«Філософія міграції»

Це спільний творчий проект Щербенко Арт Центру, Музею культурної спадщини та Міжнародного благодійного фонду світових українців «Діаспора» (куратор виставки «Філософія міграції» – Марина Щербенко).

Виставка порушує болючу для багатьох поколінь українців проблему – можливості чи неможливості особистісної реалізації на Батьківщині.

Учасники проекту розмірковують на цю тему в контексті сьогодення, однак апелюють і до досвіду попередніх поколінь, зокрема, видатних діячів культури, які представлені в Музеї культурної спадщини

– У рамках проекту мені було цікаво попрацювати з молодими українськими художниками та дослідити ставлення молодого покоління до проблеми міграції, а також до соціально-політичних умов в Україні, які часто змушують людей залишити країну, – зазначає Марина ЩЕРБЕНКО. – Важливою є тема усвідомлення власної національної ідентичності, тим паче в умовах життя і творчості в іншій країні… Дуже цікаво було взаємодіяти з музейним простором, наповнюючи його сучасним мистецтвом. У цьому проекті ми працюємо над питанням міграції і якомога ширше розкриваємо його через роботи художників.

У першій залі одразу бачиш фігуру людини, яку сплетено з різнокольорових дротів, а поруч на стіні, немов картина, є відеофільм, де показують, як людина через зусилля вилазить з тієї дротяної клітки, що її оповила, та отримує свободу. 

 Дротяний силует – проект Анни Надуди. Основна тема її робіт – це оболонка людини. Починався проект з відеоперформансу, який представлено в експозиції. Художниця робить оболонку із різнокольорового дроту, у якій людина повністю – немов в оковах… Простежується чіткий зв’язок із темою міграції – людину представлено у соціумі різними оболонками, що є ніби таким одягом, який, з одно боку, потрібен для реалізації в соціумі, але з другого – завжди настає етап, коли ця оболонка, цей багаж знань, обов’язків, звичок стає тягарем. І саме ця оболонка стримує людину від адаптації в іншому середовищі, особливо в іншій етнічній групі…

Цікавий   проект  представив Роман Михайлов.

 – Він називається «Гіпертонезія болі», – розказує майстер. – Гіпертонезія – рідкісний стан людини,  хвороба, коли людина пам’ятає абсолютно все і нічого не може забути. Йдеться про те, що ті больові відчуття, які від покоління до покоління переживають люди генетично, на підсвідомості, передаються дітям, внукам, правнукам. Наприклад, помічав старих людей які не могли чути німецьку мову, бо пережили страхіття Другої світової війни. Тобто, є якісь асоціативні речі, які викликають болісні відчуття у людини. Тут нема тексту, нема зображень,  а є лише опік. Тут йдеться про людей, які мігрували, страждали, в яких через хворобу не склалася доля, або вони потрапляли у вир подій…

 Зал, у якому знаходиться моя інсталяція, присвячено родині Кричевських, у яких під час постійних мігрувань згоріло багато документів, книжок. І моя робота з вогнем та папером –  йдеться про втрачену пам’ять, інформацію, про переписування історії, спалені архіви, біографії, і тому спершу було вибрано працю з папером. Для цієї виставки спеціально зроблено такі рами, щоб експонати літали у повітрі, як якісь об’єкти у невагомості. Тобто вони не матеріальні, це опік, який не можна відчути руками, а лише серцем…

Окрім статичних творів, на виставці є відеоінсталяція Сергія Петлюка. Ми бачимо лише руки, які простягнуто вперед, які хочуть потрапити туди – у захопливу даль, а потім б’ють невидиму стінку заборон, оболонку, що стримує людину від рішучого кроку вперед.

Неординарним є проект, представлений Марією Куліковською за участі Жаклін Шабо.   

– Це як мінізвіт про дворічний проект, який вони розпочали з одруження,  – розповідає М. Щербенко. – Це стовідсоткове влучення в саму тему. Художниця розглядає проблему не тільки міграції, а й проблеми прийняття одностатевих шлюбів і свободи людини як такої. Залу, у якій виставлено інсталяцію, присвячено екс-киянину,  відомому танцівникові та балетмейстеру Сержу Лефарю, який був гомосексуалістом, але все життя це приховував...

 Не залишить байдужим проект Руслана Тремби – розпиляний стовбур дерева на чотири тонкі пластини, на яких зображено портрети простих людей. То є заробітчани, які щороку виїздять за кордон на заробітки, залишаючи свою сім’ю, а зрештою там і залишаються… І саме біля його робіт представляла свій перформанс Дар’я Кольцова. Вона показували альбоми, що були створені її дідусем та мамою, яка продовжила працю життя батька після його смерті. Будучи із сім’ї емігрантів, Дар’я показувала фотографії родичів та розповідала про те, як їх кидало життя по всіх закутках землі.

 Одним із найяскравіших інсталяцій виставки є проект Мирослава Вайда «Біоморфи». Пеньки, пофарбовані у чорно-білий колір, з яких стирчать волани – це бачення змін у людях митцем, який працює з контрастом. Він показує, що людина змінюється в суспільстві, як мутант еволюціонує з часом. І потім вже дуже важко дістатися до самої істини людини…

 На відкритті вернісажу джазовий дует – Лаура Марті (вокал) та Наталія Лебедєва (фортепіано) – виконували композиції п’ятьма мовами, серед них лунала музика Джорджа Гершвіна, батьки якого на початку 1890-х  колись виїхали до Америки з Одеси...

«Філософію міграції»  можна побачити до 9 жовтня 2015 р.

 Софія РУСЬКИХ, Літня школа журналістики «Дня»

 Фото надано організаторами виставки