«Ми змахнули пил зі старого добре знайомого сюжету»

Нагадаємо, в межах спільних італійсько-українських мистецьких проєктів  на сцені  Національної опери знаний італійський режисер поставив такі опери:  «Манон Лєско» Дж.Пуччині (2006 р.),  «Макбет»,  «Бал-маскарад» Дж.Верді (2007, 2008 рр.), «Любовний напій» Г.Доніцетті (2009 р.), «Попелюшка» Дж.Россіні (2010 р.). А нині глядачі побачили нову співпрацю синьйора Нунціати з українськими митцями. Постановка «Богеми» кардинально відрізняється від попередніх версій.

До речі, в Київській опері протягом ХХ століття «Богема» ставилася неодноразово: двічі в дореволюційний час, тричі в другій половині століття. З 1958 року в репертуарі трималася, періодично поновлюючись, постановка видатного режисера Ірини Молостової в реалістичних декораціях Андрія Холопцева. Свою сценічну редакцію 1986-го створив Дмитро Смолич, 1998-го Микола Третяк поновив цю улюблену багатьма поколіннями глядачів постановку. Нині  в сценографічному оформленні були використані сучасні технології — проектори, які створюють об’ємну картинку, яка дає змогу бачити одразу два плани, бо опера рясніє закулісними моментами дії. До того ж герої опери стали більш сучасними.

— Ми перенесли дію на 100 років уперед, з середини ХІХ сторіччя у 1950-ті, — розповів після прем’єри режисер-постановник Італо НУНЦІАТА, відомий італійський режисер і організатор театральної справи, який успішно працює в жанрі опери з 1980-х у різних театрах світу. — Нашою метою було зробити події «Богеми» більш живими, наблизити героїв до сьогодення. Як то кажуть, змахнути пил зі старого добре знайомого сюжету. Буквально слідуючи за лібрето, ми не стали деталізовано копіювати атрибутику і жестикуляцію романтичної доби, щоб уникнути ментальних невідповідностей, тим самим осучаснивши сюжет, проблематика якого не втратила актуальності. Бо молодість у всі часи є молодість, — з усією її чарівливістю і поривчастістю, пристрастю і безрозсудністю. Тож юність у «Богемі» — незрима наскрізна дійова особа опери. 

Не нами помічено, що все у цьому світі рухається по спіралі. Особливо це стосується моди. Очевидно, що елементи моди 1950-х саме зараз повертаються. В сучасних магазинах сьогодні можна побачити майже ті самі фасони, що й тоді. Цим ми й керувалися, готуючи з Марією Левитською костюми для постановки, тому вистава й виглядає сучасно. Більш актуальний одяг диктує і більш невимушену пластику виконавців, розкутість рухів, жестів героїв. Таким чином ми сподіваємося залучити якомога більше молоді до опери.

Спостерігаючи за реакцією публіки на прем’єрі, я переконався, що ми взяли правильний тон. Хоча спочатку були певні сумніви, чи не занадто рухливою вийде вистава. Але те, як вільно почувалися виконавці — не лише солісти, а й хор і міманс, яким відведено дуже важливу роль повноцінних учасників дійства — все промовисто довело, що ми обрали правильний шлях. «Богема» — одна з тих опер, де і за сюжетом, і за геніальною музикою емоційний стан змінюється різко і гранично. Ліричний настрій перебивається комічним або драматичним,  часто присутні два плани, протилежні за емоційним налаштуванням. Щойно пустотливий тон різко обривається, щоби занурити в глибини безвиході. Всі емоції справжні, гострі, не надумані, тому завжди сучасні. Відгук публіки відповідний. Ця опера — про молодість, тож для сучасної молодої публіки важливо  якоюсь мірою асоціювати з героями саме себе, ну а більш дорослих глядачів постановка схилить до ностальгічних спогадів...