Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО: «Ми є законодавцем мод у сучасному світі музики»

Придумати фестиваль, а потім проводити його, зробивши крок уже в третє десятиліття, розширюючи коло творчих інтересів, учасників і шанувальників, відверто кажучи, вже — подвиг. Але він не був би можливим без «людського чинника». Упродовж усіх цих років його робить одна команда — в Одесі. Арт-директор і творчий ідеолог — композитор, професор консерваторії Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО; генеральний директор — Олександр Перепелиця-старший, і президент з Фрайбурга, професор і блискучий музикант Бернгард Вульф.

Складнощі останніх передфестивальних днів не завадили Кармеллі відповісти на питання про майбутню подію кореспондентові «Дня».

— Незважаючи на усілякі перепони і негаразди, завтра відкривається черговий фестиваль. Як вам удається бути «на плаву» вже третє десятиліття поспіль?

— 22-й рік існування фестивалю видався непростим, як і для всієї нашої країни. Але, як казав Ніцше, все, що нас не вбиває — робить сильнішими. Фестиваль перебуває в найпродуктивнішому періоді (якщо порівнювати з людським життям) і впевнено себе почуває в світі сучасної музики. Це вже не дитя, не тинейджер, а зріла людина, яка диктує моду в сучасному світі. Може здатися дивним, що країна, яка, на жаль, довгий час знаходиться у стадії стагнації й якій допомагає весь світ, є законодавцем моди в сучасному світі музики. Але це справді так, нам вдалося створити продукт, який самостійно розвивається, об’єднує все нове, що відбувається в світі сучасної музики, в єдиному 48-годинному творі під назвою фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики». Це приклад нового типу вистави — мега-серія музики, яке вимагає і нового типу сприйняття, осмислення і нового способу відношення. У цьому новизна і значущість фестивалю. Історичне значення фестивалю в тому, що він є інноваційним продуктом. Він відомий у світі саме своєю унікальною сутністю і часто стає об’єктом для наслідування. Власне кажучи, фестиваль — це надвеликий твір зі своєю драматургічною фабулою, кульмінаціями, динамікою, стилістикою та іншими параметрами, властивими музичному твору. Він конструюється як цілісний синтетичний витвір нового мистецтва — музичного, виконавського і мультимедійного. Програма фестивалю складається саме як конструювання музичного твору за законами фестивальної форми (на відміну від інших фестивалів, де програма складена з окремих незалежних один від одного концертів). Між структурними частинами форми існують зв’язки, тяжіння, всі вони гранично театралізуються (наявністю інсталяцій, перформансів) і загалом це — величезна вистава. Фестиваль продукує нові ідеї, нове відношення до сприйняття життя і є носієм всього нового як за формою, так і за змістом. Колись знаменитий композитор і не менш знаменитий винахідник музики Джон Кейдж любив повторювати «Не розумію, чому люди бояться нових ідей. Мене лякають старі». Щороку ми створюємо неповторний 48-годинний витвір синтетичного мистецтва. Нові властивості композиторської поетики, такі як гіпертекстова реальність, занурена в масову свідомість, інтенсивність, швидкість руху і вираження інформаційних потоків за одиницю часу, зміна культурного коду — все це має місце в нашому фестивалі.

— Чим вирізняється програма цього року?

— Програма фестивалю будується ніби з двох блоків — майстер-класи, концерти-прелюдії й сам фестиваль. Цього року фестиваль представляє в концерті-прелюдії творчість найзнаменитішого і найвідомішого українського композитора Мирослава Скорика в дещо несподіваному ракурсі — як Джазовий портрет композитора. У концерті візьме участь струнний оркестр Одеської школи імені П. С. Столярського, художній керівник — Віктор Молдаванов, солісти — львівські піаністи Оксана Рапіта і Мирослав Драган, за диригентським пультом — сам маестро Скорик. Майстер-клас проведе в стінах Одеської національної музичної академії фінський кларнетист Мікко Раасакка і президент фестивалю відомий перкусіоніст і диригент Бернхард Вульф.

Фестиваль побудовано як єдиний твір, і, звичайно, його потрібно сприймати цілісно — від початку до кінця. У самому ж фестивалі можна виділити деякі мікрокульмінації. Однією з таких кульмінацій буде виступ австрійського бас-баритона Руперта Бергмана в мікро-блоці «Згадуючи Шоа», де, серед інших, буде виконано знаменитий твір Арнольда Шенберга «Той, що уцілів з Варшави» в перекладенні для голосу і фортепіано Курта Фредеріка (партію фортепіано виконує Олександр Перепелиця). Ця програма придумана, підготовлена і написана композитором з Ізраїлю Юрієм Поволоцьким. Другою такою мікро-кульмінацією є концерт пам’яті Олександра Красотова, мого професора по класу композиції, якому цього року виповнилося б 80 років. Ще однією кульмінацією є виступ польсько-українського ансамблю NEO TEMPORIS GROUP. Потім буде презентовано дуже цікавий проект «Зазираючи в майбутнє» — дев’ять студентів-композиторів представляють 10 однохвилинних міні-моно-опер у виконанні Руперта Бергмана і Ансамблю SENZA SFORZANDO.

Потім буде цікавий виступ композитора електронної музики Вітаутаса В. Юргутіса і візуального художника Вацловаса Невчесавкаса з Литви під назвою METROSCAN-ПРОЕКТ. Це дуже відомі художники, які зі своїм METROSCAN-проектом об’їздили весь світ. Далі — виступ фінського кларнетиста Мікко Раасакка у супроводі піаніста Антті Вахтоли і багато-багато ще дуже цікавого і несподіваного. Але хотілося б ще раз підкреслити, фестиваль не можна сприймати як окремі номери і слухати вибірково ті чи інші блоки. Він має бути сприйнятий цілісно, як єдиний твір, і лише тоді справить враження.

— Як і раніше, немає спеціалізованого приміщення для фестивалю, але виконавці та публіка поступово звикають, що він проходить у залах Одеської філармонії?

— Задуманий як інноваційний проект, наш фестиваль, відповідно, був вирішений як нова форма вистави, в якій має бути створена власна атмосфера. За нашим уявленням, це має бути зал, зі сценою посередині, довкола якої розташовується публіка, зручно сидячи за столиками. Щось відповідне нашій концепції було представлено на перших фестивалях у залі колишнього кінотеатру «Україна». Але потім це приміщення після пожежі було переобладнано і не цікавило нас, довелося проводити фестиваль у залі Одеської обласної філармонії, приміщення якої дещо суперечить початковій концепції. Але ми знайшли компромісне рішення. Щоб зберегти атмосферу єдиного простору виконавців і глядачів, нічну частину програми проводимо у фойє філармонії, створюючи там відповідну фестивальному духу атмосферу. В нашому місті, на жаль, не побудовано жодного сучасного концертного залу, що має всі необхідні атрибути для виконання академічної музики. Єдиний концертний зал Одеської філармонії, який існує в місті, спочатку був побудований не для цієї мети, лише згодом його переобладнали в концертний зал. Проте це один із кращих, якщо не найкращий, концертний зал України. Але... з часів побудови цієї споруди пройшло більше ста років, населення міста зросло вдесятеро. На 1 лютого 2016 року чисельність становила 998 409 постійних жителів — зараз понад мільйон, а кількість концертних залів не збільшилася. Є про що замислитися.

— Бюджет фестивалю не малий, з чого він складається, як відбувається фінансування?

— Фестиваль — живий організм і виникає багато технічних питань, які вимагають рішень, — від узгодження складу учасників, оплати їх проїзду тощо, до облаштування двох сцен — у Великому залі і фойє філармонії, оренда звукотехнічного і світлового устаткування, музичних інструментів, додаткового обладнання. Крім цього — розміщення учасників у готелі, забезпечення харчуванням тощо. Формування програми наступного фестивалю, узгодження складу учасників починається відразу ж після закінчення чергового. Це дуже тривалий і клопіткий процес — потрібно списуватися з численними фондами, просити у них підтримки, чекати рішення... Лише коли все погоджено, квитки розкуплено, можна з полегшенням зітхнути. Але бувають і форс-мажорні обставини.  Наприклад, знаменитий ісландський вулкан лише за день до фестивалю припинив своє виверження, і нам доводилося разом з європейськими учасниками напередодні фестивалю вибирати оптимальні маршрути, вони поїздами або на авто діставалися до діючих аеропортів, завдячуючи спільним зусиллям, все закінчилося благополучно, учасники прибули вчасно. Але це було надзвичайно складне у виконанні технічне питання.

— А можна конкретизувати відправні точки фінансових потоків? Чи держава так любить культуру?

— Самі по собі ні наука, ні культура не можуть утримувати себе навіть у найбагатших країнах. Витрати значно більші за прибутки, які можна миттєво отримати. Результат віддалений у часі і не характеризується отриманням матеріального прибутку. Але значення для суспільства цих двох складових важко переоцінити, без науки не може бути прогресу, без мистецтва — духовного розвитку. Зверхнє ставлення чиновників до цих сфер людського буття чітко виявляється при складанні бюджету країни, не кажучи про реалізацію тих чи інших проектів.

Бюджет фестивалю складається з двох частин. Підтримка держави завжди мінімальна — Мінкульт, Одеські обласна і міська адміністрації. Ми шукаємо прихильності і розуміння серед приватних спонсорів — таким постійним партнером є для нас «Баварський Дім» в Одесі; серед іноземних інститутів — Гете-інститут у Києві, посольства держав Ізраїлю та Литви в Україні, Генконсульства Польщі в Одесі. У нас є багаторічні партнери, які поділяють нашу концепцію розвитку сучасного мистецтва, і з року в рік підтримують нас коштами. Тут я говорю про неоціненну і постійну участь Ізраїльського Посольства. Але загалом цих коштів виявляється надзвичайно мало, і наші українські музиканти розучують свої програми (а таких щороку набирається близько 100 осіб), беруть участь у фестивалі безкоштовно. Не кажучи про композиторів, які пишуть свої твори для фестивалю також безплатно. Потрібно зауважити, що наші композитори і музиканти, як правило, не отримують замовлень від держави на створення тих чи інших творів, або підготовку спеціальних програм — творче життя існує по інерції і без підтримки держави коли-небудь обірветься. Тоді отримаємо гуманітарну катастрофу, яка загрожує повним руйнуванням суспільства. Ситуація, напевно, могла б дещо поліпшитись, якби було прийнято закон про пільгове оподаткування меценатів мистецтва, як це практикують у більшості цивілізованих країн. Але!.. Змінюється уряд за урядом, а ця тема навіть не піднімається. Є у нас мрія. Ми є членами Всесвітньої організації сучасної музики, яка складається з 48 країн-членів. Вона щороку провидить світові Дні сучасної музики в одній з країн-членів, і нам хотілося б провести такі Дні в Одесі, але для цього, звичайно, потрібна суттєва підтримка держави. Це був би грандіозний проект, який привернув би увагу всього світу до України, показав би її високу духовність і потужний художній потенціал. Чи здійсняться наші мрії? Це залежить від якості так давно обіцяних реформ, які необхідно провести й яких всі ми не можемо дочекатися.

Я запрошую всіх людей, які прагнуть нового, мислять по-новому і хочуть відчути нові емоції, відвідати наш фестиваль. Обіцяю, ви отримаєте потужний заряд, який спрямує ваше мислення в майбутнє, активізує енергію і створить передумови для творчості та саморозвитку.