Чарівний голос бароко

До речі, на День незалежності видатний український співак стане учасником святкового гранд-концерту і мільйони шанувальників високого мистецтва (цей концерт транслюватиметься на Першому Національному телеканалі) почують рідкісної краси «чарівний голос бароко», як називають  Юрія Миненка закордонні музикознавці.

Треба зазначити про враження слухачів від сольного вечора, який відбувся  в столичній опері. Промовиста й водночас сповнена загадкової принадності назва концерту — «Голос бароко», миттєво прикувала до анонсів  увагу широкої аудиторії меломанів, заздалегідь налаштованих на диво. Адже ім’я героя вечора  (до речі, уродженця м. Радомишль Житомирської області)  вже не один рік є окрасою  афіш   престижних залів  концертних та оперних столиць зарубіжжя: Вашингтона, Відня, Лозанни, Парижа тощо.  Чарівний світ музичних шедеврів  бароко, презентований  ключовими іменами  велетнів тієї епохи, —  А. Вівальді, Г. Ф. Генделя, Г. Персела,  К. В. Глюка та інших авторів  в інтерпретації цього унікального артиста, діапазон голосу якого сягає трьох октав (!), усюди зустрічає  бурхливий прийом  публіки. Рідкісний вокал Юрія Миненка  приваблює  багатою тембральною палітрою, взірцевою кантабільністю. Водночас його виконання  вражає карколомною віртуозною технікою, що  в наш час  традиційно вважається прерогативою  жіночого голосу — колоратурного  сопрано, та в даному випадку її носієм виступає чоловічий голос. Гастрольний графік артиста розписано на два роки  наперед. 

Віддаємо належне сміливості співака, який, вочевидь, від початку мав безпомилкову впевненість в успіху свого виступу: насправді  ж  презентувати   таку складну та  об’ємну програму з двох відділень, цілком побудовану на класичному бароковому репертуарі (9 арій з  опер Г. Генделя, А. Вівальді, Л. Вінчі, Р. Броскі, К. Глюка)  та ще й у великому залі Національної опери, без будь-яких додаткових візуальних ефектів та електронного обладнання, це  під силу лише зрілому майстру.   І це  сьогодні,   коли вітчизняний слухач навіть  на концертах  академічної музики   майже підсвідомо   налаштовується   насамперед на  видовищність і динаміку сценічного дійства. Як влучно висловився один із найтитулованіших диригентів сучасності Рікардо Муті,  «наше суспільство перестало сприймати інформацію поза візуальною формою. Замість того, щоб слухати музику,  ми жадібно ловимо рухи, дивимося на диригентський балет, на піаністів, які демонстративно закидають голову, звертаючись до небес, на скрипалів, прагнучих вразити своєю сексуальністю. ...Замість того, щоб допомагати слухачам досягати концентрації, необхідної для сприйняття музики й розуміння композиторського задуму, ми йдемо на повідку в натовпу — даємо їм льодяники замість вітамінів». Так- от, перефразовуючи слова знаменитого диригента,  концерт Юрія Миненка дійсно  став   щедрим приношенням  барокового  комплексу «музичних вітамінів» для столичної  публіки.

Втім, уся увага залу була сфокусована на високій та стрункій постаті співака — Юрія Миненка, який одразу полонив столичну публіку стриманою елегантністю  пластики рук  і міміки обличчя.   Артист  не просто добре відтворював вокальну   партію,   а й наповнював її ліричним або драматичним змістом із максимальною емоційною віддачею.  Виконання   було співзвучним самій стилістиці музики бароко, митці якої сповідували теорію афектів. Згадаємо, що ця теорія живилася етичним змістом   античної Греції, де музика стала одним із чинників залучення людини до сфери різноманітних емоцій. У творах бароко присутній енергійний, прискорений пульс життя, конфліктні зіткнення бурхливих  пристрастей, патетика у виявленні почуттів. Образи бароко одразу захоплюють почуття слухачів, сколихують  їхній емоційний світ.

Для багатьох сучасних меломанів визначення чоловічого голосу як контртенор залишається  загадковим і навіть містичним (крім, звичайно, того, що в цьому разі соліст співає жіночим тембром   — сопрано або мецо-сопрано).  Часто навіть у середовищі професіоналів відбуваються дебати: контртенор — це природний чоловічий голос, чи штучно, завдяки певній системі вокальних вправ, найчастіше — фальцетній техніці, опрацьований природний співацький матеріал. Тому в нашій розмові з Юрієм Миненком, уже після його повернення додому, до Одеси,  було  зроблено спробу з’ясувати деякі таємниці техніки «голосу бароко» та творчі настанови більш відомого за кордоном, аніж в Україні, співака.

«НИНІ, ЗА ВЕЛИКИМ РАХУНКОМ, КОНТРТЕНОРІВ МОЄЇ СИЛИ В ЄВРОПІ НАРАЗІ НЕМАЄ»

— Який щасливий випадок привів вас на провідний театральний майданчик Києва — сцену Національної опери?

— Зізнаюся, це   не було простим  випадком.  Концерту передувала   серйозна  і тривала підготовча праця автора проекту, відомого театрального режисера й продюсера Сергія  Проскурні, який, разом  зі своєю компанією, виступив ще й спонсором цієї програми.

З «Київськими солістами» мені пощастило двічі працювати в Національній філармонії. І цього разу в оркестрі практично   сиділа майже половина «Київських солістів». Удруге мені довелося працювати і з Романом Кофманом. Мені зовсім не «чужа» й столична оперна сцена: років із 15 тому мене запросили виступити тут  у збірному концерті,  і я співав так само — контртенором.  Я вражений майстерністю київських музикантів, вони дихали разом зі мною, ми відчували один одного й  насправді стали на сцені єдиним організмом, хоча й мали лише  дві репетиції.

ФОТО НАДАНО АГЕНЦІЄЮ PRO

— Для тих, кого цікавить   музика західноєвропейських композиторів доби бароко, — Г. Ф. Генделя, А. Вівальді, Н. Порпори, К. В. Глюка та ін., твори яких здебільшого призначалися  для специфічного контингенту виконавців — співаків-кастратів, котрі володіли колосальним діапазоном у кілька октав, тембром, подібним до жіночих голосів сопрано та мецо-сопрано, — простір інтернету розкриває цілу галерею сучасних    «зіркових» контртенорів — їхні імена у професіоналів «на слуху»: Філіп Ярусскі, Франко Фаджолі та інші. Чому ви не стали співати своїм природним голосом — тенором або баритоном, адже розпочали навчання вокалу як баритон?

— Контртенор, яким я наразі співаю, — це і є мій природний голос, що дозволяє мені співати саме так, як я це роблю. Давайте поміркуємо:  що ж  ми розуміємо під поняттям класичний голос? Академічний вокал, класичний спів, виконавець — сопрано або тенор, баритон або бас — це насправді штучний «продукт», результат тривалого, часто виснажливого процесу оволодіння системою спеціальних вправ для розкриття природного  голосового потенціалу під керівництвом досвідченого педагога... 

Я починав співати як контртенор, потім мене намагалися перевести в баритони: у мене була пізня мутація голосу. Щодо фальцету, то я використовую повне змикання голосових зв’язок, що було підтверджено фоніатрами. А ще загальновідомо, що під час співу фальцетом   вібрують лише краєчки голосових зв’язок, тож досягти гучного звучання голосу, а тим більше — заповнити такий величезний простір, як зал Національної опери, було б нереально.    Я ж маю міцну класичну вокальну школу,    використовую мішану опору, також застосовую нижню (суто чоловічу) опору. Власне кажучи, для мене не існує жодних складнощів як у співі у найвищому регістрі, так і в низькому — басовому, повноцінно й вирівняно використовую весь діапазон (а це  —  три октави) свого голосу.

— Що сприяло вашій успішній кар’єрі на Заході, хто допоміг на першому етапі?

—  Справжньою школою майстерності для  мене стала творча співпраця з відомими європейськими диригентами, знаменитими оркестровими колективами. А така нагода з’явилася після того, як я став фіналістом одного з найпрестижніших конкурсів «Співак світу», котрий відбувся у червнi 2009 р. пiд патронатом  Бі-Бі-Сі у Кардiффi (Вельс, Великобританія). Зазвичай туди потрапляють після вiдбіркового туру за рішенням журi. Втім, за великим рахунком, контртенорів моєї сили в Європі наразі немає, хіба що можу пригадати австралійського  контртенора Девіда Гансена.   Переважна ж більшість сучасних контртенорів — це фальцетисти. Серед моїх «колег» можу назвати Філіпа Ярусскі, спів якого мені  до вподоби.

— Ви вже досвідчений виконавець, який здзобув популярність і визнання. Яку пораду могли б дати молодим співакам?

— Найголовніше для кожного співака — це мелодика, це сама музика. Коли виходиш на сцену — ти повністю занурюєшся у звуковий світ твору, намагаєшся донести до слухача все емоційне багатство  музичної партитури,    зрештою,  розкрити композиторський задум. Тож класичне мистецтво передусім вимагає ґрунтовних теоретичних знань, необхідно  досконально розбиратися у всіх тонкощах музичної композиції, музичних стилях.

«У НАШИХ ВИШАХ СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ВОКАЛІСТІВ У ГАЛУЗІ СТАРОВИННОЇ МУЗИКИ ВІДСУТНЯ»

— Що найбільше приваблює  вас у вашій сценічній діяльності — оперні партії чи сольні концертні виступи? Як виставитеся, зокрема, до сучасної, часто доволі сміливої та екстравагантної оперної режисури, і барокових опер у тому числі...

—  Спочатку в мене не було вибору. Я співав у модернових постановках опер Моцарта, Генделя, Перголезі, Крістіана Баха. Згодом ми почали влаштовувати  як невеликі сольні, так і збірні концерти з іншими контртенорами. Сьогодні мені, звісно,  до вподоби оперні постановки з різною режисурою — сучасною класичною,  експериментальною. Для мене важливою є цікава ідея у постановці й те, як я можу цю ідею втілити. Водночас мені все ж таки ближчий формат концерту, адже тут я можу обирати твори, які краще розумію та відчуваю.

— А де  в Україні можна оволодіти    технікою  співу, необхідною для аутентичного виконання віртуозної  барокової музики? За кордоном, приміром, в Австрії, Німеччині, Італії, Франції існує ціла система навчання старовинної музики  як інструменталістів, так і вокалістів...

— На жаль, у наших музичних вишах спеціалізація вокалістів  у галузі старовинної, зокрема барокової музики —  відсутня. А між іншим, у барокову добу існували суворі вимоги до співаків. Вони мали бути широко обізнаними музикантами не лише в теорії та історії музики, а й у питаннях акустики, фізіології тощо. Не забуваймо, що величезного значення  в плані сили звучання голосу співака набувала акустика тогочасних концертних приміщень: склепіння великих і малих храмів не потребували сильного форсування голосу, втім, необхідно було досягти    особливої «польотності» звуку —  особливої якості —  щоб рівномірно заповнювати увесь акустичний простір залу. Виконання арій або мотетів барокової доби вимагає від співака добре розвиненого голосового апарату, досягнення досконалої еластичності, гнучкості, майстерного володіння різноманітним диханням. Щодо мене, то я  навчався академічному  вокалу. Це класична школа, застосовна до мецо-сопрано (а я ідентифікую свій голос із тембром мецо-сопрано) або баритона.

— Чи потрібні для контртенора  регулярні заняття із «тренером» — педагогом, щоб підтримувати необхідну технічну форму?

— У мене склалося так, що я оволодів технікою співу контртенором самостійно. Просто не було в кого вчитися. І все ж велика заслуга мого педагога і концертмейстера в тому, що вони принаймні не намагалися мене «ламати», як це нерідко трапляється навіть у музичних академіях, і загалом підтримували мене. Після закінчення Одеської музичної академії я викладав там оперний вокал і нерідко  спостерігав, як чудові хлопці з прекрасними  вокальними даними просто «розтринькували» свої голоси, ганяючись за хвилинною славою.  Натомість шлях до справжньої майстерності в академічному вокалі дуже довгий та складний. Щоб стати справжнім майстром, зрештою, щоб мати, що віддавати, треба багато чого спочатку накопичити...

— Чи маєте  у планах виконання музики вітчизняних композиторів, скажімо, Вікторії Польової з її  кантатою  «Ода Горація» для контртенора, камерного хору та оркестру, або музики Богдана Сєгіна («Пісня Орфея» для  контртенора і струнного квартету), або кантати Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює», яка запам’яталася багатьом у виконанні незабутнього Василя Сліпака — співака-воїна,  Героя України, який загинув в АТО — зворушливою присвятою  якому стало виконання  вами   Аve Maria Дж. Каччіні у фіналі концерту в Києві?

— Маю кілька нот опусів наших композиторів, які мені хотілося б виконати, зокрема, «Тихі пісні» В. Сильвестрова та інші, проте не найближчим часом.

«ОДЕСА —  МОЄ УЛЮБЛЕНЕ  МІСТО»

— Ви багато часу проводите за кордоном. Зважаючи на   щільний графік ваших виступів у Західній Європі, чи не спадало  вам на  думку змінити постійне місце проживання?

—  Знаєте, Європа як постійне місце проживання — це не моє. Мені хочеться зробити щось у себе вдома. Я часто погоджуюся на участь у цікавих проектах, навіть «у мінус» собі, хочеться, щоби  наша публіка залучалася до цього чудового мистецтва. Зрештою, я дуже люблю Одесу і ні  в якому іншому місті жити не погоджуся. Саме тут я вільно дихаю та набираюся енергії. Одеса —  моє улюблене  місто.

— А коли   вас почала цікавити музика?

— Із раннього дитинства я постійно співав. Тож моя мама, маючи знайомих у музичній школі,  за руку відвела мене туди. Там у мене виховували абсолютний слух,  і тепер вивчений твір я завжди співаю в оригінальній тональності. Після закінчення музичної школи,  без особливого ентузіазму, несподівано для себе склав усі іспити на п’ятірки до Житомирського музичного училища  і тим самим здійснив бажання моєї мами, яка все життя бачила мене  музикантом. Після завершення почав міркувати: що ж робити далі?

— Якось ви сказали, що для вас спів — це не робота, а життя...

— Так і є. Себе без співу я не уявляю.

— Ви також зазначили, що в Україні немає попиту на таке мистецтво, яким володієте ви. Але ж ви відчули палкий прийом київської публіки, а це означає що слухацька аудиторія резонує вашому мистецтву, вона налаштована на сприйняття барокового репертуару у виконанні блискучого контртенора. Чи вважаєте ви  за можливе поступово розширити коло фанів барокової музики таким чином, і чи ви особисто  робитимете  певні кроки щодо цього?

— У мене вже було чимало концертів в Одеській опері, філармонії, і вони відбувалися «на ура!». В наступному сезоні  маю виконувати  п’ять партій у різних операх на різних європейських сценах.  Нині беру участь у  фестивалі LvivMozArt, присвяченому Францу Ксаверу Моцарту — сину геніального Вольфганга Амадея Моцарта  (засновник та арт-директор — відома диригентка Оксана Линів), який відбувається  у Львові.  На День Незалежності  виступлю у святковій програмі у Києві, а 17 вересня   співатиму в гала-концерті в Одеській опері. Та в мене є заповітна мрія: влаштувати в Україні бароковий фестиваль  і запросити до участі  в ньому кількох європейських зірок-контртенорів.