«Наш клас» – історія болю, зради, життя і смерті

Його ідеологами стала група закоханих у театр ентузіастів — журналіст і театральний критик Олексій Ананов, директор Дикого театру Ярослава Кравченко, режисер Сергій Перекрест, арт-менеджер Володимир Шейко і, звичайно ж, Довженко-Центр, очолюваний Іваном Козленком. Це буде майданчик для спілкування з глядачем кращих незалежних альтернативних театрів. На базі Сцени 6 передбачається також робота Інституту дослідження театру. Нова театральна сцена органічно інтегрується в загальну концепцію великого культурного кластера, який сформувався і продовжує розширюватися, граючи новими гранями, на базі Центру Довженка.

«Тестовий режим» нова сцена з успіхом пройшла під час Гогольфесту, а сьогодні тут ідуть планові вистави. Прем’єра вистави «Наш клас» за гучною, яка одержала безліч призів, схвалень і невдоволень, п’єсою польського драматурга Тадеуша Слабодзянека не залишила аншлаговий зал байдужим.

П’єса написана 2008 року за мотивами документального дослідження американсько-польського вченого Яна Томаша Гросса «Сусіди», яке вийшло в Америці 2001 року. Це трагічна історія єврейсько-польської громади містечка Едвабне, де з настанням війни вчорашні друзі усвідомлено і жорстоко знищували своїх сусідів-однокласників, односельців і коханих...

Драматургічний експеримент Тадеуша Слабодзянека був сприйнятий у Польщі в багнети. П’єса пройшла величезний шлях — через британську й ізраїльські сцени, велику і доволі плідну роботу ЗМІ та влади, публічне покаяння тодішнього президента Польщі пана Квасьневського і представників католицької церкви, перш ніж потрапити на варшавську сцену. І здобути 2010 року головну літературну премію Польщі.

Людська й особиста трагедія десятьох друзів, які мріють про довге щасливе життя, велике чисте кохання і звершення, що тягнуться до знань, полягає в неймовірній, непояснимій духовній мутації, яка привела всіх їх до злочинів, жорстокості, бажання руйнувати все на своєму шляху, вбивати... І ніхто!.. — і це найстрашніше, — проживши довге або коротке життя, не кається, по-побутовому повторюючи рефрен: «А що я міг зробити!». І у випадку цієї людської деградації стає неважливим ні соціальне становище, ні національна приналежність. Ну, чим, скажіть, відрізняється вбивця-поляк від слідчого-єврея, що став НКВСним «месником»?!

Молодий акторський склад — Іван Майстренко — Владек, Ольга Ятіна — Рахель-Маріанна, Гліб Мацибора — Генек, Данило Мірешкін — Зігмунт, Дмитро Усов — Менахем, Петро Іщук — Ришек, Діана Розовлян      — Дора, Аліна Костюкова — Зося, Антон Вахліовський — Яків Кац і Михайло Федорченко — Абрам — веде бездоганну ансамблеву лінію, не порушуючи її «вихідними» аріями. Високопрофесійна командна робота, тим паче, що текст п’єси не являє собою класичний діалог. І дуже точно поставлене режисерське завдання.

Режисер вистави Сергій Перекрест, який прийшов у театр не «на зорі туманної юності», а цілком дорослою і зрілою людиною, знайшов цю п’єсу для свого дебюту до подій 2014 року. Але після крові Майдану і трагічних воєнних подій на сході країни вона набула особливої актуальності й особливого підтексту. Прем’єра була в театральному просторі «Дія», що недовго проіснував «під крилом» студії Довженка. А сьогодні, на щастя, з новими декораціями, оновленим акторським складом яскраво заговорила з глядачем зі Сцени 6. Не думаю, що Перекрест робив би виставу про нікчемність людської натури в цілому. Йдеться, швидше, про те, що нам, кожному з нас, потрібна правда. Історична, побутова, жорстока, яку часто прийняти майже неможливо. Але безкінечно переписувати історію категорично не можна, інакше нам ніколи не стати самими собою. Не покаятися! Не очиститися! Не осмислити себе! І не зрушити з мертвої точки!

Безумовний успіх вистави — у сценографії Ігоря Несмєянова. Вона гранично лаконічна, але кричущо-алегорична. Рухома дерев’яна конструкція, що займає центральний простір сцени, возносить і опускає героїв угору і вниз, слідуючи духовним і людським злетам і падінням. А герої трагічної оповіді, які вже пішли з життя, мовчки спостерігають із вищої точки — колосників — за існуванням грішників, що не каються, — там, унизу. Друга потужна деталь — усе дзеркало сцени перетворене на шкільну дошку, на якій, розлючено стираючи власну історію, ретельно виписуються її нові віхи. Щоб потім їх знову стерти — і кінці у воду...

А завершує гармонійне дійство камерний оркестр, виконуючи оригінальну музику Ігоря Шимка, спеціально створену для цього спектаклю. У ній немає прямих фольклорних цитат, але є щемливі струнні інтонації єврейсько-польсько-української радості і плачу.

Вистава «Наш клас» обіцяє бути в репертуарній афіші Сцени 6 із завидною постійністю. Ідіть же і дивіться її!