«Бунтівник» Iгор Блажков

Після трирічної перерви у Київ приїхав легендарний український музикант. Він уже майже десять років проживає в Німеччині. Під час кожного приїзду на Батьківщину маестро проводить зустрічі-бесіди з історії вітчизняного мистецтва. Цього разу свою лекцію-демонстрацію, що традиційно відбувалася в Київському будинку вчених НАНУ, Ігор Блажков присвятив видатному театральному діячу Сергію Дягілєву, який відкрив світові геніальних танцівників-киян Вацлава Ніжинського і Сержа Лифаря.

В історію вітчизняної музики Ігор Блажков увійшов не лише як знаний у світі диригент, а й як організатор і лідер скандально відомої (свого часу) київської групи авангарду, одним із очільників якої був Валентин Сильвестров. Понад 50 років тому молодий музикант-бунтівник наважився поширювати нові стилі та техніки музичної мови ХХ століття. Це було сприйнято як виклик ідеологічним та естетичним нормам радянського мистецтва. До того ж, іще студентом Київської консерваторії Блажков насмілився вести несанкціоноване листування з апологетами «буржуазного формалізму» (серед них були такі велетні культури ХХ століття, як Ігор Стравінський і Бенджамін Бріттен!). За все це він потрапив у поле зору відповідних органів і поплатився вимушеним від’їздом з рідного міста — Києва. Завдяки підтримці маестро Євгена Мравинського і Геннадія Рождественського молодий диригент Державного симфонічного оркестру України став за диригентський пульт Ленінградської філармонії. Але статус невиїзного музиканта йому залишили майже на 30 років! Вдруге Ігорю Блажкову довелося шукати притулку за межами незалежної вже на той час Батьківщини після нерівного двобою з «чиновниками від мистецтва».

Ігор Іванович добре відомий також як дослідник історії культури. Йому належить повернення в музичний обіг багатьох невідомих і забутих композиторів та перше озвучення унікального нотного зібрання Берлінської співочої академії, яке під час Другої світовою війни потрапило в Київ. Як мало хто інший, він опікується також збереженням пам’яті киян — слави світової музичної культури. Користуючись тим, що наступного року музичний світ відзначатиме 130-річний ювілей Ігоря Стравінського, Блажков продовжує почату ним кілька років тому справу з увічнення в Києві імені видатного композитора. У нашій розмові він нагадав, що батько композитора — співак Федір Стравінський став відомим солістом Київського оперного театру, дебютуючи тут 11 вересня 1873 у ролі Мефістофеля в опері Гуно «Фауст». У Києві (24 травня 1874 р.) Федір Стравінський вінчався з киянкою Ганною Холодовською, яка походила з козацького роду Холодовських, а 24 січня 1906-го їхній син, Ігор Стравінський узяв шлюб із своєю кузиною Катериною Носенко, випускницею Київського інституту шляхетних панянок.

Від 1906 року Стравінський часто бував у Києві, де зупинявся в будинку №27 по вулиці Анненській (нинішній Лютеранській), який належав родині Носенків. За словами І. Блажкова, Музей історії Києва документально підтвердив цей факт. Вперше (однорічним) майбутній композитор був тут з батьками 1883-го, востаннє — у липні 1914-го, перед тим, як назавжди виїхати з Батьківщини. Пізніше Стравінський згадував: «Шкодую, що під час цієї останньої поїздки я не був у Видубецькому монастирі, який знав і любив». 1962 року, під час тріумфального приїзду в Радянський Союз, композитор збирався відвідати Київ и диригувати тут Українську симфонію Чайковського. До речі, його авторські концерти в Ленінграді готував тоді саме І. Блажков.

— Для встановлення у Києві меморіальної дошки, — бідкається Ігор Іванович, — я організував листи від імені ректорів Петербурзької і Московської консерваторій на ім’я київського мера Леоніда Черновецького. Але той не дав навіть формальну відписку на ці листи. Між тим, і в Петербурзі, і в містах усіх країн, де бував Стравінський, такі знаки є, не кажучи про музеї та дослідницький інститут у Швейцарії. А зараз треба спробувати скористатися нагодою — ювілеєм Стравінського і повернути Києву важливу сторінку історії його культури.

P.S.: Національна спілка композиторів України також зверталася з приводу цього і до Л. Черновецького, і до колишнього міністра культури і туризму В. Вовкуна, але ці листи теж залишилися без відповіді...