Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Чи розкриється знову скринька Пандори?

У Харкові відбулась світова прем’єра балету-пророцтва на музику Вагнера
5 березня, 2019 - 19:24

У будь-якому театрі існує предпрем’єрна традиція: ушивати з іншого боку завіси кольорову стрічечку, яку необхідно розрізати, перш ніж завіса розсунеться. У Харківському національному театрі опери та балету ім. М.Лисенка за сезон колекція таких стрічок перевищила звичайні норми — бо підготовка до прем’єри триває зазвичай не менше трьох місяців. Між харківськими постановками триває вісім-десять тижнів. Незважаючи на ці стислі терміни, нова вистава «Містерії Пандори» ще раз довела: балет це не просто танці, а видовище. Видовище, зроблене вмінням та розумом майстрів театральної справи й талановитих виконавців.

«Містерії Пандори» — світова прем’єра. Враховуючи, що оригінальними компонентами постановки тут є і власна музична композиція з творів Вагнера (її тактовно і фахово зробили диригент Дмитро Морозов та його колега Павло Багінський), і лібрето, хореографія та режисура художнього керівника балетної трупи Антоніни Радієвської, а також яскраве образотворче рішення соліста опери Олександра Лапіна, який останнім часом вдало виступає в ролі сценографа. Не останню роль зіграв тут і відеоконтент засновниці пісочної анімації в Україні Дарини Пушанкіної.

Але по суті, саме Вагнер став найвизначальнішою постаттю вистави, причому в ній він не тільки недосяжний мешканець музичного Олімпу, яким ми його звикли уявляти. А й сучасник тих композиторів, що не виокремлювалися з музичного тла епохи. Адже у харківській виставі звучать і його уривки з ранньої опери «Заборона кохання», від якої до надхмарного «Персня Нібелунга» справді як від землі до Космосу. І навіть багатьом невідомий марш, написаний Вагнером у 1876 році до 100-річчя незалежності США.

Вагнер вабив балетмейстерів не так часто, як на те заслуговує вся його музика, а не лише твори, обмежені сьогодні репертуаром, скажімо, Байронського театру в Німеччині. Згідно з власної концепції авторка лібрето та хореограф Антоніна Радієвська, започаткувавши дію на «справжньому» Олімпі, переносить її у сучасне місто. Так вона наслідує міф про те, як боги виліпили жінку дивної краси Пандору. І «відрядили» її на землю з цілою скринькою бід, гріхів та негараздів, від яких людство потерпає вже не перше тисячоліття... Можливо, саме таким чином постановники уникають асоціацій, що Вагнер був чи не найголовнішим композитором в ідеологів нацистської Німеччини, де цю скриньку Пандори фактично відкрили ще вісімдесят років тому. 

Треба бачити як Радієвська (на музику маловідомої симфонії Вагнера) вміло ліпить із рухів головних учасників дійства поліфонічну композицію чотирьох дійових осіб. Це — Пандора та її коханий Ельпіс (що грецькою значить Надія), а також винуватці здійснення підступного задуму Зевса (на землі Антиквара) та Гефеста (він же його земний підмайстер). Ця сцена за емоційним враженням нагадує знаменитий балет Хосе Лімона «Павана мавра», де протягом двадцяти хвилин головні герої шекспірівської трагедії «Отелло» відтворюють усі фатальні події сюжету. Дуже вражає також сцена в «Містеріях Пандори» з використанням театру тіней — там у чорно-білих прямокутниках полонені дівчата стають безневинними жертвами хтивих та потворних привидів. А.Радієвська як хореограф використовує в постановці переважно лексику класичного танцю та балетну пантоміму, чого виявляється досить для розуміння сценічних подій і повного самовираження талановитих артистів. Маючи великий виконавський досвід (20 років на сцені), вона, як балетмейстер, не виглядає початківцем, знаючи всі особливості створення ефектних композицій та яскравих пластичних характеристик. Тож обидва склади виконавців (Олена Шевцова, Лариса Грицай, Олексій Князьков, Володимир Василенко, Денис Панченко, Андрій Козарезов та ін.) користуються можливістю продемонструвати свої акторські й танцювальні можливості.

Вистава за жанром отримала назву балет — пророцтво. І сценічна дія та емоційний зміст цьому визначенню цілком відповідають. Пандора, яку надихає тінь загиблого Ельпіса (до хепі-енду, як бачимо, справа не доходить) та її нові друзі все ж виборюють маленьку перемогу, заганяючи частину привидів назад у фатальну скриньку. Але перемогу святкувати зарано. В епілозі Зевс у своєму земному вигляді знов сидить зі скринькою на земній кулі. Він, без сумніву, вигадує новий план, хоча тінь Ельпіса чатує та закликає пильнувати на чергові підступи. Як тут не згадати слова молодшого сучасника Вагнера, великого мислителя та скептика Ф. Ніцше: «...Можливо, у такий хитрий спосіб боги переклали на людину тягар відповідальності, і відтоді лише від людини залежали усі нещастя і біди. Вона у будь-який момент може їх припинити, але надія її не відпускає. Повз проходять генії, пророки, звуть до іншого, а нещасна людина сподівається і чекає на своє... А може, саме Пандора й була надією».

До речі, у творчому житті Харківської балетної трупи наразі очікується кілька цікавих подій, що характеризують як захоплюючий вир сучасного творчого життя, так і вірність класичній спадщині.

Олександр ЧЕПАЛОВ, мистецтвознавець, Харків. Фото предоставлено театром
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments