Чудовий паралельний світ
Звичайно, магія імені тут також важлива. Наталя Яковенко — один із небагатьох в Україні істориків з європейським ім’ям. Почавши з вивчення латини, перейшла до прикладної історії, якою i займається вже майже півтора десятка років, паралельно працюючи в заснованому нею Інституті Східно-Центральної Європи. Вибір виявився більш ніж вдалим. Дослідження Наталі Миколаївни з передмодерної доби (період до, під час і після воєн Богдана Хмельницького) — найбільш багатої та суперечливої — прикували до себе найпильнішу увагу вітчизняних інтелектуалів. А перша книга Яковенко «Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст.» сама собою стала сенсацією — ніхто ще не ставив питання про вітчизняну аристократію так фундаментально, ніхто не намагався дослідити її феномен як такий.
До своєї нової книги пані Яковенко йшла майже десятиріччя. Сюди ввійшли статті й доповіді різних років, однак «Паралельний світ...» сприймається як єдиний, цілісний твір, який, що досить важливо, легко читається. Звичайно, насамперед книгу адресовано професіоналам — потужний методологічний апарат, колосальна праця над джерелами, багато цитат латиною, польською та староукраїнською мовами підтверджує це. Однак сам стиль автора — чіткий, логічний, ясний, що дотримується золотої середини між емоційною оцінкою та сухим раціоналізмом — перетворює це дослідження на дійсно захоплююче читання.
Проте книга Наталі Яковенко незвичайна не цим. По суті, «Паралельний світ...» являє собою справжній прорив, перелом у прикладній історії, бо вперше тут досліджується не канва і сутність тих чи інших подій, але — світогляд людини тих років, спосіб її стосунків з суспільством і зі своїми близькими, способи її реакцій на виклики часу. Яковенко діє неординарно і дуже серйозно. Вона досліджує мікрокосм мешканців Речі Посполитої на всіх його рівнях — від побутового до релігійного, від соціального до військового. Як стверджувала себе українська шляхта; в яких стосунках з помісним шляхетством перебували великокнязівські доми; як сприймали війну професійні вояки і звичайні мешканці і якими мотивами керувалися перші у взаєминах з другими: хто вважався «людиною доброю», а хто — «людиною злою»; як трансформувалося поняття честі; як вирішувалися релігійні розбіжності при укладенні міжконфесійних шлюбів; як і за яких обставин Київ набув статусу «Богохранимого града»... Всіх аспектів не перерахувати. І підсумок — не сумнозвісний «портрет доби», а картина життя українця — жителя дивного непевного часу XVI — XVII сторіч, якщо хочете, його, українця, внутрішній пейзаж.
Значення цієї роботи важко переоцінити хоча б тому, що нічого подібного в Україні досі не з’являлося. Та й на Заході «мікроісторія» лишень пробиває собі дорогу. Але для нас «Паралельний світ...» важливий ще й тим, що, не ставлячи за завдання викриття ще від СРСР успадкованої псевдоісторії, водночас руйнує багато нав’язливих ідеологем. Зі сторінок цієї книги ми одержуємо себе самих, своє минуле в тому варіанті, якого досі просто не існувало. А відомо ж, що той, хто керує минулим, або хоча б намагається зрозуміти його — керує і своїм майбутнім. «Паралельний світ...» — це рух саме до такого розуміння. До того, чого нам усім нині так не вистачає.
