Незручний Бажай

Якщо ви хочете уявити, як виглядає "незручний художник", погляньте на Василя Бажая; кращої кандидатури годі шукати. Неговіркий, суворий, кострубатий, відвертий, непередбачуваний. Словом, Бажай - не-бажай-ний. Та ще й з бородою, як справжній митець. (Який контраст з гіперосвіченим, медоустим базікою наших днів! - А таких авторів переважна більшість). Нинішня виставка в "Ательє Карася" в Києві додала кілька виразних шкиців до його портрету. На відкритті час од часу лускали кавалки скла, якими він декорував свої камінні інсталяції. Стіни не витримували деяких полотен - і ті вмощувалися на сідла благеньких стільців, що аж рипіли під "тягарем мистецтва". Автор врочисто вбивав жовтаві, як курча, цвяшки в тіло власних же творів, ліниво покусуючи незапалену люльку. "Ритуал, який перестав бути ритуалом", як висловилася моя колега. Стилістично малярство Бажая є близьким абстрактному експресіонізму Поллака, але в американця креативний мистецький жест вичерпується карколомною спонтанністю; у нашого львів'янина - все-таки народжує візерунок. Музика замість сумбуру. Тому в творах його серії "чорного на чорному" поверхня полотна набрякає міражем нотних рядків: гармонії, здається, ніколи не емігрувати з нашого малярства. Виставка ця з серії тих, які провадить "Фонд Гаттамелата" в "Ательє Карася" із завидною регулярністю (раз на два тижні, без літньої відпустки), вибудовує послідовну кардіограму сучасного мистецтва України. Такого ж шерехатого і незручного, як сам Василь Бажай.