Зони «підвищеного тиску»

Видобуток бурштину і вирубування лісу (Рівне), нелегальний видобуток вугілля, контрабанда і перевезення людей через лінію розмежування (Сєвєродонецьк), корупція в митних органах і клановість у місцевій владі (Ужгород), непрозорість розподілу бюджету (Тернопіль), корупція в правоохоронних органах (Харків), контрабанда та махінації з виділенням землі учасникам АТО (Херсон), корупція під час ремонту та будівництва доріг (Чернігів), корупція в портах і на митниці (Миколаїв). І майже в усіх регіонах — наявність психологічного тиску з боку представників органів влади, використання адміністративного ресурсу, тиск через правоохоронців, зокрема на родичів, а в деяких випадках — прямі загрози життю та здоров’ю. А однією з найгостріших проблем у антикорупційній діяльності на місцях є  високий рівень толерантності до корупції як з боку населення, так і місцевої влади та правоохоронних органів.

Такі «умовні» підсумки четвертого року «активної боротьби з корупцією» в Україні учора представила група громадських організацій в Українському антикризововму центрі.  У своїх коментарях вони спирались на результати дослідження «Сприйняття успішності проведення антикорупційної реформи в Україні: регіональний вимір», проведеного Харківським інститутом соціологічних досліджень за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

«Ми фіксуємо значну байдужість до цієї теми з боку населення через зневіру — переконання у тому, що якщо людина зробить якісь кроки, заявить про корупцію, ефективності від цього буде нуль», — говорить Світлана Щербань, науковий співробітник Харківського Інституту соціологічних досліджень.

Згідно з дослідженням, спільними майже для всіх досліджуваних областей є такі корупційні проблеми: неефективність використання комунального майна (непрозорі тендери, будівництво, землевідведення), побутова корупція в освітній та медичній сферах, політична корупція (лобізм незаконних рішень, непрозорість призначення на посади) і корупція в дозвільній системі.

У рамках дослідження експерти провели інтерв’ю у 10 фокус-групах у 10 регіонах України: Вінницька, Полтавська, Рівненська, Закарпатська, Чернігівська, Тернопільська, Миколаївська, Херсонська, Луганська та Харківська області. Загалом опитали 100 представників громадських організацій, журналістів-розслідувачів, викривачів та активістів, які займаються антикорупційною діяльністю на місцях. Активісти наголосили, що для успішної боротьби з корупцією у антикорупційну стратегію важливо включити саме місцевий компонент — проводити просвітницькі кампанії спрямовані на викорінення дрібної корупції на місцях та розширювати коло місцевих антикорупційних активістів.

«Звіт показує цікаву річ, яка не зовсім прямо пов’язана з антикорупцією, але є ядром проблеми — це практична пасивність і включеність правоохоронних органів у корупційну діяльність — вони не тільки не реагують на заяви місцевих активістів, але і не реагують на акти погроз активістам, тиску на них, факти переслідування і нанесення тілесних ушкоджень», — зазначив експерт Центру політико-правих реформ Борис МАЛИШЕВ.

На даний момент коло активістів, які займаються боротьбою з корупцією на місцях є порівняно невелике. «Цікавий елемент — замкнутість середовища. Ми маємо антикорупційних лідерів у регіонах, яких знають усі. І це величезна проблема. Насправді антикорупційний рух не став масовим і не стає масовим. Це перший виклик, з яким ми стикаємось», — зазначив Ярослав Юрчишин, Transparency International Україна.