Марія ЛЕВИТСЬКА: «З командою однодумців жити і творити легко!»

Оперу «Набукко» Дж. Верді ставлять: режисер А.Солов’янекно, диригент М. Дядюра, хормейстер Б. Пліш, сценографія і костюми М. Левитської. Нині робота кипить, бо треба встигнути пошити понад триста костюмів, створити декорації. Те, що ми побачили з фотокором, вражає величчю сценографії, а костюми — це взагалі  витвір мистецтва!

Марія Сергіївна — Майстер з великої літери. Інтелігентна, дуже талановита і креативна особистість. Наприклад, спеціально вивчила італійську мову, щоби без перекладача вивчати італійську мистецьку спадщину. Вона киянка у кількох поколіннях. Її мати, Ірина Левитська, була відомим художником-монументалістом, батько — учений-фізик,  бабуся — зірка 1930-х, працювала актрисою на Кінофабриці. Інтелігентна родина, де шанували мистецтво, спілкувалися різними мовами.

Марія Левитська — учениця легендарного Даниїла Лідера. Її дипломною роботою стала участь у створенні вистави «Стійкий принц Кальдерона» у Молодіжному театрі (до речі, ескізи вистави можна побачити в її майстерні). Але з тієї  постановкою стався скандал. Директора театру і головного режисера звільнили, а виставу зняли з репертуару... Для молодої художниці це був удар, але  Марія не впала у відчай... Працювала художником з костюмів на Кіностудії ім. О. Довженка, зокрема  для стрічки «Повернення Баттерфляй» про Соломію Крушельницьку.

У ПОШИВНОМУ ЦЕХУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ  ПРАЦЮЮТЬ 22 ЛЮДИНИ

За словами Марії Сергіївни, те, що вона закохалася у високе мистецтво, велика заслуга Ірини Молостової. Працюючи на кіностудії, Левитська створила оригінальне «обличчя» трьох вистав у Київській опері. Її сценографічні рішення дуже сподобалися дирекції, й молоду майстриню 1989 р. запросили на посаду головного художника Національної опери України. З того часу продовжується  її роман з Оперою...

Зустріч художниця призначила біля пам’ятника Лисенку і провела нам  «екскурсію» спочатку до пошивного цеху Національної опери. За словами М. Левитської, «обличчя» вистави народжується зі спільних зусиль цілої команди. Костюми вражають красою, кольоровим розмаїттям, добором тканин,  вишивками... Марія Сергіївна навіть сама продемонструвала велюровий плащ, розшитий аплікаціями у вигляді розмаху крила, створений для  образу Верховного жерця Бела, ставши для цього на табуретку і навіть не скривившись, коли на ній шпильками (бо костюм ще дошивається) прилаштовували цей шедевр, створений золотими руками  закрійниці Тетяни Шаповалової (до речі, ця майстриня шиє чоловічі костюми для всіх солістів — як балету, так і вокалістам).

«БУВАЄ, ЗАДУМУЄШ ОДНЕ, А В ПРОЦЕСІ РОБОТИ, ВИМАЛЬОВУЄТЬСЯ ЩОСЬ ІНШЕ. І ЦЕ ПРЕКРАСНО, БО ВИСТАВА  ВІД ЦЬОГО ТІЛЬКИ ВИГРАЄ», — ВВАЖАЄ  ХУДОЖНИЦЯ

А потім ми пішли до майстерні Левитської, де на стінах висять картини та ескізи до різних вистав, а в кутку стоїть макет до першої дії «Набукко» — храм Соломона в Єрусалимі.

ПРО ВИСОКЕ МИСТЕЦТВО І ТБ

— За 27 років праці в театрі, можу з переконаністю сказати:  коли вистава цікава, то завжди аншлаги. Національна опера сповідує високий стиль, і у нашому репертуарі — вистави, які є зразками світової й української класики. Київська сцена сьогодні є головною в нашій країні, й планку, яку високо тримає, не знижує. Шанувальниками балетного та оперного мистецтва люди стають у різному віці. Багато залежить від родини. Якщо батьки починають приводити дітей в Оперний театр із дитинства, то впевнена, що «зернятко» класики поступово виростає у шанувальників високого мистецтва.

МАРІЯ СЕРГІЇВНА САМА ПРОДЕМОНСТРУВАЛА ВЕЛЮРОВИЙ ПЛАЩ, РОЗШИТИЙ АПЛІКАЦІЯМИ У ВИГЛЯДІ РОЗПРАВЛЕНОГО КРИЛА, СТВОРЕНИЙ ДЛЯ  ОБРАЗА ВЕРХОВНОГО ЖЕРЦЯ БЕЛА

Зараз — час попси! Не треба з нею змагатися. У нас різна аудиторія. Хто хоче, той знайде для себе якісь цікаві передачі на ТБ. Так, їх, можливо, на так багато, але «перлини» трапляються на каналі «Культура», Mezzo та ін. Наприклад, я дивлюся італійські телеканали по Інтернету, а там є цікаві передачі про художників, записи концертів, вистав. Кілька днів тому потрясаюча передача була про Медичі, про те, як будувався купол знаменитим архітектором епохи Відродження Ф. Брунеллескі. Не могла відірватися... Шкода,  що такого на наших каналах не побачиш.

ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ІДЕЇ

— Частіше цікаві ідеї народжуються на... кухні, коли щось готую, або коли їду в переповненому вагоні метро. Навіть коли сплю, то  приходять якійсь ідеї. Буває, біжу коридором театру, і раптом побачила, наприклад, які кольори буду використовувати. Я багато читаю, шукаю в Інтернеті, всі знання збираю у свою скарбничку, занурююсь у тему майбутньої вистави, а потім з’являються різні ідеї. Інколи роблю начерки, а буває, що відразу побачила ескіз, який переношу на папір. Я багато працюю. Якщо є можливість, то намагаюся поїхати в ту країну, де відбувається дія опери чи балету. Так, перед «Доном Карлосом» побувала в Іспанії, їздила до Бургоса (колишня столиця Кастилії). Десять годин добиралася автобусом, а потім ще пішки йшла лісом до середньовічного собору. Коли мене з рюкзачком побачив касир, то здивувався, що сама, без машини, добиралася. І сказав, що квиток купувати не треба. Бачив, як я все уважно дивлюся, немов католицька прочанка,  на собор св. Іакова —  El Camino de Santiago — як на святиню, і дозволив сфотографувати інтер’єр. Ці фото потім дуже знадобилися у роботі. Буває, задумуєш одне, а в процесі роботи вимальовується щось інше. І це прекрасно, бо вистава  від цього тільки виграє.

НИНІ РОБОТА КИПИТЬ, БО ТРЕБА ВСТИГНУТИ ЗШИТИ ПОНАД ТРИСТА КОСТЮМІВ!

ПРО КОМПРОМІСИ

— Театр — це місце компромісів. Художник-постановник,  незалежно від таланту,  дуже залежить від режисера, який ставить виставу. Потрібно знаходити спільну мову. У мене не було такого, щоб я кидала виставу. Лише одного разу, після прем’єри (не буду називати прізвище балетмейстера, з яким працювала), через категоричні вислови я запропонувала зняти з афіші й буклетів своє прізвище. А загалом ми намагаємося знайти компроміс, бо постановка народжується завдяки великій команді (як технічного персоналу, так і творчого).

ПРО ТРАДИЦІЇ

— Наш театр сповідує класичні традиції. Це зараз непросто, але традиції високого мистецтва продовжуються, і це наш «коник», який дуже високо цінується у світі. Бо кожен костюм — маленький шедевр! Сьогодні не так багато театрів на Заході, які роблять масштабну сценографію і шиють по три сотні костюмів (із вишивкою, аплікаціями), а не бушлати та шинелі. Новітні технології — це прекрасно, але й дуже дорого для нас! Бо це не лише самі проектори, а й спеціалісти, які використовують і можуть ремонтувати  цю техніку. До речі, на Заході, якби захотіли зробити такі костюми, як у нас, це було б дуже дорого, бо ручна праця майстринь набагато дорожча  за суперновітню техніку!

ВИСТАВИ — ЩЕ В ЕСКІЗАХ

— 31 березня в Національній опері відбудеться прем’єра «Набукко» Дж. Верді. Чим нова редакція (режисер А. Солов’яненко і диригент М. Дядюра) відрізнятиметься від міжнародної вистави режисера П’єра-Жана Валенина (Франція), художника Андреса Шалла (Німеччина) — диригент Володимир Кожухар (Україна), яка багато років прикрашала київську афішу?

— Нагадаю, головний герой опери Верді — Набукко. Ім’я, дане італійцями царю Вавилона, який вів завойовницькі війни в VI ст. до н.е., взяв Юдею, зруйнувавши її перший Храм, полонивши величезне число євреїв... Цей епічний твір нагадує ораторію. Найсильніша сторона «Набукко» — пристрасний драматизм музики, яка відрізняє найкращі творіння Верді, рідкісної краси ансамблі та хори, пронизані мотивом свободи, боротьби проти тиранії... Сценографія вистави, прем’єра якої була 1993 року, відбувалася на білому тлі фанерного павільйону, але костюми пошили з дуже дорогих тканин. Хоча із залу складалося враження, що на акторах — широченні халати, схожі на ватники. В той час у нашій країні дістати шовк чи парчу було надзвичайно складно. Коли я побачила, як коштовні тканини зшивають у кілька шарів, а потім прорізають, щоб виглядали різнокольорові шматки, то серце кров’ю обливалося, ходила біля кравчинь і по клаптику збирала ті  обрізки, які пізніше використовувала як аплікації для інших вистав. Та вистава була цікава не сценографією, а творчим складом виконавців. Головні партії виконували чудові співаки: Р. Майборода, І. Пономаренко, В. Пивоваров, О. Востряков, С. Добронравова, Л. Юрченко та інші. У нас зовсім інше бачення постановки, і я сподіваюся, що і нова версія сподобається публіці.