Всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу покладено не примус, а добру волю її складових частин.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч

Київ – Париж у драматичному діалозі

Уперше п’єсу «Майдан Інферно» (Майдан потойбіч пекла) Неди Нежданої представлено на фестивалі «Європа театрів» у Домі Європи і Сходу у сценічному прочитанні Крістофа Фетріє
16 квітня, 2015 - 12:33
«МАЙДАН ІНФЕРНО»
ФРАНЦУЗЬКІ АКТОРИ ВПЕРШЕ ВИКОНУЮТЬ УКРАЇНСЬКУ П’ЄСУ «МАЙДАН ІНФЕРНО» НЕДИ НЕЖДАНОЇ У ПЕРЕКЛАДІ ФРАНЦУЗЬКОЮ

Дім Європи і Сходу (французькою МЕО) — це особливий театральний центр, який спеціалізується на сучасному театрі і новітній драмі Східної Європи і Центральної Азії.  МЕО має кілька напрямів діяльності — це і видавництво Еспасд’ен Інстан (Простір Миті), яке друкує сучасну драму, переважно східноєвропейську. Його співзасновники Домінік Долм’є та Селін Барк очолюють і «театральну компанію» Сільдаві. Окрім вистав МЕО здійснює різноманітні проекти — фестивалі, конференції, презентації книжок, зустрічі з авторами і перекладачами, сценічні читання, виставки тощо. П’ять років тому в МЕО було започатковано фестиваль театрального перекладу «Європа театрів», який виник із загальноєвропейської мережі перекладів п’єс «Євродрама». Ситуація з Україною була в «неактивному» стані, й не лише в рамках МЕО. Згідно з французькою інформаційною системою, українська драма досі не ставилася у французьких театрах французькою (були лише постановки в діаспорних театрах українською). Директор фестивалю Домінік Долм’є зауважив, що це остання велика мова, чия драма досі не була представлена на фаховій французькій сцені. І лише минулого року ситуація оживилася — з ініціативи проекту «драматичного діалогу» України і Франції, запропонованого для мистецької резиденції Недою Нежданою. Власне, з українського боку діалог було розпочато значно раніше. Одна антологія з шести творів «Новітня французька п’єса»— проект Центру Курбаса та видавництва «Юніверс» (за підтримки Французького Інституту) — вже стала раритетом, зараз авторкою проекту готується наступна. Але в кожному діалозі важлива оберненість. Ідею проекту підхопили творці МЕО та підтримали перекладачі Сільві Нелеп, Естель Делавена, Крістен і Юлія Патен, Ірина Дмитришин.

Навесні минулого року фрагменти українських п’єс Миколи Куліша, Олександра Вітра і Неди Нежданої, перекладені французькою, читали французькі актори у МЕО та одному із залів Комеді Франсез — В’є Коломб’є (за підтримки СРФУ) і викликали живий інтерес і французької публіки, і професіоналів зокрема. Читання дали поштовх і подальшим проектам.

Фестиваль «Європа театрів» фактично відбувається не лише в Парижі, а й в інших містах — де творять автори і перекладачі цього дійства. Зокрема цього разу це були Афіни, Баку, Київ, Нью-Йорк, Палермо, Полістена, Познань, Пріштіна, Софія. Розпочався фестиваль відкриттям румунської виставки старовинних афіш і фотографій на тему діалогу Румунія — Європа та «Ніччю театрального перекладу». Її особливість — гра та імпровізація. Перекладачі пропонують фрагменти перекладів нових п’єс, які вибирають у своєрідній лотереї. Авторів презентують самі перекладачі та представники Євродрами,  а потім уривки читають зі сцени присутні актори і режисери — за бажанням. Це дає відчуття живого ігрового процесу і перетворює публіку на співучасників дійства, мета якого — заінтригувати і дати можливість аудиторії відчути п’єсу. До речі, саме перекладачі є головними дійовими особами фестивалю і загалом мережі Євродрами — авторами і посередниками різних культур, «хрещеними батьками» спільних театральних «дітей». Цього разу такими активістами театрального перекладу були і перекладачі з української — Крістен і Юлія Патен, які спільно з головою українського комітету Недою Нежданою презентували фрагменти п’єс «Прямий ефір» Олександра Ірванця та «Баба Пріся» Павла Ар’є. Це частина роботи над великим проектом — першою антологією українських п’єс французькою мовою та своєрідною «українською весною» у драмі, яку заплановано у МЕО наступного 2016 року.

 Нині  готується окрема книжка п’єси Неди Нежданої про Майдан. Драма задумувалася в Києві, а писалася  переважно в Парижі під час резиденції в МЕО. За висловом Селін Барк,  це спільне українсько-французьке «дитя», тож і не дивно, що саме в Парижі відбувся чи то перший крик, чи крок, і саме французькою (до речі, від часу написання якраз минуло дев’ять місяців).  Адже в ній поєднано і внутрішнє відчуття знакових подій в Україні, і відсторонений погляд з Європи, яка, по суті, не знає України і не розуміє, що відбувається. П’єса — авторська спроба осягнути цю зміну, це перетворення нібито з двох сторін — зсередини і зовні. І якщо змістовно вона українська, то формально написана під впливом баченого і читаного у Парижі — зі своєрідною дискретністю й мозаїчністю, притаманними сучасному французькому театру. «Майдан Inferno» вписано в кілька реальностей: перша присвячена реаліям революції й є драмою, написаною самим життям — від побиття студентів до початку війни з Росією. Вона складається з вихоплених моментів химерного плетива доль різних людей на Майдані: студентки-філолога, альпініста, музиканта, охоронця, журналістки, медсестри, священика... В основі п’єси — історія двох молодих людей, розлучених «кривавою суботою», яка трохи резонує з міфом про Орфея і Евридіку, але навпаки — це сучасна Евридіка шукає коханого, загубленого поміж життям і смертю. І не вона спускається в потойбіччя, а ніби пекло піднялося на землю і закручує людей у вогняну спіраль. Реальність потойбіч Майдану — свідомо деперсоніфікована, адже вони є тут маріонетками в руках інших, а конфлікти  п’єси — глобальний і внутрішній. Третя реальність — сцени Facebook. Парадоксальність Революції Гідності в тому, що, з одного боку, є відчуття повернення в минуле — каміння, вогонь, катапульти... А з іншого — ми в центрі віртуальності, адже люди воюють і в Інтернеті. І авторка намагалася передати цю реальність не екраном, а саме театральними засобами — іграми, масками. І ще у п’єсі є внутрішня реальність головних героїв — розмова з порожнечею, невисловлені крики, монологи відчуття й осмислення. І найважливіше усвідомлення — те, що сталося в Україні, —  не лише революція, а індикатор змін, які кардинально перетворюють свідомість світу.

Перше сценічне прочитання п’єси було в переповненому залі з особливою атмосферою енергетичної напруги, довгих овацій, сліз, як у акторів, так і у публіки, і єднання — українців і французів у відчуттях і роздумах про долю людини і світу. У передмові до майбутнього видання п’єси знаний дослідник драми Мішель Корвен зауважив, що майданівці виголошують гасло... французької революції — «воля або смерть». Це важливе відчуття спільної історії, коли світ невідворотно змінився з Революцією Гідності, як він колись змінився з падінням Бастилії — для всієї планети, але інакше, на новому витку спіралі.

До речі, участь українських п’єс у фестивалі — це лише епізод із театрального діалогу «Україна — Франція», який нарешті стає взаємним. Презентація цього діалогу відбудеться і в рамках Французької весни у Києві. Зокрема на Книжковому Арсеналі на поетичній сцені у дворі 25 квітня (з 14.00 до 16.00) відбудеться подія «Французько-українські драматичні діалоги», де будуть презентовані видавничо-театральні проекти перекладів сучасних п’єс обох країн.

Зокрема відбудеться сценічне читання двох п’єс Матея Вішнєка (Франція) — «Уяви собі, що ти Бог» і «Чекайте, поки мине спека» у перекладі Неди Нежданої, та фрагментів двох українських п’єс — «Лабіринт» Олександра Вітра і «Майдан потойбіч пекла» Неди Нежданої, в перекладі французькою Естель Делавена. Цікаво, що п’єси М. Вішнєка були відібрані перекладачем значно раніше і здавалися екзотичними, натомість зараз стали дивовижно актуальними. Адже французькі й українські п’єси об’єднані темою кризи цивілізації, де героями будуть протестувальники і снайпери, прикордонники і біженці. Подія відбудеться за участю драматургічного відділу НЦТМ імені Леся Курбаса, Київських театрів МІСТ і ТСДіК. А участь української драми у фестивалі «Європа театрів» у Парижі та Французька весна у Києві відбуваються за підтримки Французького Інституту в Україні та Українського культурно-інформаційного центру у Франції.

Андрій КАРПЕНКО, фото автора, Париж — Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments