Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

«2 дні 2 ночі» нової музики

У фестивальній картині Одеси яскравіше виглядали ті представники, які виявляли власну, неповторну, творчість
26 квітня, 2013 - 10:18
ВИСТУПАЄ ТРУБАЧ ЄНЦ БРАХЕР (НІМЕЧЧИНА)
ВІРТУОЗНІ МЕЛОДІЇ ВІД ЮЛІАНА БЕЛЛІ (ПЕРКУСІЯ, ШВЕЙЦАРІЯ)

За 19 років свого існування Фестиваль в Одесі став щорічною всесвітньою виставкою сучасної музичної творчості. Впродовж двох днів і двох квітневих ночей на фестивальному подіумі експонуються новітні пошуки в галузі професійної музики різних країн світу. Годі сказати, що цьогоріч в Одесі взяли участь композитори й виконавці із сімнадцяти країн, а фестивальна панорама представила музику 27 країн. Щоразу до форуму в Одесі приєднуються нові учасники: цієї весни ними стали Корея, Туреччина і Бразилія. Презентація кожної з країн відбувається у форматі «нон-стоп», як багатогодинний музичний марафон.

«Нова музика» на Фестивалі не обмежується лише осягненнями авангардистів, хоч перевага надається мові, яка діаметрально змінила уяву про основи музики — мелодію, гармонію, ритм і розширила її засоби та можливості до нечуваних меж. Нині це вже історія сторічної давнини, і лідери авангарду сьогодні вже є класиками. Зокрема, у фестивальній програмі пролунали твори К. Штокгаузена, Л. Беріо, Е. Вареза, А. Жоліве, П. Булеза.

Звичайно, на Фестивалі звучали і взірці так званої середньостатистичної європейської музики, написані за лекалами авангарду середини минулого століття. Такі добротні, майстерно зроблені, схожі між собою композиції часто представлені на численних міжнародних фестивалях, не залишаючи по собі художнього враження. У фестивальній картині Одеси яскравіше виглядали ті представники, які виявляли власну, неповторну творчість. Наприклад, фольк-концерт і купальський хор Ганни Гаврилець та містерія-дійство «Потойбічні ігри» Ірини Алексійчук. Ці композиції та хорові твори Юлії Гомельської досконало виконав молодіжний жіночий одеський хор «Оріана». Ще один чудовий співочий колектив представив Фестиваль — зразковий дитячий хор школи педагогічної практики Одеської музичної академії. Уперше «2 дні 2 ночі» представили розмаїття хорових жанрів — духовні, народні й сучасні акапельні твори.

Окремими сторінками фестивальних програм стають творчі портрети українських композиторів. Однією з них був портрет Мирослава Скорика, цьогоріч — Олександра Козаренка, який виступив також солістом-піаністом. З кожним роком Фестиваль молодшає своїми учасниками, насамперед українськими. На його подіум приходять нові талановиті композитори, які виростали разом із Фестивалем. Золтан Алмаші, Ірина Алексійчук, Любава Сидоренко, Богдан Кривопуст, Анна Тихоплав, Олексій Шмурак, Асматі Чібалашвілі, Кіра Майденберг — ті нові імена, які поступово займають сьогоднішній музичний простір, які навчені тими педагогами, з музики яких починалися «2 дні 2 ночі». Щоразу більшу перевагу одеський мистецький форум надає творчості українських композиторів. Очевидно, уже настав час перейти до осмислення місця й призначення музичної України в міжнародному просторі.

Нова музика «2 днів 2 ночей» — це також знайомство з невідомими нам культурами, наприклад з автентичним монгольським співом, що його продемонструвала красуня Самдандамба Бадамхорол. Її неповторний голос із традиційним горловим співанням немовби передає звуковий простір неосяжного монгольського степу. На 19-й квітневій Одесі відбулося відкриття музичної Кореї. Короткі, рвучкі мелодії композицій Ісан Юна, народжені звучанням стародавнього епосу, ніби підтверджують уяву європейців про корейську культуру як «культуру каменів». Цей твір поряд з опусами композиторів США, Франції представив феноменальний флейтист та композитор із Канади Роберт Моріс Айткен.

Сучасна музична Америка серед іншого пропонує поєднати в одне ціле мистецтво музики з мистецтвом акторських жестів. Одним із яскравих вражень XIX Фестивалю став музично-акторський етюд Юліана Беллі («Афазія» для жестів і магнітострічки), який синхронним «сурдоперекладом» жестами відтворював шуми, звуки, голоси, записані на плівку. Ще одним зразком такого синтезу стала композиція американця Кайсі Кангелозі «Платонова печера» для паличок, рук та підлоги.

Як і на минулих фестивалях, лідером 19-го була музика ритму. Виконавці на ударних інструментах усіх видів і жанрів змагалися між собою у віртуозності й фантазії. Предметами для відтворення ритму ставали далеко не музичні об’єкти — від дерев’яної підлоги до пляшок з водою та горщиків для квітів. Головне при цьому — майстерність і творчий підхід. Можливо, ритмічний тон Фестивалю ще 19 років тому задав його президент і метр перкусійної творчості Бернгард Вульф, який уже 40 років очолює Ансамбль перкусії Фрайбурзького музичного університету. Нині в Одесі існує його сателіт — Ансамбль перкусійників місцевої музичної академії.

Уперше на одеському форумі можна було побачити і почути нові для нас автентичні інструменти: середньоазіатську калімбу, тібетську скрипку й тібетський горн, українську динжериду. Поряд зі старовинними традиційними інструментами музиканти вигадують і шукають нові можливості для творчості. Скажімо, американка Дженіфер Гаймар привезла власне ноу-хау — іграшкове фортепіано. Його механістичне звучання в поєднанні з техно-поп-компакт-диском або з велосипедним горном і мегафоном створювали в уяві картини нереального та абсурдного, дитячого і техногенного світів. Повною протилежністю ляльковому роялю виглядав і звучав велетенський ксилофон — вертикальна дерев’яна конструкція. Мартін та Рой Грунефельди привезли свій музичний винахід із Нідерландів, демонструючи на ньому власні композиції. До горішніх клавіш інструмента їм доводилося діставатися, наче по драбині.

Форум в Одесі — це і відкриття нових імен. Поряд зі згаданим канадським флейтистом, зіркою 19-го виявилася скрипалька із Швейцарії Габріелле Бруннер. Магія її майстерної, віртуозної гри вражала й буквально заворожувала слухачів. Було приємно, що для своєї фестивальної програми Габріелле обрала також твори Юлії Гомельської та Віталія Маника. Зазначимо, що саме одеський фестиваль відкрив простір для співпраці зарубіжних музикантів з українськими композиторами. Завдяки цьому музична творчість України звучить за її межами навіть частіше, ніж на Батьківщині.

На фестивальній сцені з’являються нові виконавці, але поруч із ними працюють і вже традиційні, фестивальні ансамблі, які спеціалізуються на виконанні сучасної музики. Один із них, Senza Sforzando заснований ще 2001 року талановитим піаністом Олександром Перепелицею. Цьогоріч він успішно дебютував також як диригент. Ансамбль Senza Sforzando, в якому грають випускники і студенти Національної музичної академії ім. А. Нежданової, демонструє її інтернаціональний студентський склад. До речі, свій 19-й Фестиваль організатори присвятили 100-річчю рідної alma mater. А вже наступного після завершення цього дійства дня творча команда фестивалю почала виробляти концепцію наступного, 20-го, ювілейного.

