Регіональні «труби» не приваблюють інвесторів

Фонд держмайна оголосив конкурси з приватизації у серпні-вересні 2012 року акцій чергових п’яти облгазів. За 25% акцій «Івано-Франківськгазу» держава хоче отримати мінімум 32,6 мільйона гривень, за 26% «Полтавагазу» — 20,1 мільйона гривень, за 25,999% «Гадячгазу» — 3,1 мільйона гривень, за 25% «Севастопольгазу» — 4,2 мільйона гривень і за 20,827% «Херсонгазу» — 7 мільйонів гривень. На перший погляд, суми не великі, особливо якщо зважити на призначення цих об’єктів (управляти регіональними газопостачальними мережами). В процесі приватизаційного конкурсу новим власником пакетів облгазів стане той, хто заплатить найбільше. Тож теоретично ймовірність отримати більше за своє майно у держави ще є. Але, як продемонстрував останній конкурс із продажу акцій «Миколаївгаз», бажаючих купити регіональні «труби» не багато. Чому інвесторів не дуже цікавлять такі перспективні активи, адже, як відомо, де газ — там гроші? І як зробити приватизацію облгазів максимально успішною для держави, споживачів та нових власників? Про це «День» запитав експертів енергетичного ринку.

Дмитро МАРУНИЧ, директор Інституту енергетичних досліджень:

— Є кілька причин, чому облгази продають за такі суми. По-перше, не існує ринкових умов у цій сфері. Будь-яка компанія в цьому сегменті дуже жорстко зарегульована. З одного боку, є вимоги держави про організацію безпеки газопостачання, і вони нікуди не зникнуть після приватизації. Тож підприємство мусить вкладати кошти в модернізацію місцевих газопроводів, збудованих ще в 70—80 роках минулого століття. Як правило, на це йде увесь прибуток, отриманий від облгазу. До 2010 року це було закріплено нормативними документами. Тільки в 2010 році дозволили половину прибутку віддавати на дивіденди акціонерам, а решта має йти на інвестиційні проекти облгазу. Оскільки прибутковість облгазів сьогодні НКРЕ встановлена на рівні 5—6%, то для інвестора діє дуже низький стимул, щоб заходити в цей сектор. Тим більше, що купуючи пакети облгазів, інвестор отримує тільки право розподіляти газ, тобто управляти мережами. Але самі труби належать державі. Це друга причина, яка стримує інвесторів від приватизаційного конкурсу з продажу облгазів. Адже доки ти не власник активу, то будь-яка зміна влади може обернутися відбиранням власності. На мій погляд, нинішня вартість облгазів цілком об’єктивна, бо вона визначалася фахівцями Фонду держмайна за дохідним методом, тобто для визначення вартості пакетів брався дохід облгазів за останні кілька років. Якби оцінювали майно облгазу, то вартість пакетів була б ще меншою, адже на балансі облгазів немає труби, а є тільки стільці, обладнання та техніка. На мій погляд, аби підвищити вартість облгазів у процесі приватизації, треба спочатку провести комплексну реформу газового ринку, розділити транспортування та продаж газу, виставити на приватизацію трубопроводи та підвищити комунальні тарифи до економічно обѓрунтованого рівня. А зараз інвестори платять гроші не за регіональні газові мережі, а тільки за те, що в майбутньому держава поведе себе раціонально і не забиратиме цю власність та не буде шантажувати інвестора.

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:

— Найголовніша причина, на мій погляд, що всі добре обізнані, кого цікавить сектор облгазів. Тим більше, що цей бізнесмен не раз хвалився, що 60% облгазів уже в його руках. Придбання окремо взятих пакетів, які не відіграватимуть визначальної ролі в управлінні облгазами, — означає грати в чужу гру. Тому на приватизаційному конкурсі й немає багато претендентів. А небагато претендентів — значить низька конкуренція й ціна.