Наука – це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Література у роки війни

Поет і волонтерка Олена СТЕПАНЕНКО: «Арт-терапія полягає у максимальній чесності, щирості та глибині висловлювання»
23 вересня, 2015 - 09:33
ОЛЕНА СТЕПАНЕНКО

Уже скоро два роки, як Україна живе у зміненій реальності. Й серед найхарактерніших змін — поява величезної кількості активних волонтерських проектів насамперед спрямованих на підтримку нашої армії. Є такі ініціативи і в мистецькому, літературному середовищі. Один із них, уже неодноразово згадуваний на шпальтах «Дня», має назву «Війна і Cлово». Ми вирішили поспілкуватися з його співзасновницею Оленою Степаненко — це яскрава українська поетка (авторка чотирьох книжок, учасниця багатьох національних і міжнародних літературних подій, лауреат літературних премій «Смолоскип» і «Гранослов»), а також журналістка. Олена має що розповісти про діяльність і плани «Війни і Cлова», про роль літератури у дні війни, про творчість і про людські емоції...

«ВИГАДУЄМО НАЙРІЗНОМАНІТНІШІ ФОРМАТИ, ЩОБ ЧИМОСЬ ЗДИВУВАТИ, ПРИВАБИТИ ЛЮДЕЙ, СТОМЛЕНИХ І ВИСНАЖЕНИХ...»

 — Олено, читачі «Дня» неодноразово мали нагоду дізнатися про різні акції ініціативи «Війна і Cлово». Яка ваша головна місія, хто входить до ініціативи?

 — Наша головна місія — допомагати Українській армії. Ми влаштовуємо благодійні поетичні читання, благодійні аукціони, музичні виступи, продажі книжок, слеми. Тобто — постійно вигадуємо найрізноманітніші формати, щоб чимось здивувати, привабити або й розрадити людей, стомлених і виснажених війною. Адже не секрет, що мирне населення, ті, хто не був на війні, — переживають велику психологічну травму. Хай не такого масштабу, як бійці-фронтовики, але хто з нас має право вимірювати глибину чужого горя чи втрати? Ця ініціатива, власне, і стала реакцією на стрес від навколишніх подій 2014 р. Розорена і пограбована бандитським урядом країна, гола і боса армія, маса поранених, катастрофічний брак ліків у шпиталях — і російське вторгнення. Хотілося битися головою об стіну від безсилля. Тоді виникла ідея «Війни і слова» як низки мистецьких благодійних вечорів. Ми з фотографом Тетяною Давиденко запрошували поетів, музикантів, поширювали цю подію в соцмережах, наголошуючи на тому, що за вхід мають платити всі. Розрахунок був такий — навіть якщо не прийде жоден слухач, із 15 поетів, які виступлять — зберемо на армію 150 грн. Паралельно — зверталися до видавництв, нам давали книжки, поети також приносили свої книжки, біжутерію, хенд мейд. Принцип цих благодійних аукціонів був простий — ціну називає покупець, без торгу. На подив і радість, зійшлася повна зала людей, за перший вечір — зібрали 5400 грн, на них закупили ліки для Київського шпиталю. Потім — у нас виступали більшість відомих на сьогодні письменників, як метрів старшого покоління, таких як Іван Малкович, Лесь Подерв’янський, так і молодших — Сергій Жадан, наприклад, Дмитро Лазуткін, музиканти сестри Тельнюк разом з поеткою Іринкою Цілик і десятки інших, адже ми працюємо вже понад рік. Останні півроку — організовуємо акції разом із чудовою поеткою Оленою Гарасим’юк. Тиждень тому, до речі, вона вийшла заміж за бійця АТО, і я щиро бажаю молодятам миру і Божої ласки.

 — Наскільки відчувається ентузіазм авторів і слухачів, чи поспішає наша, грубо кажучи, інтелігенція допомагати українським бійцям (і яка динаміка)?

 — Складне запитання. Власне, цікавляться ті самі люди, які стояли на Майдані, які носили туди вареники, а потім бруківку, читали там вірші — вони зараз відвідують наші заходи. Принаймні більшість. Щодо динаміки — вона спадає, але почасти це навіть тішить. За рік, що минув, — армія отримала-таки краще забезпечення, а міжнародні фонди і благодійні організації постійно надають допомогу шпиталям. Тобто — ситуація поліпшилася, але далека від ідеальної, тож складати руки зарано.

 — Яка реакція наших вояків? Крім суто матеріальної допомоги, ліків, бронежилетів і подібного, що ще вони потребують?

 — Маю зізнатися — на фронті жодного разу не була з об’єктивних причин. А от Оленка, з якою ми разом організовуємо акції «Війни і слова» — їздить туди постійно. Каже, «браслетам виживання» бійці тішаться, як діти. Коли готували новорічні подарунки, то, крім кави-вітамінів-цигарок і решти смаколиків, обов’язково клали до коробки книжки і поштівки з добрими побажаннями, дитячі малюнки — їх бійці надзвичайно цінують.

«Я НЕ ПРИХИЛЬНИК МІЛІТАРНОГО ЖАНРУ, АЛЕ ЦЕ ПЕРЕСЛІДУВАЛО — І Я ЗАПИСАЛА»

 — Скажи, наскільки війна, революція, всі наші події впливають на тебе як на поета, на суть, фактуру і форму твоїх текстів?

 — Це велика трагедія, масштаб якої досі не осмислений, і процес цього осмислення буде тривати ще довго. Занадто близько ми до всього цього горя, щоби уміти відсторонюватися. Знаю поетів, для яких єдиною реакцією на довколишні події стало заніміння. Певною мірою і мене це стосується теж. Своєрідний спазм «поетичного м’язу» — як реакція на шок, катастрофу. Дуже складно навіть говорити про це — не те, що писати. Але раніше — так. У текстах війна мені йшла років вісім тому. Були вірші про теракти на Хрещатику і місяць-лютень, і бродячих урок, яким усе проститься, і мертвих, покинутих у поруділій траві, і душі згорілих танків. Я не прихильник мілітарного жанру, але це переслідувало — і я записала. Тепер — якесь відчуття спустошеності, лункої порожнечі, як після вибуху, коли солдат піднімає голову, а довкола випалена земля і цілковита відсутність звуків. Але писати намагаюся переважно вірші-замовляння, вірші-перетворення.

 — А чи є в тебе сьогодні такі художні передчуття щодо подальшого розвитку подій?

 — У мене є внутрішня впевненість у нашій перемозі. І є також розуміння, що шлях до цієї перемоги настільки довгий і кривавий, що навряд чи я побачу її за життя. І йдеться не про перемогу над Росією чи повернення Донбасу і Криму. Перемога настане тільки тоді, коли сядуть судді, які судили майданівців, а зараз судять активістів за сфабрикованими звинуваченнями. Судді ті самі — перевірити нескладно. Коли будуть засуджені командири, які продають бронежилети, закуплені на державні гроші, — солдатам по одній пластині, а ті купують, бо дітися нікуди. Коли приведуть до відповідальності «беркутівців», які розстрілювали людей на Майдані, а зараз отримали посвідки учасників АТО і грабують волонтерів на блокпостах. Коли в крамницях перестануть гривню називати «рублямі»... Коли до влади прийдуть люди з нормальними людськими почуттями, такими як сором, співчуття, почуття обов’язку, огида до брехні.

«МИ МАЄМО СПРАВУ З ПЕВНИМ ЕВОЛЮЦІЙНИМ СТРИБКОМ»

 — Чи здатна література заспокоїти, втішити людину на кривавих поворотах історії?

 — Почати треба з того, що література, власне, й витворює історію. Не буду зупинятися на тому, скільки винаходів «передбачили» фантасти, чи на ролі «Капіталу» Маркса в новітній історії. Література може все — і розрадити, і надихнути! Як сказала в одному з інтерв’ю поет Маріанна Кіяновська — розвиваючись, людина потребує готових формул для внутрішнього діалогу — щоб пояснити і позначити себе. Останні події стали своєрідним каталізатором такого розвитку, зараз ми маємо справу з певним еволюційним стрибком — і новими потребами, новими запитами. Арт-терапія на сьогодні, на мою думку, полягає у максимальній чесності, щирості та глибині висловлювання. Не так заспокоїти — як зачепити, сколихнути, зачарувати, посприяти внутрішнім змінам — або й підштовхнути до них (і таке буває).

 — Я знаю, що в тебе є близькі родичі, які опинилися по інший бік «барикад». Що ти порадила б у плані спілкування людям, у яких сталося те ж саме?

 — У мене брати живуть у Криму і всі проросійськи налаштовані. Це дуже пекуча тема. Що тут порадиш? Я не дипломат, і оминати гострі кути, а вони стирчать зусібіч, така зараз пора — не вмію. Тож звела спілкування до мінімуму, так легше і для них, і для мене...

 — А де, по-твоєму, здорова межа громадянської позиції письменника, осмислення того, що діється, та примітивної пропаганди?

 — Хороший письменник — завжди відчуває межу. Геніальний письменник — застерігає від цього інших. Власне, зараз розмова може зійти до дискусії про «мову ненависті», актуальної сьогодні, як ніколи.

Олег КОЦАРЕВ
Газета: 
Рубрика: