Проблеми імітації

Ми нерідко порівнюємо себе з ірландцями: і у них, і в нас мова й традиційна культура однаково загрожені, і у нас, і в них безповоротно втрачені цілі пласти культурної ідентичності... У цьому сенсі п’єса «Танці на Луназу» Брайана Фріла близька нам. Герой, старий Майкл (Сергій Калантай) — такий собі останній могіканин, що згадує своє дитинство й велику сім’ю, від якої на світі не залишилося нікого. А сумна іронія долі в тім, що ірландська «Лунаса» — якраз свято родючості, продовження роду, урочистий початок збору... Дія відбувається 1936 року...

Початок вистави задумано гарно: босий Майкл сидить на згорнутому в сувій килимі, що був колись травою на материному подвір’ї. Те, що сувій згорнуто — майже пряма цитата з Апокаліпсису. А на іншому кінці сувою стоїть крихітний макет рідного дому. Дім уп’ятеро менший, ніж радіоприймач — той монстр, що забрав у людей потребу розповідати казки й співати старовинних пісень.

Втім, надалі у виставі вже нема нічого апокаліптичного, її драматизм помітно слабшає. В усякому разі, так було на перед прем’єрному показі. Можливо, це сталося завдяки тій розмашистій приблизності, тій імітації, до якої охоче вдаються франківці (та й не лише вони), коли їм доводиться зображати на сцені «традиційних українців», особливо жінок. Ті «українці» обов’язково мусять бути надміру галасливими та метушливими. А тут ця галасливість ще й своєрідно підфарбована: практично всі герої специфічно вимовляють звук «ель», він у них, де треба, де й не треба, підкреслено пом’якшений («пішлЬа», «взялЬа»). Воно б і нічого, але ж у нашій абетці, крім «Л», є ще 32 літери. Так ось вони тут звучать з безбарвною теледикторською «правильністю». Мимоволі згадуєш, що в українській фонетиці — 38 фонем і безліч звукоутворень. А будучи відірваним від цього контексту, оте нав’язливе «еЛЬ» втрачає свої природні корені, й важко сказати — це «еЛЬ» полтавське, переяславське чи ще якесь. Воно ріже слух і звучить часом навіть знущально, як у малоросійському анекдоті. Отакий парадокс грубого пом’якшення.

Дивовижно, але ці самі артисти перестають будь-що імітувати, коли танцюють і співають. Старовинна українська пісня звучить у виставі двічі, наживо, і тут франківці — на рівні самих себе, справжніх. А склад виконавців чудовий, зокрема: Лариса Руснак (Кейт), Світлана Прус (Мегі), Олена Івасіва-Фесуненко (Агнес), Дана Кузь (Кріс). Актор, екс-зірка ТЮГу на Липках Олександр Ярема грає у виставі пастора Джека, і це його дебют на сцені Національного театру ім. І. Франка.

Це лише ті, кого довелось бачити на допрем’єрному показі, а «в запасі» — Наталя Корпан, Володимир Ніколаєнко, Христина Федорак, Ксенія Вертинська, Анатолій Чумаченко та інші.