«Кому – комедія, кому – трагедія…»

У столиці відбулися  гастролі Волинського  театру ім. Т. Шевченка. Нині конфлікт у колективі (див. «День» №50) призвів до того, що крісло художнього керівника порожнє…

Волиняни показали дві  комедії «За двома зайцями» М. Старицького – І. Нечуя-Левицького та «Приборкання норовливої» В. Шекспіра й зібрали майже повну залу у Театрі ім. Лесі Українки. Київські глядачі вже стали звикати до цього колективу, бо за останні два роки він приїздив тричі.

ПІДСТАРКУВАТИЙ ЖЕВЖИК І… КРАСУНЯ

Попри те, що вистави давно не прем’єрні, вони залишаються виграшними завдяки інтересу публіки до цього матеріалу. Текст Шекспіра, щоправда, «оздобили» ознаками сучасних реалій (на кшталт «Не в «Ашані» куплено»), але імпровізація пожвавлює дію. Образи Проні, Голохвастова, Секлити Лимарихи із «Зайців» давно стали заледве не архетиповими. Проте трактування головних персонажів нешаблонне. Тут  Проня (Софія Онищук-Коць) – красуня в розкішних сукнях; Свирид Петрович (Олександр Якимчук) – підстаркуватий жевжик, для якого одруження – останній шанс розбагатіти. Галя (Людмила Натанчук) з довгою косою і в українському строї (художник – Богдана Бочкай), проте вона закохується в Голохвастова, і ніякий Степан їй не потрібен. Тут є й alter ego Проні – Солістка оркестру в ресторані (Лариса Пивачук), яка підбурює головну героїню на купівлю отого пресловутого жахливого чепчика для матері, на «разгаваривание по-русски», на завивання романсу «Очи черные». Разом із тим, образи Прокопа Свиридовича Сірка (Анатолій Романюк) та Явдокії Пилипівни (Лариса Зеленова) якось особливо зворушливо виглядають: продовж усієї дії Прокіп Свиридович, чуючи дзвони до вечірні, все якось не може зібратися, а у фіналі йде, бо страждання часто навертає до Бога…

«ВОЛИНСЬКИЙ ТЕАТР – НЕ ЗАЧМУХАНЕ БОЛОТО»

Вистави  «За двома зайцями» та «Приборкання норовливої» поставив Петро Ластівка, до недавнього часу – художній керівник Волинського театру («День» №50 за  23 березня  писав про конфлікт між ним та адміністрацією з колективом). Заради повноти картини варто надати слово тепер вже колишньому керманичу театру. «Саме моє втручання в фінансові зловживання директором та адміністрацією і призвели до інсинуації проти мене», – стверджує Петро Петрович. А збори, на яких йому висловили недовіру, вважає нелегітимними й такими, що суперечать законодавству України. Проти П. Ластівки найпершими постали ті, кого він просив перейти на півставки, пенсіонери, і хто порушував трудову дисципліну. «Мене звинувачували в тому, що я хам – що це значить, в чому це проявляється? В тому, що сварю недолугих акторів, котрі запізнюються на репетиції? Так, сварю, бо систематичне порушення дисципліни є неповагою до режисера, театру та професії. В тому, що я роблю зауваження? Але якщо актор постійно забуває текст та мізансцени, як я можу не робити зауваження? У мене така професія – робити зауваження»,  –  підкреслює Петро ЛАСТІВКА.

Також були звинувачення у «відмиванні» грошей, і водночас ніхто нічого просто не зміг довести. Все це «видали» на телебачення, яке запросили на збори. «Там є пряме втручання в мої особисті сімейні справи, – продовжує Петро Петрович.  – Є наклепи, які збурили колектив, що став проти мене голосувати. Я не підписував жодного фінансового документа, але, так – наполягав, що треба купити і те, й те, і те, що має бути в театрі. І багато що було куплено, завдяки чому Волинський театр – не зачмухане болото».

 - Для мене було важливо, щоб театр поїхав на фестиваль «Слов’янські театральні зустрічі» до Чернігова, на гастролі до Києва. Якщо проти мене проголосували 80 осіб – щоправда,  не знаю, як рахували голоси, і не впевнений, що актори саме так проголосували – я не вважаю за потрібне нав’язувати себе, якщо люди не хочуть зі мною працювати. Я написав заяву і йду з театру,  – каже Ластівка. – Хоч що б мені там закидали, але працював на театр, на його розвиток. За моєї каденції відбулося багато гастрольних поїздок, на яких театр не просто виходив «у нуль», а заробляв гроші. На виставах були аншлаги. Театр – це не тільки приміщення. Це стан душі. Це не тільки любов до себе, а й любов та повага до інших, розуміння інших.

Я намагався виховувати колектив, «підтягуючи» його до найкращих зразків, щоби він завжди був у тонусі. Театр побудований на тому, що на «возі» сидить багато людей, а до голоблі причеплений один чи пара коней, які все тягнуть. І коли один кінь починає ходити наліво, другий робить те ж саме, вони зашпортуються і разом із тим возом перекидаються. Я бажаю театру, щоби вони не перекинулися і не розтягнули того воза по своїх дворах…»

 ЩО ДАЛІ?

 Режисер П. Ластівка збирається «зробити в Луцьку новий театр усім на радість. Уже почав набирати трупу. Багато людей погодилось зі мною працювати. Приміщення є».

А щодо планів театру цілковитої ясності немає. Директор Анатолій Глива лише сказав, що, згідно з чинним законодавством, має бути оголошено конкурс на заміщення вакантної посади художнього керівника. Наразі ситуація в підвішеному стані. Її можна описати, перефразовуючи жанр вистави «Приборкання норовливої»: «Кому – комедія, кому – трагедія, а взагалі – драма»…