Видатний актор Микола Гринько (22.05. 1920, Херсон - 14.04. 1989, Київ) зіграв незліченну кількість ролей, у тому числі в картинах фантастично обдарованих режисерів - у Сергія Параджанова, Андрєя Тарковського, Сергєя Юткевича, Віктора Іванова, Алєксєя Германа та багатьох інших, один із найвостребуваніших акторів радянського кіно. А роль вимріяну зіграти не вдалось - Дон-Кіхота. Хоча батьками, самою природою був виліплений так, ніби Сервантес писав свого персонажа саме з нього, Гринька.
А могла, могла бути та роль, коли грузинський режисер Резо Чхеїдзе, у другій половині 1980-х заходився екранізувати знамениту книгу. Власне він і запросив актора на проби… Не затвердив. Версія проста - на той час Микола Григорович уже хворів: лейкоз. Тут ще версія - фільм «Сталкер» Тарковського знімали в Естонії, на території старого, вже неексплуатованого заводу. Щось було там шкідливо-опромінююче. Першим відчув те на собі Анатолій Солоніцин, потому сам Тарковський, за ними пішов у кращі світи і Гринько.
А народився він в акторській сім’ї, так що акторські гени були в крові. Та спершу була війна, де він, до речі, створив самодіяльний ансамбль, таку собі фронтову бригаду. По війні - артист театрів у Запоріжжі та Ужгороді, з 1955-го в Києві, керував симфо-джазовим естрадним оркестром. Естрада і ролі комедійно-атракційного плану - починалося з цього...
Знявся в кількох епізодичних ролях на Київській кіностудії, зокрема у «Павлі Корчагіні» в О.Алова і В.Наумова. Саме роль у фільмі цих режисерів «Мир входящему» (це вже у Москві) принесла йому перший успіх - американський солдат, височенький (зріст Гринька був під два метри!) і такий несклАдний, ніби на шарнірах рухається і почувається…
А в 1969 зіграв роль Антона Чехова у фільмі «Сюжет для невеликого оповідання» Сергія Юткевича. Коли акторові запропонували цю роль, він сказав: «Так я ж високий, а Чехов…». Думав, що класик такенький собі. Йому відповіли, що Чехов так само був дуже високим. Одначе головне - підійшов і власне людський типаж: не награна, не театральна інтелігентність, попри те, що стилістика фільму ту театральність передбачала. Партнеркою Гринька по фільму була знаменита Марина Владі (в ролі Ліки Мізінової), француженка і росіянка за походженням.
Микола Гринько знявся у всіх фільмах Тарковського, знятих в СРСР - від невеликої ролі в «Івановому дитинстві» до «Сталкера». Вочевидь режисер сприймав Гринька як свого актора, що тримав у собі душевні й інтелектуальні глибини; ті, які неможливо зіграти: вони або є, або ні.
А роль у фільмі «20 днів без війни» Алєксєя Германа! Письменник В'ячеслав, який до війни спеціалізувався на військово-патріотичній «тематиці», а в першому ж бою здрейфив і тепер не знає, як віднайти втрачену героїчну харизму. Ніби ж була, холєра, і зникла під звуки пострілів… Блискуче зроблена роль! І як завжди - у повному суголоссі з режисерською стилістикою.
У 1957 Гринько познайомився зі студенткою Київської консерваторії, майбутньою скрипалькою Айшею Чулак-огли (1932-2013). Заради нього вона полишила консерваторію і присвятила життя Йому. Не пошкодувала. Пара була незвичайна, любов'ю просотаною. Попри різниц. у зрості - була десь на 40 сантиметрів нижчою. У почуттів інші виміри…
Микола Гринько знявся у фільмах-шедеврах, його видатний талант чималою мірою сприяв їхньому успіхові. Згадаймо сьогодні Миколу Григоровича - профіль його душі, осанка його таланту назавжди в нашій пам'яті!
