Я переконаний, що економічний стан народу — се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу. Коли стан економічний плохий, то говорити про поступ, науку — пуста балаканка.
Іван Франко, український письменник, поет, публіцист, громадський діяч, перекладач

Що залишимо нащадкам?

«Сланцева революція» в Україні — погляд українця
23 жовтня, 2013 - 11:20

Дискусія про сланцевий газ вже рік є однією з топових у політичному та експертному середовищах. Ставлення до питання «видобувати — не видобувати» розділило на два непримиренні табори не тільки традиційно ворогуючих «мовників» і «язичників», демократів і прихильників сильної руки, «європейців» і «євразійців», але навіть тих, хто роками дотепер з усіх інших питань були разом Одні вбачають контракти з Шелл і Шеврон (далі — ШШ) потужним кроком до здобуття енергетичної незалежності, інші — непотрібною і навіть шкідливою затією.

Я належу до останніх.

Причому чим більше розбираюся у цій темі, тим більше вважаю її не інакше як злочином проти нинішніх і майбутніх українців.

Аргументуючи свою позицію, я не говоритиму про такі високі речі як ноосфера, де все взаємопов’язано, про те, що на жлобство людини щодо природи остання завжди відповідає — причому обов’язково і жорстко.

Мої аргументи суто практичні, приземлені і вони є наступними.

1. Навіщо Україні додаткові обсяги газу? Цитата дворічної давнини: «Як свідчить Михайло Гончар із Центру НОМОС, «Україна при рівні ВВП майже однаковому з угорським, має майже чотирикратно вищі енерговитрати на 1 млн.дол. виробленого ВВП». Згідно з його розрахунками, якби газонасиченість української економіки була рівною, скажімо, польській, 2010 року Україні потрібні були б не близько 60-ти, а всього 4,3 млрд куб. м газу. Тобто, вона могла б не тільки задовольняти свої потреби за рахунок власного газовидобутку, а й експортувати приблизно 16 млрд кубів!» (цитата з матеріалу «Позбутися «комплексу жертви» «День» від 15 лютого 2012 року).

2. Хто отримає дохід від сланцевого газу? (похідних питань безліч і найперші такі: якщо надра належать народу, то чому їх розробку віддано приватним компаніям? Чому саме цим? Де відкритий тендер? Де територіальні громади?) Коротка відповідь — гроші підуть тому, хто нині в Україні керує всім, і хто дав ШШ єдиних і визначених «партнерів».

І тут виникають два інших питання. Перше риторичне: якщо ШШ — західні кампанії! — прийняли незахідні умови співпраці в упослідженій і корумпованій країні і тим самим поставили на кон свої реноме — то якими ж фантастично вигідними для них мають бути ці умови — а з іншого боку, що від усього цього політично отримає Україна??! Якщо уряди Великої Британії, Нідерландів і США дозволили ШШ укладати саме такі — що не відповідають жодним західним критеріям — угоди, з саме такими партнерами — чи не означає це вже зараз, ще до реалізації, контрактів «заплющування очей Заходу» на Україну, на прогресуючу узурпацію влади в ній?

Як на мене, ймовірність позитивної відповіді — надвисока. Приклад — Азербайджан, щодо якого, як тільки він почав руками тих же ШШ гнати газ і нафту на Захід, критики з боку ЄС чи США за «спадкову» диспотію в цій країні зовсім не чутно.

3. Ці контракти пробивають потужну нішу в ізоляції українського авторитарного режиму  з боку Заходу, причому на умовах цього режиму. Дотепер західні компанії сюди не йшли через брудні правила гри і непевність у майбутньому. Зараз вони, маючи прецедент суперважковаговиків ШШ, підуть сюди укладати угоди і, очевидно, для власного ж блага, тобто для впевненості в майбутньому, стануть лобістами режиму  в ЄС та США, а отже, сприятимуть його зміцненню. Будь-яка загроза для нього об’єктивно розглядатиметься ними як загроза для власних економічних інтересів.

4. Україна з реалізацією цього проекту стане енергетично незалежною. Але енергопожираюча структура промисловості не зміниться, навіть будь-які пошуки перспективних ніш відпадуть, «час зупиниться».

5. Газ — не відновлюваний вид енергії. Якщо зараз, за умов нормального розуму, керівництва й організації, елементарно можна скоротити витрати енергії, зменшити її втрати, використати те, що ще не використовується (сміття, шахтний метан, сонячні батареї і т.п) — то для чого спустошувати те, що очевидно має бути стратегічним запасом?! Що залишимо нащадкам?

Ілюстрація без коментарів. 19 березня я був у Відні на конференції «Вивчення ролі України в європейській енергетичній безпеці». Записав фразу одного з європейських VIP-лобістів проекту видобутку сланцевого газу: «Щодо ризиків, то в Україні вони мінімальні. Вона після Чорнобиля комфортно себе почуває з атомними станціями — почуватиметься добре і зі сланцевим газом».

Павло ЖОВНІРЕНКО, голова правління Центру стратегічних досліджень
Газета: 
Рубрика: