Квота української музики

Одна з «гарячих» нині тем — впровадження квоти української музики в ефірі. Принаймні так називали цей закон при його обговоренні, хоча насправді, як виявилося, йшлося про виключно пісенний жанр. Очевидно, тому, що для більшості вся українська музика вкладається, на жаль, лише в римовані рядки.  Але чому в ті 35 «відведених» відсотків не включати звучання, скажімо, української симфонічної, камерно-інструментальної чи оперної музики, які мають давню історію і є сьогодні частиною світового сучасного мистецтва? Чому ті ж таки 35% не «підсилити» творчістю українських диригентів, піаністів, скрипалів, виконавців на народних та інших інструментах? Про їхній щонайвищий рівень свідчить великий на них попит у країнах, які орієнтуються в музичній культурі, насамперед, на симфонічні оркестри, оперні театри, де в радіо і телеефірі звучить, переважно, так звана висока музика. Про рівень і талант українських виконавців свідчить їхня затребуваність на провідних сценах світу, захоплені рецензії. Але про своїх відомих співвітчизників часто дізнаємося внаслідок їхньої успішної кар’єри за межами України. 

Ці міркування в мене виникли після концерту в Національній філармонії феноменальних молодих музикантів, колишніх харків’ян, лауреатів багатьох міжнародних конкурсів — скрипаля Валерія Соколова та віолончеліста Олексія Шадріна. Із симфонічним оркестром Національної філармонії під орудою чудового українського диригента Віталія Протасова вони виконали подвійний Концерт ля мінор Йоганеса Брамса. Оркестр і музиканти вразили слухачів творенням «на очах» справжнього музичного шедевру. Здавалося, дух самого Брамса витав у залі, передаючи біль, ніжність і драматизм глибокої романтичної душі. Ідеальної чистоти і краси звучання, скрипка під пальцями Валерія Соколова вражала можливостями музичного інтонування, здатного передавати щонайтонші емоційні смисли.

Нагадаю, після Харкова Валерій Соколов продовжив навчання в Лондоні та Франкфурті, про нього відомий французький режисер зняв фільм «Скрипка душі», а право на його концерти виборюють кращі зали та оркестри світу. На щастя, цей  справді видатний, попри свій 30-річний вік, музикант відомий уже і в Україні, куди він постійно прагне приїхати з концертами. Нині Валерій Соколов здійснює з Національним оркестром України під орудою Володимира Сіренка запис компакт-диска з трьома скрипковими концертами Євгена Станковича. Одну з цих перлин сучасної музики — Концерт №3 композитор присвятив Валерію. Чому б не включити ці та  багато інших записів українських музикантів у вітчизняний радіоефір?

Приголомшуючим відкриттям для слухачів концерту стала гра 23-річного Олексія Шадріна. Неймовірної краси тембральне звучання, здавалося, перевершило всі можливості віолончелі, яку він перетворив на інтонації й голоси самої музики! Розпочавши освіту в Харківській спеціальній музичній школі, Олексій з 2010 року навчається у Вищій школі музики, театру і медіа німецького міста Ганновер — серед західноєвропейських країн Німеччина й Австрія виявляють особливий попит на нашу музичну молодь. 

У другому відділі музиканти подарували ще одне диво, коли до дуету солістів приєднався блискучий представник петербурзької фортепіанної школи Євген Ізотов, який уже кілька років співпрацює з Валерієм Соколовим. Таке ідеальне, яскраве, сонячне звучання Концерту для скрипки, віолончелі та фортепіано з оркестром до мажор, яке ми почули, може досягти лише ансамбль унікальних музикантів, здатних об’єднати весь зал відчуттям гармонії та вищої краси. Слухачі відповіли на це мистецьке диво бурхливими, тривалими й вдячними оплесками.

...В одному з інтерв’ю вже згадуваний Бруно Монсенжон пророкував, що майбутнє музичної Європи багато в чому залежатиме від талановитої молоді України. Представників цієї молоді (та не тільки молоді) надзвичайно багато — і «колишніх», і тих, хто ще навчається та працює на своїй землі. Нині з’явився шанс, наданий державою, переконатись у цьому: можливість слухати й знати творчість українських композиторів і виконавців. Чи використає це закон про 35 відсотків?