Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Донька Великого князя-2

Європейські шляхи королеви Анни Київської
27 лютого, 2020 - 16:36

Закінчення. Початок читайте «День», №32-33

Варто відзначити, що тодішній польський властитель багато чим був зобов’язаний Ярославу Мудрому. Завдяки київському князеві Казимир зумів утвердитися на престолі й врятувати від розвалу Польську державу, яка цілком могла опинитися під владою Священної Римської імперії та її правителя Генріха ІІІ. Тому, ймовірно, польський князь з увагою поставився до приїзду Анни, опікувався нею під час поїздки землями Польщі.

Із Кракова шляхи вели, зокрема, до Моравії й Чехії. Можна припустити, що Анна подалася до чеської столиці — Праги, яка була важливим політичним і торговим центром того часу. Але, як уже зазначалося, місцевий правитель Бржетіслав став васалом Генріха ІІІ. Тому київська княжна не могла розраховувати тут на щирий прийом.

Радше її шлях із Кракова міг пролягати до Брно, а звідти до Угорщини. У цій країні в 1046 р. королем став Андрій І, який певний час перебував при дворі Ярослава Мудрого і був одружений, як уже говорилося, на рідній сестрі Анни — Анастасії. Андрій І, ставши королем за підтримки київського князя, сприяв вихідцям із Русі в своїй державі. За його правління посилилися тут руські впливи, набуло певного поширення християнство східного обряду. Тому в Угорщині, як і в Польщі, Анну радісно приймали, сприяючи її подорожі. Вона могла побувати в Буді й Пешті. А звідти Дунаєм вирушити в західному напрямку. На її шляху лежали Відень, Лінц, Регенсбург. Останнє місто було значним торговим центром не лише в Баварії, а й загалом у Європі. Існують численні свідчення про зв’язки Регенсбурга й Києва. На руські пожертви в цьому місті було добудовано собор святого Петра. А в документах кінця ХІІ ст. повідомляється про існування тут категорії купців-»рузаріїв», які вели торгівлю з Руссю.

Із баварського Регенсбурга Анна могла вирушити до Швейцарії, а звідти Рейном у північному напрямку — до Люксембургу й Бельгії. Цілком імовірно, що на її дорозі був Трір — на той час велике торгове місто у Рейнському басейні. Трірський єпископ Бурхарт мав родинні стосунки з Ярославом Мудрим.

Звідти Анна могла податися до бельгійського міста Арлона, а далі — до Парижа.

Імовірно, Анна Київська й Генріх І взяли шлюб навесні 1051 р. «Житіє святого Літберта» (бл. 1100 р.) повідомляє, що вона була першою королевою в династії Капетингів, яка вінчалася й коронувалася в соборі шампанського міста Реймс — резиденції глави французької церкви.

Можливо, під час коронації було використано Євангеліє, яке привезла з собою Анна і яке з часом отримало назву «Реймського Євангелія». Історія цієї пам’ятки доволі складна. І, власне, прямих свідчень, що саме Анна привезла його у Францію, немає.

Однак аналіз тексту дає підстави вважати, що перша (кирилична) його частина була написана в Києві близько середини ХІ ст.

Існує низка доказів на користь версії, що все ж Анна привезла книгу до Франції.

Зокрема, в Реймському Євангелії, яке є збіркою євангельських уривків, на другій сторінці згадується апостол Філіп, котрого вважали хрестителем скіфів. Анна ж дає таке ім’я своєму первістку, хоча воно було нетиповим для французьких королів. Саму ж Анну французькі документи іменують не лише русинкою, а й скіф’янкою. У той час на Заході етноніми «русин» і «скіф» часто ототожнювалися.

Анна залишила після себе кілька написів своєю рукою. І ці написи збігаються із написанням літер на сторінках Реймського Євангелія.

Зрештою, при написанні свого імені королева Франції використовувала форму «Ана», тобто своє ім’я писала з одним «н». Саме таке написання цього імені зустрічаємо в Реймському Євангелії. Хоча в той час у латинських, а також і в деяких слов’янських текстах це ім’я писалося з двома «н».

Можемо вважати, що Анна Ярославівна, здійснюючи далеку й непросту подорож з Києва до Франції, везла із собою Євангеліє як цінну реліквію.

Існують відомості, що з 1574 р. на Реймському Євангелії почали присягати французькі королі. Хоча цю книгу могли використовувати при коронаційних церемоніях і раніше — у ХІ — ХІІІ ст. І про це могла зберігатися пам’ять. Тому Євангеліє стало коронаційною реліквією.

Під час Великої Французької революції 1789 — 1794 рр. коштовна оправа Реймського Євангелія була пограбована, але сама книга вціліла. Вона потрапила до міської бібліотеки Реймса.

Життя королеви Анни було бурхливе, сповнене драматичних колізій. Як уже говорилося, її одруження визначалося політичними обставинами. Про любов, почуття взаємності не йшлося. Зрештою, Генріх І був помітно старший за Анну, фактично годився їй у батьки. Та все ж вона виконала подружній обов’язок, народивши йому четверо дітей — трьох синів і одну дочку. Тим самим забезпечила успадкування королівського престолу.

Синами Анни були Філіп, що став французьким королем, Роберт, який помер у молодому віці, й Гуго. Останній відомий як один із керівників Першого хрестового походу, котрий відбувся в 1096 р. Єдину дочку Анни звали Емма.

Ще за життя Генріха І його сина Філіпа, якому було лише сім років, коронували. Невдовзі після цієї коронації, що відбулася в 1059 р., Генріх І помер. Регентами при малолітньому королю стали Анна й герцог Фландрії Балдвін, який доводився чоловіком сестри покійного французького короля.

Правління Філіпа І тривало сорок вісім років. За цей час відбулося зміцнення королівської влади. Франція поступово почала виходити із затяжних феодальних війн.

А тим часом до королеви Анни... прийшло кохання. У неї закохався граф Рауль де Крепі де Валуа. Королева відповіла взаємністю. У 1061 р. вони побралися, хоча Рауль був одружений. Римський папа оголосив шлюб недійсним. Рауля відлучили від церкви. Попри те, Анна залишалася зі своїм коханим до самої його смерті — в 1074 р. При цьому вона і далі відігравала помітну роль у державному житті, що засвідчують численні королівські документи.

Саме в період цього невизнаного шлюбу, в 1065 р., Анна закладає абатство св. Вінцента в місті Санліс, що знаходилося за 45 кілометрів від Парижа. Зараз там є храм страснотерпців Бориса й Гліба Української католицької церкви, при якому діє центр Анни Ярославни.

Останній документ, який стосується Анни Київської, датовано 1075 р. Після цього вона зникає зі сторінок історичних джерел. Яка була її доля — щось достеменно сказати не можемо. Принаймні у 1089 р. її вже не було серед живих. У цей рік король Філіп видав хартію, в якій були слова «за упокій душі мого батька й моєї матері». Поширеною є версія, що Анна померла і була похована у абатстві св. Вінцента в Санлісі. Хоча називають ще одне місце поховання у Франції. Натомість існує й така версія, ніби королева уже в зрілих літах вирішила повернутися на Русь і померла в дорозі.

Ця версія іноді поєднується з оповідями про блаженну Едігну. Мовляв, Анна поверталася на Русь не сама, а взяла із собою єдину дочку Емму. Десь у Баварії королева померла. А Емма залишилася тут. Вона стала відлюдницею. Поселилася в стовбурі старої липи біля села Пух, що неподалік Мюнхена. Місцеві жителі назвали її Едігною, тобто достойною.

Едігна харчувалася лише рослинною їжею, навчала дітей читанню й письму, лікувала людей і худобу. Слава про цю цілительку поширилася по всій Баварії.

Існують і інші розповіді про Едігну. За ними мали б стояти певні реалії. Можливо, справді Анна поверталася зі своєю дочкою на Русь. Але не доїхала, померши біля Мюнхена. А дочка залишилася тут. Так скінчилися шляхи Анни Київської.

Зараз є намагання актуалізувати ці шляхи. У липні 2015 р. за ініціативи деяких громадських організацій, мера Києва Віталія Кличка, посольств Франції, Бельгії, Швейцарії в Україні, українського Міністерства культури було проведено міжнародний фестиваль мистецтв Anne de Kiev Fest, на якому був презентований пам’ятник королеві Анні (автори Костянтин Скритуцький та Федір Баландін). 16 листопада 2016 р. пам’ятник урочисто відкрили в Києві.

Ініціатори цього культурного проекту передбачили встановлення авторських реплік пам’ятника у містах, в яких перебувала чи могла перебувати Анна Київська.

Нині встановлено кілька авторських реплік цього пам’ятника, зокрема у Версалі (30 січня 2018 р.), Тулузі (2 жовтня 2018 р.), бельгійському місті Арлон (12 жовтня 2019 р.), Кракові (19 листопада 2019 р.). Незабаром такі пам’ятники будуть встановлені у Луцьку, містах Чехії, Австрії, Німеччині.

Однак не лише в Європі зацікавилися цим проєктом. 21 червня 2019 р. у День міста Джакарти пам’ятник Анні Київській було встановлено у столиці Індонезії. У планах — відкриття такого монумента в далекій Аргентині.

Отже, шляхи Анни Київської нині єднають Україну з Європою та світом — принаймні в плані культурному.

Петро КРАЛЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