочнуться всередині 2018 року і триватимуть до 2023-го. Керівники станції обіцяють, що після реконструкції зменшаться викиди шкідливих речовин у повітря, з’явиться система знезараження стічної води перед її скидом у Дніпро, а сам проект стане найбільшим в Україні у сфері житлово-комунального господарства.  

ВОДООЧИСНА СТАНЦІЯ У БОТТРОПІ ПРАЦЮЄ ЗА ДВОХ — ЗВІЛЬНЯЄ ВОДИ ЕМШЕРА ВІД БРУДУ, А УТВОРЕНИЙ ОСАД ПЕРЕТВОРЮЄ НА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ / ФОТО З САЙТА INGENIEUR.DE

Доки кияни та мешканці 15 прилеглих міст, які охоплює Бортницька станція, очікують на грандіозні зміни, водоочисна споруда у німецькому Боттропі очищує воду з каналізаційних стоків на п’ятірку з плюсом і водночас виробляє електроенергію. Паралельно триває перетворення річки Емшер, колись відкритої каналізації, на повноцінну водну артерію. «День» подивився, як це відбувається.

УМИСНИЙ ЕКОЗЛОЧИН

Боттроп, як і більшість міст у Рурському регіоні, зараз проходить новий етап розвитку — від промислового до постіндустріального. Ще 150 років тому там процвітали підприємства гірничодобувної промисловості. Зараз це далеке минуле, наслідки якого долає нинішнє покоління містян. Зокрема люди рятують місцеву річку Емшер, яку на початку минулого століття зумисне перетворили на каналізацію, змінивши русло річки та скувавши її течію у бетонних кільцях.

Це нагадало ще одну київську історію — про легендарну річку Либідь, яку так само скували частково у бетон і яка теж скоріше нагадує каналізаційний канал, а не природну водойму. Ще й стічні води потрапляють до неї напівлегально. Якщо у Боттропі таке рішення було офіційним, то у Либідь відходи промислових підприємств, автомийок тощо зливають несанкціоновано. Береги Либіді нагадують чагарники, вода коричнево-зелена — здавалося б, жодної перспективи, як у німецької Емшер. У Боттропі за відновлення річки взялися місцеві комуни разом із підприємцями, котрі й фінансують проект. У Києві ревіталізацію Либеді відстоює невелика громадська організація «Либідь Є», яка шукає гранти, щоб відновити історичну водойму. Досвід німецьких колег може бути цікавий активістам.

СТРУМ ІЗ МУЛУ

Як розповів доктор Улі Ретцель, голова ради товариства Emschergenossenschaft Klaranlage Bottrop, перетворення річки на відкриту каналізацію вважалося на той час ноу-хау, прикладом високої інженерної майстерності. Адже водойму не просто скували у бетонні кільця, а ще й змінили її русло: з, умовно, хвилястого воно стало прямим.

«Ближче до 1990-х років, коли стало зрозуміло, що гірнича промисловість не має перспектив, а ґрунти припинили просідання, бо в нашому регіоні це надзвичайно велика проблема, ми вирішили прокласти підземну каналізацію та реанімувати річку, — згадує Улі Ретцель. — Для цього і була створена наша організація. Раніше це об’єднання належало державі. Зараз є три джерела утримання та фінансування нашого товариства: на 80% засновниками компанії є муніципалітети (сигнал для київської влади. — Авт.), на 12% — гірничі підприємства та на 8% — інші об’єкти інфраструтури. Раз на рік збирається наглядова рада з наших акціонерів, які здають свої пайові внески. Ці внески можуть бути різними: якщо за рік ми добре для себе заробили, то вони менші, отже, муніципалітет платить нам меншу частку, відповідно, населення має менший тариф на послуги з водопостачання. Бо ми займаємося очищенням саме каналізаційної води, питна вода — не наша компетенція».

Місцеве об’єднання поставило собі амбітну, а, за словами його представників, взагалі божевільну ціль. А саме — за 30 років прокласти 400 кілометрів підземних каналів, щоб стічні води рухалися ними, а не скидалися в Емшер. Наразі готово близько 340 кілометрів нових стоків. Крім того, будують 350 насосних станцій, оскільки через активний рух підземних вод і просідання грунтів у деяких місцях треба постійно відкачувати воду. На старті цього проекту з федерального бюджету виділили дев’ять мільярдів марок, зараз це чотири з половиною мільярда євро. За два-три роки німці планують здати все під ключ.

Із 70 кілометрів річки Емшер оновили та очистили 23 кілометри водойми. Для цього уздовж русла річки будують чотири очисні станції, одна з них саме у Боттропі. «Ці споруди потребують великої кількості енергії, і ми хочемо самі її виробляти із сонця, вітру та біогазу, — пояснює Улі Ретцель. — На території нашого підприємства працює вітрова установка, до того ж у наших водоочисних спорудах є метан, який ми плануємо переробляти на струм і тепло. Плюс є енергія, отримана зі стічних вод. Зараз 70 — 80% енергії ми отримуємо з водоочисних споруд, тому називаємо їх електростанціями. Після очистки води утворюється мул, який осушують, а потім спалюють у спеціальній печі при температурі 1000 градусів. Отримане тепло йде на обігрів води у тепломережі та виробництво енергії».

ГОТЕЛЬ У ТРУБІ

Побачити роботу емшерської компанії зсередини може будь-хто: вона відкрита для дискусій, часто проводить екскурсії для німців та іноземців. У диспетчерській кімнаті, де під час наших відвідин за моніторами працювали двоє осіб, нам показали, як очищується вода. Виявляється, роблять це не хлором, як часто відбувається в Україні, а завдяки мікроорганізмам, котрі нейтралізують шкідливі речовини, виділяючи натомість кисень. Причому йдеться про очистку річкової води, яку населення не споживає.

До слова, робочих на території підприємства практично не видно, все автоматизовано. Інша справа — на насосній станції, яку ще будують на глибині 35 метрів. Тут і шум від буріння, і гучна музика, щоб робочим було веселіше. Оскільки це об’єкт будівництва, нас попросили одягти каски, яскраві жилети та перевзутися у гумові черевики. Чесно кажучи, пересуватися у таких «обладунках» не зовсім комфортно. Але правила безпеки — передусім.

«Ефект від нашої роботи — великий, так, відновлюється весь регіон та його обличчя. Щороку це приносить прибутків на суму понад чотири мільярди євро. До того ж завдяки цьому проекту створено 3700 нових робочих місць», — підсумовує Улі Ретцель.

А який екологічний ефект! У водоймах почали з’являтися раки та риба, на берегах річки оселяються птахи. Одна з приток Емшер уже відновлена настільки, що, за європейськими стандартами, визнана придатною для рибальства. Оживає і простір довкола річки — це те, чого теж прагнуть активісти з ініціативи «Либідь Є». Крім того, уздовж Емшер та її приток прокладено 200 кілометрів велосипедних доріжок. Раз на три роки на берегах водойми проводять мистецькі проекти. Стару очисну установку переробили під ресторан. Навіть відкрили готель у колишніх каналізаційних трубах. А кілька років тому на березі висадили виноградники. Рецепт успіху боттропської громади — спілкування та довіра один до одного. Можливо, додавши українського колориту та інших специфічних «інгридієнтів», теж отримаємо щось хороше.