Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Гетьманат. Державотворення. Сучасність

Колектив учених Інституту історії України НАН України видав фундаментальний узагальнений двотомник про історію Української Гетьманської держави ХVІІ — ХVІІІ століть
24 травня, 2018 - 15:37

Процес національного державотворення в кожній країні (чи то Польщі, чи то Британії, Чехії, Угорщини та ін.) має свої певні біфуркаційні точки» — лінії масштабних цивілізаційних зламів, що кардинально впливали на перебіг історичних подій. Для України це була доба Давньої Русі (княжа і королівська) і, не меншою мірою, епоха Гетьманату ХVII—ХVІІІ століть як заснування підвалин тогочасної національної державності.

Зрозуміло, що кожне нове покоління українських вчених (і українських громадян взагалі) знову й знову переосмислює визначний історичний досвід Гетьманату Сагайдачного, Хмельницького, Петра Дорошенка і Мазепи (так само й дуже важливий досвід Другого Гетьманату Павла Скоропадського у ХХ столітті), намагаючись глибше зрозуміти: чому Українська Гетьманська держава, попри те, що мала визначних політичних та військових керманичів, передовсім названих вище, все ж таки зрештою не змогла встояти перед агресивними тиском ворожих сусідів, насамперед, царської Москви, згодом імперського Петербурга? Для нас сьогодні це — питання, вагу якого важко переоцінити. Зрозуміло, що «двома словами» відповісти на нього неможливо — потрібні нові ґрунтовні фахові дослідження.

Цінним здобутком на цьому шляху є щойно підготовлений фахівцями Інституту історії України НАН України узагальнюючий двотомник «Український Гетьманат. Нариси історії національного державотворення ХVІІ—ХVІІІ століть» (обидва томи мають обсяг близько 600 сторінок; відповідальний редактор — академік Валерій Смолій, члени редколегії — Віктор Горобець, Юрій Мицик, Валерій Степанков, Тарас Чухліб, Ярослав Федорук, інші поважні науковці). У цій праці з різнопланових та варіативних дослідницьких позицій представлено історичний образ Української козацької держави. Увагу авторського колективу (а це — близько трьох десятків дослідників) було зосереджено на проблемах становлення і функціонування цієї держави у змінних реаліях ХVІІ—ХVІІІ ст., процесах інтегрування у світову цивілізацію раннього Нового часу. При цьому аналізуються найрізноманітніші сфери регульованого національним державним організмом тогочасного суспільного буття українців: соціальні відносини, господарство, демократія, освіта і просвіта, політика і владні відносини (останні — особливо докладно), дипломатія, судочинство, релігійно-конфесійне життя... Як бачимо, Інститут підготував справжню енциклопедію України доби Гетьманату ХVІІ—ХVІІІ ст., плідно використавши творчу спадщину видатних попередників, нові ідеї науковців за часів незалежної України й узагальнивши їх. Примітно, що автори двотомного видання визначили жанр своєї праці як «історичні нариси», поставивши цим самим перед собою доволі непросте завдання: органічно поєднати наукову обґрунтованість викладу проблем (проаналізовано й доречно процитовано кілька сотень історичних джерел) та цікавість, привабливість, доступність у жодному разі не «сухого» тексту для широкого кола читачів. Думається, що це завдання ними блискуче розв’язано. Втім, аби переконатися в цьому — варто прочитати обидві книжки.

Академік Валерій Смолій, розповідаючи про винятково важливу, неповторну добу раннього Нового часу (ХVІІ ст.), яка, власне, і є предметом дослідження у двотомнику, зокрема, пише: «Це століття започаткувало нову, кардинально відмінну епоху в історії європейської цивілізації, Тридцятилітньою війною та революціями в ряді країн континенту підвівши своєрідну риску під рудиментами середньовічних традицій не лише у сферах соціальної та інтелектуальної взаємодії, регламентації економічних та ринкових процесів, а й порушивши вікові культурно-ментальні, моральні, духовні засади існування соціальних спільнот і вивівши на інноваційний рівень політичну компоненту суспільної організації». Важливо розуміти, зазначає Валерій Смолій, що «не залишилася осторонь глобальних цивілізаційних зламів і Україна. Підпорядкована Річпосполитським суспільно-політичним структурам, по суті, позбавлена власного елітарного прошарку, українська спільнота саме в цей час спромоглася на реалізацію унікального за своїми масштабами і наслідками політичного проекту, складовими якого стали створення (на гребені піднесення суспільної свідомості, що вилилося в потужний виплеск революційної енергії мас) національної політичної системи та унітарної Української держави, яка, маючи свою специфіку, подеколи демонструючи певну недосконалість інституцій, будувалася за канонами ранньомодерної державотворчості».


До кінця першого року революції Б. Хмельницького, були створені національні органи влади, конституйовано судовий устрій, здійснено відповідний адміністративно-територіальний поділ, почали функціонувати митна та податкова служби, було організовано боєздатне військо, разючі зміни відбулися в соціально-економічній системі, якісно новими показниками почали вимірюватися суспільна свідомість та інтенсивність ідентифікаційних процесів.

Що це була за держава, в чому саме полягала її специфіка — про це оповідають автори на всіх 1200 сторінках «двокнижжя». Докладно розглядаються успіхи і здобутки нації доби Українського Гетьманату. «Протягом напрочуд короткого часу — зазначає В. Смолій, — фактично вже до кінця першого року революції Б. Хмельницького, були створені національні органи влади, конституйовано судовий устрій, здійснено відповідний адміністративно-територіальний поділ, почали функціонувати митна та податкова служби, було організовано боєздатне військо, разючі зміни відбулися в соціально-економічній системі, якісно новими показниками почали вимірюватися суспільна свідомість та інтенсивність ідентифікаційних процесів. Зазнав змін і зовнішньополітичний статус держави — молодій українській  дипломатії вдалося шляхом проведення оптимально дієвих заходів у складній геополітичній ситуації добитися визнання козацької України суб’єктом міжнародних відносин» (а зараз? Чи не занадто часто про Україну говорять і ухвалюють рішення — без України?).

Коли ж, на думку Валерія Смолія, було втрачено колосальний історичний шанс? Про це — теж обидві книжки, цілком. Як зазначає головний редактор видання, «деструкція державно-політичної  сфери почалася відразу після смерті в серпні 1657 р. українського володаря. Вона розвивалася одночасно за кількома напрямами і мала у своїй основі комплекс чинників соціального, політичного, персонального характеру. Посилився процес розкладу еліти — вона поділилася на кілька угруповань, які займали діаметрально протилежні позиції в підході до створюваної моделі соціальних та економічних відносин, політичної форми управління. В Україні почалася жорстока боротьба між окремими носіями гетьманської влади і претендентами на гетьманську булаву, що істотно послаблювало центральний управлінський апарат і не забезпечувало адекватного реагування влади на соціально-політичні виклики» (це, власне, про яку епоху пише академік Смолій?). І нарешті, останній штрих: «Позбавлена контролю з боку центральних владних структур, генеральна і полкова старшина, зосередивши в руках виконавчу й судову (зокрема, й щодо цивільних справ) владу, дбала не стільки  про національно-державні інтереси, скільки про особисті. Посилення її соціального егоїзму, помножене на непомірне збагачення та ігнорування на місцях соціально-економічних інтересів поспільства (не становило винятку і рядове козацтво), вело до загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві». До цих гірких слів академіка можна ще додати й «деградацію народу», особливо «голоти». Приклад — «Чорна Рада» 1663 року.

Але все це, так би мовити, — «схема», «обрис», «контур» цих двох книжок. А є ще безліч, без перебільшення — сотні цілком конкретних деталей, людських, промовистих рис (узятих, втім, із цілком достовірних джерел), буквально «розсипаних» на сторінках видання. Ось  наводяться прецікаві рядки з нотаток французького інженера Гійома Левассера де Боплана, який, перебуваючи на службі у польського короля, працював на Січі у 30-х рр. ХVІІ ст. Він так описує процедури козацької «прямої демократії»: «коли зберуться всі старі полковники і старі козаки, котрі користуються серед них пошаною, то кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і визначають того більшістю голосів. Якщо обраний не хоче заступати на посаду, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відказують лишень, що він справді не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу вбивають його, як якогось зрадника...» А ось як описував це дійство О. Рігельман, історик першої половини ХІХ ст.: «Чтобы напомнить только что избранной старшине про верховенство воли громады, выводили претендента, по два человека взяв его за руки, а прочие сзади в спину и в шею толкавши, из куреня его выталкивали и с тою процессию через всю площадь до сборища его доваживали, ругая и говоря ему вслед: «Иди, скурвый сын, нам тебе треба; ты наш батько; будь нам паном!». Приведши ж в круг, — веде далі Рігельман, — буде и всем там угоден, то вручали ему ту вещь, в какой чин он потребен — например, если в кошевые, то палицу; но он, по казацкому их обыкновению, принимать не должен до двух разов, а в третий, препоручая ту вещь, говорят ему, чтоб он был им неотменно старшиною, при том приказывают довбышу в литавры бить честь. Тот же, хотя б и не хотел, принужден принять и кланяться им, за что вторично литавренным же боем отдавалася честь ему; и мажут тогда старшины и казаки ему голову землею, не взирая, хотя бы и грязь на то случилась; что равно и прочим старшинам, при постановлении их, ту же честь воздавали...» Це — просто художня картина! Водночас у двотомнику яскраво описано, як гетьман Хмельницький, починаючи вже з 1648 року, послідовно і системно централізував владу в своїх руках, протидіючи анархічним нахилам козацтва, а по його смерті боротьба цих двох тенденцій призведе до фатального протистояння Січі та Гетьманського уряду.

***

Читати такі книжки — і повчально, і корисно, і приємно, адже стимулює роботу думки, проте розумієш, що думаєш про дуже важливі речі, а не про химери. Тому — рекомендуємо цей двотомник усім українцям.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments