Юрій БОЙКО: «...Я продав би частину газу на експорт»

Немає сумніву, що екс-голова «Нафтогазу України» Юрій Бойко — один із успішних і вельми впливових українських менеджерів (зараз він старається конвертувати ці свої якості в парламентські місця для очолюваної ним Республіканської партії України, що входить до блоку «НЕ ТАК»). Свого часу вiн навіть був виконавцем операції під назвою «Реверс» на нафтопроводі Одеса — Броди, за що «День» неодноразово вступав із ним у гостру полеміку (українська труба досі, причому неефективно, використовується для прокачування російської, а не каспійської, як за проектом, нафти). У цьому сенсі дуже примітна і його позиція щодо газової угоди, підписаної «Нафтогазом України» з російським «Газпромом». Якщо профільний комітет парламенту рекомендує засудити цю газову угоду, то колишній глава «Нафтогазу України» застерігає від спроб її денонсувати.

— Нинішню систему газових відносин із Росією значною мірою закладали ви. Скажіть, які поступки України визначали тоді низьку ціну газу? Чи був серед них реверс нафтопроводу Одеса — Броди?

— Коли ми мали угоду з Росією, що передбачала отримання газу по 50 доларів в обмін на ставку 1,09 транзиту російського газу по Україні, були взаємні поступки: ми їм — дешевий транзит, вони нам — дешевий газ. А реверс Одеса — Броди зовсім не був із цим пов’язаний, бо в них цим займаються різні компанії. У них «Транснефть» абсолютно автономна від «Газпрому». Що стосується реверса: подейкують, у нас була можливість або реверса або аверса. Це неправда. Було два варіанти: або труба стоїть й іржавіє, або заповнюється російською нафтою (у них на той час існував дефіцит транзитних потужностей, зараз його вже немає). У той час ціна нафти стрибнула на ринку мало не вдвічі, і Росія везла її і по трубах, і танкерами, і навіть залізничними цистернами... Якби не ця ситуація, труба іржавіла б досі.

— Але й тепер російські компанії не вдається звідти виставити?

— Це неправда. Коли Христенко востаннє приїжджав, він прямо сказав: скажіть, коли нам звідти піти? Усі замовкли. Бо немає альтернативи.

— Але керівник «ТНК-ВР Україна» Олександр Городецький нещодавно говорив, що Україна не має іншого шляху, крім як використовувати в цьому нафтопроводі російську нафту.

— На сьогодні це правда, ми не маємо іншого шляху. Нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан забрав каспійську нафту на себе, а туди вклали гроші американці, і вони цього маршруту нікому не віддадуть. Минулого року він був заповнений за 50-мільйонної потужності по нафті на сім мільйонів тонн. Це — конкурент нафтопроводу Одеса — Броди. I щойно він почав будуватися, я зрозумів, що в нас перспектив немає, що вони спершу заповнюватимуть його, виводитимуть на проектну потужність, а тільки потім вже повернуться до нашого трубопроводу. I що відбувається? У Казахстані зростає видобуток нафти приблизно на 10—12 млн. тонн на рік. Баку — Тбілісі — Джейхан буде повністю заповнений через три роки. Отоді дійде черга до Одеса — Броди. I лише тоді цей нафтопровід працюватиме в аверсі. А зараз туди поки що нічого качати. I нікуди. Розмови про те, що ми через Польщу до Гданська прокачаємо цю нафту, не мають підстав... Основна проблема в тому, що в Польщі — приватна земля. Викупити її, щоб прокласти трубопровід, — це серйозна справа. Півтора року тому було створене спільне підприємство, що мало займатися цими питаннями. Але я впевнений, що, крім декларацій, хвастощів і прожектерства, вони досі нічого не зробили.

— Екс-міністр Сергій Єрмілов говорив, що після того, як з українського ринку пішла «Iтера», була думка зробити оператором туркменського газу «Нафтогаз України». Чому це не вдалося?

— «Iтера» ніколи не пішла б з українського ринку, якби ми її не прибрали. «Iтера» використала український ринок як пилосос, виймаючи гроші з найперспективніших підприємств. А ситуація з транзитом туркменського газу через Узбекистан, Казахстан і Росію абсолютно проста. У листопаді 2002 року Узбекистан підписав генеральну угоду з «Газпромом» і передав усі права на транзит будь-якого газу «Газпрому». Я особисто провів два тижні в Узбекистані, намагаючись укласти контракт. Це був початок грудня 2002 року. Коли це не вдалося, ми прийшли в «Газпром» і сказали: або ви нам зробите договір, або ми вам перекриємо газ через Україну. I ми швидко домовилися. А всі розмови про те, що можна було обійтися без посередників — це декларації, характерні для усього життєвого шляху та роботи деяких наших керівників.

— Це ви відповідаєте на моє наступне запитання: хто запропонував як оператора «Євротрансгаз»?

— Як оператора «Євротрансгаз» запропонував «Газпром», у них був із ними договір на транзит туркменського газу. Я відповім на наступне запитання: «Євротрансгаз» два роки транзитував газ із Туркменістану до України, і ми не мали з ним жодних проблем, за 70 центів за тисячу кубів на 100 кілометрів, тоді як в Україні ми росіянам транзитували за один долар і дев’ять центів. «Iтера» транзитувала за 41% газу, «Євротрансгаз» — за 38%, а «Росукренерго» — за 37,5%.

— Що ви можете і чого не можете розповісти про «Євротрансгаз»?

— «Євротрансгаз» два роки транзитував нам газ, який був найдешевшим у СНД.

— Хто був власником цієї структури?

— Не маю ані найменшого уявлення. Мене це не цікавило. Мене цікавило, щоб вартість транзиту становила 70 центів. Україна ніколи не мала нічого спільного з транзитом туркменського газу через Узбекистан і Казахстан. I хто здійснював цей транзит — завжди було для нас терра інкогніта. Ми ніколи до цього не мали вiдношення.

— А ви знали про процес перетворення «Євротрансгазу» на «Росукренерго»? Як це відбувалося?

— Я не тільки знав, я сам підписав договори з «Росукренерго» в липні 2004 року. Жодного перетворення не було. Була створена компанія, основною метою якої, оскільки там був «Газпромбанк» і «Райффайзенбанк», було інвестування в газотранспортну систему Узбекистану та Казахстану, бо це було найвужчим місцем при транзиті туркменського газу. У квітні 2003 року Туркменбаші підписав контракт із російським «Газекспортом» і продав увесь газ на 25 років уперед росіянам. I коли ми зрозуміли, що в 2007 році залишимося без газу, ми почали шукати варіанти, як брати участь у закупівлі туркменського газу, та запропонували створити компанію, яка розвиватиме транзит усіх п’яти черг газопроводу Середня Азія Центр від Туркменістану до України (там проектна потужність транспортування — 62 мільярди кубометрів на рік, а зараз проходять 40 мільярдів). Так ось, щоб вийти на таку потужність, за даними «Росукренерго», треба було близько 400 мільйонів доларів, а щоб вийти на 80 мільярдів кубометрів, які були законтрактовані, треба було вкласти два мільярди доларів. Тому там з’явилися банки.

— «Росукренерго» абсолютно «відмінна» компанія порівняно з «Євротрансгазом»?

— Так. Це вже не просто оператор, це — інвестор, тобто на тому етапі, коли була «Iтера», потім «Євротрансгаз», вистачало оператора. Коли стало зрозуміло, що в потужності транзитної бази треба вкладати гроші, то залучили інвестора, який під зобов’язання вкласти гроші транспортував цей газ.

— I він ці гроші вкладав?

— Не знаю, я після цього там не працював. Вони провели аудит, з’ясували стан компресорів, залучали туди німецьку фірму, це було ще весною. Навряд чи вони туди щось вкладали, там було охолодження відносин, але газ вони качали для України весь рік — для нової прозорої помаранчевої влади.

— Але чому, якщо компанія називалася «Росукренерго» і ви підписували угоду з нею, там усе-таки не присутня Україна?

— Бо ми ніколи не мали нічого спільного з транзитом туркменського газу. Це не наша територія. Через територію Росії, Узбекистану та Казахстану газ транзитує компанія, що має договір із «Газпромом».

— Сьогодні «Газпром» пропонує нам купити частину цієї компанії?

— Російський «Газпром» може продати лише свою частину компанії. Якщо пропонує купити «Райффайзенбанк», то, якщо це вигідно для країни, можна погодитися.

— Чому угода від 4 січня настільки затемнює поставку туркменського газу в Україну? У ній не йдеться про 40 мільярдів кубометрів, які Україна нібито купила в Туркменістану.

— Не згоден: там чітко написано про 41 мільярд туркменського газу, сім мільярдів узбецького та вісім — казахського.

— 41 мільярд — це той газ, який обидві країни передають «Росукренерго»?

— Ні, вони передають для продажу нам, із нами підписаний договір.

— Отже, весь туркменський газ увійшов у той об’єм, який постачатиме «Росукренерго» в Україну?

— У нас баланс газу — 75 мільярдів кубометрів. Iз них 20 мільярдів ми видобуваємо самі, а 55 мільярдів нам постачає те ж «Росукренерго» за 70 центів за 1000 кубів. Iнтрига в тому, що вони беруть 40 мільярдів туркменського газу, вісім мільярдів казахського і сім мільярдів узбецького — всього 55 мільярдів, — і таким чином формують наш баланс.

— Але в результаті ми отримуємо від «Росукренерго» за угодою 34 мільярди кубометрів.

— Ні. Всі 55 мільярдів ідуть у нашу країну за угодою, формують баланс країни.

— Отже, той примірник угоди, який опублікувала Юлія Тимошенко, не відповідає дійсності?

— Я не знаю, що вона опублікувала. Я вам скажу, чому вона виступає щодо газу: причини — бізнес і політика. У бізнесі Ющенко не дав їй можливості повернути корпорацію «Iтера» — її давнього партнера ще з часів Лазаренка. Президент, знаючи апетити Тимошенко, не дозволив їй цього робити. А потім, коли її відправили у відставку, вона вирішила відібрати голоси в Ющенка за допомогою обвинувачень у корупції.

— А що ви знаєте про угоду з Туркменістаном на 2006 рік? Спершу нам сказали, що куплено 40 мільярдів за ціною 50 доларів за тисячу кубометрів, а потім з’ясувалося, що з другого півріччя ціна становитиме 60 доларів. Ця угода реальна, вона існує, її хтось бачив?

— Можливо, якщо так кажуть.

— Яку роль відіграє в газовій ситуації в Україні Узбекистан? Чи проходить сьогодні через узбецьку територію туркменський газ в Україну, адже якийсь час він не проходив...

— Ні, він проходив завжди. Газові переговори ніколи легкими не були. Минулого року в нас була справді складна ситуація на зламі 2004 та 2005 років. Це були важкі переговори, коли ми з туркменами не домовилися про ціну, і вони перекрили нам газ із 29 грудня. До 10 січня в нас не було туркменського газу, потім ми підписали договори і закрили цю тему. Народ про це навіть не знав. Зараз у нас проходить туркменський газ по території Узбекистану, Казахстану і далі.

— За офіційними даними, Україна отримає за транзит унаслідок підвищення ставки до 1,6 долара (за тисячу кубометрів на 100 кілометрів) 2,5 мільярда доларів. Чи враховуються при цьому ті п’ять мільярдів кубів, які Україна заздалегідь віддала за угодою про облігації?

— Це абсолютно неправильне тлумачення, жодних п’яти мільярдів Україна нікому не віддавала. Коли Тимошенко була віце- прем’єром, Ющенко — прем’єром, а Бакай — головою «Нафтогазу», Україна накопичила 1,5 мільярда доларів боргу перед Росією. Потім ця заборгованість була закрита — в серпні 2004 року ми підписали відповідний договір. Згідно з ним, коли ми транзитували російський газ через країну, то отримували в оплату 85% газом, а 15% — валютою. Щоправда, цієї валюти ніколи нам не платили — списували на заборгованість. Так ось, ця сума авансом на п’ять років наперед була заплачена нам, ми того ж дня повернули їм і закрили заборгованість.

— Але якось так сталось, що якщо до того Україна щорічно отримувала за транзит десь близько 30 мільярдів кубометрів, то після цього виявилося приблизно 25 мільярдів...

— Ніколи Україна не отримувала 30 мільярдів кубометрів за транзит газу. Щонайбільше 26 мільярдів, решта (15%) — валютна частина.

— Так що 2,5 мільярдів — це реальна сума, яку Україна отримає, ви можете це підтвердити? А наскільки скоротиться або виросте газовий баланс України внаслідок здійснення угоди від 4 січня?

— Єдине — газ для промисловості на 30% подорожчає.

— А об’єм його не скоротиться?

— Ні. Реальний результат цієї угоди — зростання ціни газу для промисловості на 30%.

— Зараз офіційно озвучується думка навіть про профіцит газу.

— Якщо буде, дай Бог, профіцит газу, то його можна буде продати за кордон.

— Що буде з економікою України в результаті цієї угоди? У вас є прогноз?

— Думаю, що внаслідок зростання ціни на газ на 30% споживчі ціни підвищаться на 2—3%. Через це додаткова інфляція становитиме 1—2%, а зростання ВВП знизиться на 1,5—2%.

— Фактично до нуля?

— Якщо не вживатимуть якихось заходів, то так.

— Уряд не збирається підвищувати ціни на газ для населення. Чим це може обернутися для «Нафтогазу»?

— Візьмуть черговий кредит — вони вже їх набрали мільярди доларів за минулий рік, — і закриють діру. А подальше покоління розраховуватиметься за те, що вони заборгували.

— Можна припустити, що ціна підвищиться одразу ж після виборів?

— Звісна річ. Це просто передвиборна акція, спрямована на залучення голосів виборців.

— Що б ви зробили в нинішній ситуації, щоб не допустити таких економічних наслідків?

— Я будь-якою ціною прорвався б на експорт. Продав би частину газу, щоб балансувати ситуацію всередині країни. Ми, власне, так і робили. За всіх підвищеннях цін, які ми мали з боку Туркменістану протягом минулих років, промисловість отримувала завжди однакову ціну за рахунок того, що ми частину газу реекспортували та за рахунок прибутку покривали різницю цін.