ТАКЕ ПОЄДНАННЯ СУЧАСНОСТІ І ТРАДИЦІЙ СЬОГОДНІ МОЖНА ВИЯВИТИ ЛИШЕ В УКРАЇНІ

Алпер МОРАЛ, музикознавець, віце-президент фестивалю нової музики в Стамбулі (Туреччина):

— Ви вперше на фестивалі «2 дні 2 ночі», але попередньо, знаю, прослухали диски з музикою українських композиторів, які брали участь у цьому форумі. Що можете сказати про цей фестиваль і про нову українську музику?

— Я дуже високо оцінюю цей фестиваль. Ми також організовуємо цікаві фестивалі, проте, ідея формату цього фестивалю у вигляді дводенного марафону мені дуже цікава. Така концентрація подій, як тут, просто прекрасна ідея для досягнення максимальної результативності.

На мою думку, центральноєвропейська музика має велике майбутнє в сучасному світі. Україна, Туреччина, Хорватія і под. — ті країни, які вдихнуть нове життя в сучасну світову музичну культуру. На цьому фестивалі, наприклад, більшість композицій, які заслуговують на найвищу оцінку, якраз з України.

— Можете назвати імена, які запам’яталися?

— Із задоволенням. Знайомий з Кармеллою 6 років, і будучи членом Міжнародної асоціації сучасної музики, а з нещодавнього часу, членом виконавського комітету цієї організації, давно знаю її композиції і ціную їх дуже високо. Мені дуже близько і зрозуміло те, що вона робить і той сенс, який вона в них вкладає. З імен, почутих на цьому фестивалі, хотів відзначити Вікторію Польову. Дуже важко писати твори для фортепіано, мені сподобався її почерк, її бачення. І таке поєднання сучасності і традицій сьогодні можна виявити лише в Україні. І ще, не вважайте, що я догоджаю дамам, але назву Юлію Гомельську. Ні, у вас багато дуже цікавих і перспективних творців нової музики, просто я всіх ще не знаю.

МУЗИКА НЕ Є ВСЕСВІТНЬОЮ УНІВЕРСАЛЬНОЮ МОВОЮ

Бернгард ВУЛЬФ, диригент, президент фестивалю «2 дні 2 ночі» (Німеччина):

— Впродовж 19 років ви з Кармеллою організовуєте цей фестиваль. Можливо, для історії людства це не такий довгий проміжок часу, але для нової музики — доволі серйозний термін. Які зміни за цей час сталися в створенні нової музики?

— Нова музика в Східній Європі відрізняється від такої в Західній Європі. Особливо це було очевидно в той час, коли ми починали цей фестиваль. Також нова музика в Китаї відрізняється від в’єтнамської. У людей різні бажання, різні емоції, різна культура, різні способи самовираження. Я зрозумів за всі ці роки, що музика не є світовою мовою.

— Все життя я щиро вважала музику універсальним засобом спілкування.

— Уявіть, що виконуєте твори Моцарта серед мешканців пустелі. Не всі сприймуть цей твір однаково. Люди, для яких музика, — не просто прослухування твору затишним вечором, а невід’ємна частина їхнього щоденного життя, чують зовсім інше, ніж, наприклад, ми тут у залі. Для них музика означає щось інше, можливо, музика — концепція виживання в країні. Пам’ятаю випадок, коли ми виконували музику перед 2000 кочівників, які сидять верхи. Вам, мабуть, важко собі уявити тут 2000 наїзників на конях, присутніх на концерті просто неба. Запитав одного з них, що він думає про цю музику. У відповідь прозвучало, що попри те, що він нічого не зрозумів, для нього вона звучала, як дуже дивовижний різновид його народної музики. Це, я вважаю, досконала відповідь, на питання, що сучасна музика означає для людей. Людина, яка відповіла мені, не була обмежена рамками пристойності або етикету. Вона просто хотіла більше дізнатися про нових для неї людей. Я з цього випадку зробив висновок: якась музика може бути близька людям, а якась — ні. Якась вимагає певного рівня знань, інша його не потребує.

Деякі країни живуть зовсім у іншій часовій концепції, ніж, наприклад, ми з вами. Їхня музика не рухається нікуди, вона не повинна передавати якусь історію, настрій. У музики немає часових обмежень. Наприклад, деякі індонезійські композиції можуть звучати декілька годин. Можна вийти, повернутися і знову опинитися в моменті. Музика тут не про час, а про конкретний момент буття.

Саме тому вважаю, що музика не є всесвітньою універсальною мовою. Сучасна музика може бути ближчою різним культурам, різним верствам населення, ніж, наприклад, музика класична. Фуги Баха в тропічних лісах Африки навряд чи знайдуть багатьох слухачів-шанувальників. Багато років тому читав у одному часописі про групу вчених, які відправилися у віддалені куточки Африки — туди де ніколи не було контакту з тим, що ми називаємо цивілізацією. Вони взяли з собою декілька аудіозаписів Моцарта, виконані різними оркестрами. Більше за все тубільців вразили звуки настроювання оркестру.

Хочу зазначити, що коли ми починали цей фестиваль, аудиторія була іншою. Ми вимушені були робити оголошення щопівгодини про те, що не можна палити, потрібно дотримуватися тиші, не кидати порожні пляшки під ноги. Після того, як минули роки, люди зрозуміли, що ми пропонуємо їхній увазі нові, невідомі до цього звуки, інші концепції прослухування музики. Вони мають зараз більше знань про музику. Радує, що молоді композитори не прагнуть імітувати когось, привносять нові ідеї, ведуть діалог. Це дуже цікаво... Формат фестивалю в Одесі також нетрадиційний, люди не прив’язані до своїх місць, створюється єднання аудиторії. Музиканти приїжджають із цього фестивалю додому і діляться новими концепціями, ідеями. Музика стає усе більш незалежною від місцевих особливостей. Упевнений, що ми повинні використовувати шанс. Наступного року на 20 ювілейному фестивалі дати новий, свіжий імпульс. Ми вже обговорювали з Кармеллою, що повинні зберегти те, що добре, але й подумати, як змінити фестиваль на краще.

РОЗВИВАЮТЬСЯ ТЕХНОЛОГІЇ, І МУЗИКА НАБУВАЄ АБСОЛЮТНО ІНШИХ ФОРМ

Галина ШПАК, хоровий диригент, художній керівник жіночого хору «Оріана» (Україна):

— Вперше на фестивалі сучасну музику співає хор. Вона досить складна для інтерпретації, чи є особливості роботи, особливо з молодими виконавцями?

— Наш хор досить молодий, йому буде 5 років, але ми намагаємося поступово підійматися вгору рівнями сучасної музики. Це непросто, адже наше виховання спирається виключно на класику. Це і добре, і погано. За кордоном теж є класична освіта, але вона не зупиняється на 19 сторіччі. Розвиваються технології, все рухається вперед, природно і музика набуває абсолютно інших форм. Тому необхідно шукати методи нової роботи з дітьми. Якщо говорити про особливості підготовки до виконання — це, в основному, розспівування, специфічні розспівування. До класичних тризвучань додаються секунди. Музика ця є складною попервах. Як щойно минає період ознайомлення з такою партитурою, вона входить у свідомість, то виконується набагато легше за деякі класичні співи. Не знаю, з чим це пов’язано, але спостерігаю вже не перший рік із різними колективами.

— Саме сучасна музика дала вам можливість театралізувати свої виступи?

— Так, це проситься само собою. Зовнішня картинка заглиблює сприймання. Тут поєднуються одяг, рух, звук — все в комплексі. Окрім іншого, ми живемо в сучасному суспільстві і не можемо бути відірвані від нього. А воно, навчене кіно і ТБ, привчене до переривчастого, напруженого відеоряду. Але, кажучи про себе, більше відштовхуюся від змісту, від вимог самої музики.

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА, Леся ОЛІЙНИК. Фото Олександра ВОРОПАЄВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments