Життя без сміття

Ось уже й минув рік з моменту ухвалення урядом Національної стратегії управління відходами до 2030 року, яка передбачає значне скорочення в Україні обсягів захоронення відходів, впровадження повноцінного роздільного збирання тощо. На жаль, відзначити цю річницю прийняттям рамкового закону про відходи та низки законів секторальних не вдалося. Ба більше — поки що Міністерство екології та природних ресурсів ще не представило своїх законопроектів.

У відомстві запевняють, що зрушення будуть вже скоро. Під час круглого столу «Сфера управління побутовими відходами — європейський шлях розвитку», який відбувся днями, заступник директора Департаменту екологічної безпеки Мінекології Олександр СЕМЕНЕЦЬ повідомив, зокрема, що законопроект «Про відходи» вже написаний і на узгодженні у центральних органах виконавчої влади. «Відбувається адаптація нашого законодавства до вимог законодавства ЄС. Передбачений пакет невідкладних законів у сфері управління відходами: рамковий закон, закони про упаковку, про батарейки та електронне обладнання, про захоронення відходів тощо», сказав він. Крім того, чекає на затвердження уряду проект розпорядження «Про затвердження Національного плану управління відходами до 2030 року». Йому мають відповідати регіональні плани — це дорожня мапа втілення Нацстратегії на регіональному рівні, які готують у обласних державних адміністраціях.

Як це все торкнеться звичайних мешканців України і як скоро?

ВИПРОБУВАННЯ ПОЛІГОНАМИ

На перший погляд, наразі кардинальних змін нема, і, скажімо, роздільне збирання відходів не було повною мірою впроваджено на місцях, населення теж ще не призвичаїлося до цього, при чому влада часом виправдовує свою пасивність тим, що це на цьому етапі не буде мати ефекту, а люди — тим, що їм належні умови для сортування не створили.

Та це все ж таки лише на перший погляд, адже процес уже запущений, і, незважаючи на певне зволікання чиновників чи парламетарів, його вже не спинити. Проблеми з накопиченими на полігонах велетенськими обсягами відходів уже періодично добряче псують нерви місцевій владі чи виходять на загальнонаціональний рівень. Ігнорувати їх просто не вийде.

Наприклад, те, що у вересні жителі села Підгірці Київської області перекрили дорогу машинам до розташованого поряд полігона №5, спричинило проблеми з вивозом столичних відходів — полігон приймає 40% від того, що утворюється у Києві, а це аж 460 тис. тонн на рік. Мешканці селища вимагали, аби звалище закрили 1 жовтня 2018 року, як це і передбачено рішенням Київради. Влада все ж таки вмовила їх почекати, бо альтернативи полігону поки нема, а просто взяти й припинити роботу полігона теж неможливо, бо потрібно закінчити реконструкцію та рекультивацію. Роки за два, кажуть столичні чиновники, буде побудовано завод, який і розв’яже проблему з відходами, що звозять у Підгірці.

У професійному середовищі кажуть: у селищах, біля яких розташовані такі полігони, значно гостріше відчувають потребу України у роздільному збиранні відходів, ніж у містах. І що було б добре, аби кожен міський голова чи очільник області проїхався на звалище. Мовляв, тоді вони швидше б шукали ділянки під нові полігони, які відповідатимуть сучасним стандартам, а також — під переробні підприємства тощо.

Об’єктивно кажучи, знайти нові території таки не просто — нікому не хочеться, аби по сусідству утворювалися гори відходів. Хоча хтось уже на шляху до вирішення питання. «Нам пощастило, що полігон у межах міста, і поряд є 8 гектарів вільної землі, яку ми сподіваємося залучити, зробити закритий полігон за європейськими стандартами. Відходи з міста ми стали вивозити різними автомобілями. Гадаю, у багатьох містах приїздить одна машина і ті ж самі пляшки скидає у один контейнер і везе на той самий полігон. Ми завели інвестора, який готовий ставити контейнери і вивозити їх. У нас є морфологія. Ми готуємо проектно-кошторисну документацію», говорить заступник мера м. Хмельницький Володимир ГОНЧАРУК.

«Регіони не витягнуть усе на своїх плечах самотужки. Маючи визначені ділянки і зважаючи на складність прийняття рішень про виділення землі, держава мала б провести оцінку екологічного впливу, укласти договори із відповідними громадами про те, що вони будуть привозити відходи, які не підлягають переробці, саме в ці визначені державою місця. І брати на себе відповідальність про проведення аукціону і залучення приватного партнера. Бо жоден інвестор не прийде, нема визначеної виділеної ділянки. Не прийде, якщо не розуміє, в якому населеному пункті будуть розташовані потужності з сортування, яка є морфологія відходів на конкретному полігоні», каже заступник голови парламентського комітету з питань будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства Альона БАБАК.

Утім, це лише один бік нашої проблеми з відходами. Цілком очевидно, що як не закривай старі полігони і якими б сучаними не були нові, відводити надалі під відходи нові й нові території країни неможливо. Саме тому й Національна стратегія управління відходами передбачає зниження показників захоронення відходів з нинішніх 95% до 30%, у тому числі — за рахунок переходу до роздільного сортування відходів населенням. Ба більше, та ж таки стратегія передбачає скорочення зареєстрованих місць видалення відходів — з 6,5 тисяч має залишитись лише 300 одиниць.

РВВ У ПОМІЧ

У Мінекології говорять, що ми маємо рівнятися на найкращий європейський досвід, а це, зокрема, і перехід до економіки замкненого циклу, коли якомога більше ресурсів використовується повторно. Тим паче що в Україні є потужності з переробки основних видів сировини, що може використовуватися повторно. І вони навіть не завантажені повною мірою. Йдеться про макулатуру, відходи пластику, склобій тощо.

За словами Олександра Семенця, в законопроектах, які будуть подані на розгляд до Верховної Ради, велика увага присвячена системі розширеної відповідальності виробника, «яка може поширюватися на різні види відходів — і на батарейки, і на акумулятори, і на шини...» РВВ — це система, за якої виробник / імпортер товару в упаковці який несе відповідальність за весь життєвий цикл упаковки чи тари — від створення до вторинної переробки. І бере на себе витрати за збір і вивезення відсортованих відходів, які можуть використовувати вторинну сировину. Згідно з світовою практикою, виробники спільно утворюють для цього організації розширеної відповідальності, встановлюють контейнери для роздільного збору, організовують їх вивезення, досортування відходів упаковки на сортувальних лініях. Для того, аби заохотити населення, створюються умови, за яких у разі сортування за вивезення обсягу відсортованих відходів (вторсировини) населенню сплачувати за тарифом не потрібно, лише — за вивезення невідсортованих відходів, які потраплять у загальний бак.

В Україні є низка компаній, які зацікавлені у впровадженні такої системи. Це забезпечує їхні потреби у вторинній сировині, а також відповідає стратегіям «материнських» структур, якщо йдеться про компанії світового рівня з високим рівнем відповідальності. Тому вони чекають на оприлюднення нових законопроектів, аби зрозуміти, наскільки добре прописані умови, за якими доведеться працювати у майбутньому.

«Роздільний збір відходів і його подальша переробка можуть ефективно працювати в Україні. Ось уже рік, як п’ять компаній-виробників упаковки спільно запустили у Вишгороді пілотний проект. Вони свїм коштом встановили в місті, де проживає 25 тисяч осіб, 200 контейнерів двох кольорів: жовті — для відходів пластика, паперу, металу, зелені — для скляної тари. І налагодили всю логістику. За цей час вже зібрано понад 300 тонн вторинної сировини — це 20—25% від усіх відходів упаковки і склотари, які утворюються в місті. На наступний рік є завдання зібрати вже 30—35% таких відходів. Потрібен час і постійна планомірна робота з мешканцями міста, і особливо з дітьми, аби люди перейшли до сортування й дізналися, як правильно це робити», говорить менеджер із захисту навколишнього середовища і зв’язків із громадськістю компанії Tetra Pak Анна ТАРАНЦОВА.

Як зауважує депутатка Альона Бабак, впровадження РВВ дозволить не лише забезпечити сировиною переробні підприємства, а й оптимізувати дороге вивезення відходів. Сьогодні комунальні підприємства отримують кошти за увесь обсяг контейнера згідно з тарифом, навіть якщо цей контейнер був напівпорожній. У той же час, якщо є повноцінна система РВВ, то налагоджена робота усього ланцюжка, і приватний бізнес дбає про те, аби сміттєвози робили ходку з повним завантаженням, у тому числі — за рахунок пресування відходів тощо.

У Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, яке теж долучено до розробки нового законодавства, зазначають, що удосконалені закони дозволять уникнути маніпуляцій із впровадженням роздільного збирання, коли відсортовані відходи вивозяться не на переробку, а на полігон. «Має бути створена повна інфраструктура з установленими контейнерами, спецтранспортом, сортувальною лінією і має бути визначено джерело фінансування. Якщо все це є — місцева влада приймає рішення, що тут працюває РВВ. Тоді населення сплачує за вивезення мокрої фракції відходів, а виробник — за вивезення сухої фракції», пояснив під час нещодавнього круглого столу начальник управління благоустрою територій та комунального обслуговування Мінрегіонбуду Максим БАРІНОВ.

ВИСОКИЙ ГРАДУС

Разом з тим, ресурсоцінні відходи — це далеко не весь обсяг відходів, які ми утворюємо щодня. Тому все одно потрібно вирішувати долю інших видів відходів. Дискусійним залишається питання спалювання відходів. У принципі, такий варіант поводження з відходами Нацстратегія також допускає. Проте є деякі нюанси. Так, у Євросоюзі частину відходів спалюють за дуже високої температури — не нижчої за 650 градусів Цельсія. Наприклад, стандартна температура горіння на заводі в швецькому місті Уппсала — 1200 градусів, і система автоматично зупиняє спалювання, якщо температура падає до 850 градусів. Будівництво заводу з такими технологіями поки видається занадто великою розкішшю — воно окупатиметься довго, і в інвесторів буде при цьому потреба у великих обсягах відходів. Це кілька сотень мільйонів євро, які окупаються не одне десятиліття. Цікаво, що раніше в Україні було п’ять сміттєспалювальних заводів, але навіть найбільш новий, який запустили 2013 року, невдовзі припинив саме спалювати відходи. На сьогодні працює лише завод «Енергія» в Києві.

Сьогодні можна точно спрогнозувати: зміни у поводженні з відходами так чи інакше торкнуться кожного з нас. Стратегія поводження з відходами передбачає, що у найближчі роки тарифу на послуги з вивезення, сортування, захоронення відходів тощо зросте у 4—6 разів у порівнянні з діючими ставками. Ми не можемо постійно сплачувати лише за вивезення відходів, як це вдбувається зараз. А от те, наскільки м’яко ми перейдемо на більш високі тарифи залежить від того, як саме буде змінено відповідне законодавство

«Якщо певні області захочуть будувати сміттєспалювальні заводи, то повинні розуміти, що в нас немає інвесторів, технологій і контролю за викидами. За директивою ЄС про промислові викиди, Україна зобов’язана здійснювати контроль за діоксинами, фуранами і важкими металами від спалювальних установок. А у нас не існує жодного контролюючого об’єкта, який би здійснював контроль за цими речовинами і мав необхідне обладнання», відмічала вже еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Алла ВОЙЦІХОВСЬКА.

У будь-якому разі, спалюватися має лише те, що не може бути використаним знову, це так звані хвости. Стратегія, яку обрала Україна, передбачає дотримання ієрархії поводження з відходами: на першому місці заходи із запобігання утворенню відходів, наступний пріоритет — повторне використання, переробка, далі йде утилізація, на останній позиції відправка відходів на звалище — захоронення.

«Але поки в парламенті нема законопроектів про відходи, про спалювання відходів, у якому було б прописано, що саме ми можемо спалювати, які вимоги до викидів у атмосферу тощо. Відповідним законом не закріплена ієрархія відходів, поняття про розширену відповідальність виробника є лише у рамках Нацстратегії», — зауважила під час конференції Альона Бабак і додала, що за таких умов важко говорити про ухвалення Плану дій та розробляти регіональні плани управління відходами.

Наразі зацікавлені сторони чекають готових проектів та готуються до наступних дискусій — неоднаразово зазначалося, що голосування цих законопроектів буде непростим.

Та вже сьогодні можна точно спрогнозувати: зміни у поводженні з відходами так чи так торкнуться кожного з нас. Стратегія поводження з відходами передбачає, що в найближчі роки тарифа на послуги з вивезення, сортування, захоронення відходів тощо зросте в 4—6 разів у порівнянні з діючими ставками. Ми не можемо постійно сплачувати лише за вивезення відходів, як це вдбувається зараз. А от те, наскільки м’яко ми перейдемо на більш високі тарифи залежить від того, як саме буде змінено відповідне законодавство.