Суспільство, яке рівність ставить вище свободи, не отримає ні того, ні іншого.
Мілтон Фрідман, американський економіст, лауреат Нобелівської премії

Проня на пуантах

Прем’єрою балету «За двома зайцями» Національна опера України зробила комплімент Києву
14 липня, 2017 - 14:11
ГОЛОВНІ ПАРТІЇ В БАЛЕТІ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ» ВИКОНАЛИ ТЕТЯНА АНДРЄЄВА (ПРОНЯ ПРОКОПІВНА СІРКО) ТА ЯРОСЛАВ ТКАЧЕНКО (СВИРИД ПЕТРОВИЧ ГОЛОХВАСТОВ) / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У репертуарі столичного театру було кілька балетних вистав, історико-драматичні сюжети яких розгорталися на київських теренах: «Ольга», «Вікінги», «Фрески Софії Київської», «Володар Борисфену». Нова робота театру налаштовує глядача на веселий лад. Порівняно з першоджерелом, рівень сарказму пом’якшено до тонкої іронії, майстром якої завжди виступав Віктор Литвинов, спочатку як танцівник, якому не чуже було комічне амплуа, а нині як хореограф. Саме він створив пізнавані і все ж відмінні від стереотипів, закарбованих у геніальній кінострічці блискучими акторами Маргаритою Кринициною, Наталією Наум та Олегом Борисовим, хореографічні образи улюблених героїв — Проні Прокопівни Сірко, Галі й Свирида Петровича Голохвастого.

Пом’якшити сатиричне тло дозволяє простий хід: оповідь ведеться від першої особи, і всі події наче випливають у пам’яті головного героя, що вже зістарився, звичайно ж, постатечнішав (роль колишнього цирульника, який перекваліфікувався на тапера, виконав Максим Мотков), а у спогадах все виглядає романтичніше хоча б тому, що то просто була молодість. До того ж колізії між головними героями зведені до «любовного трикутника». Коваля Степана, суперника Голохвастого у коханні до Галі, з сюжету прибрали, а самій Галі судилося закохатися... так, у нього, у Свирида Петровича. Та і хто ж не закохається у Ярослава Ткачука чи Микиту Сухорукова, які до образу, створеного В.Литвиновим, додали щось від власної харизми! Хореограф відверто співчуває своєму герою, поблажливо виправдовуючи все те, що підлягало висміюванню. Та й Проня не така вже бридка: незграбна, примхлива і метушлива, але не позбавлена геть принадності, на якій і тримаються кумедні образи, з індивідуальними відтінками втілені Тетяною Андрєєвою (вона ж автор лібрето і продюсер постановки) і Катериною Козаченко. Саме жіноча привабливість, яка притаманна не самим тільки красуням, об’єднує, врешті-решт, грубувату Проню і замріяну Галю, повітряно-ніжний образ якої створили Тетяна Льозова і Ольга Голиця. Пройшовши випробування зрадженим коханням, дівчата безтурботно миряться і знаходять розраду у... друзях збанкрутілого в усіх відношеннях Голохвастова.

Вседозволеність і наївність — ось риси, на яких акцентується «хореографічна» Проня. Створити образ «жертви виховання» допомагає і головний костюм, вигаданий художником Ганною Іпатьєвою, натхненною у свою чергу брутальним ню художника Владислава Шерешевського під промовистою назвою «Прима». Згадався анекдот: по тому, як співрозмовник розуміє вираз «пачка прими», визначався його культурний рівень. Характерний «тютюновий» шрифт на спідниці Проні легко читається з останнього ряду і не залишає сумнівів у тому, хто перед нами — єдина і неповторна!.. До копилки ж неповторності — і «царські» шати, і пишне негліже, і весільний шлейф-удавка для нерішучого нареченого. Свирид Петрович із рук художника і хореографа вийшов справжнім денді. Київський дендізм мав місце, пробивався крізь насмішки і зневагу, розцвічуючи сіро-суконну канцелярську масу чиновно-військового губернського Києва тих часів. Таким собі алегоричним втіленням цієї регламентованої маси «канцелярських пацюків» сприймаються чотири пихаті зайці-кредитори у суконних фраках, які врешті стають могильщиками мрії Голохвастого про заможне життя.

Яскрава фантазія художника і велика копітка праця майстринь пошивного цеху театру вкладена у костюми всіх персонажів, що перетворює навіть кордебалет на галерею індивідуальностей, вимагає від хореографа характерного пластичного малюнку для кожного з них. Таким чином, комплексно представлені всі верстви учасників дії — від «панських» пишнот до витонченої строкатості вбрання простого українського люду, що вирував у ярмарковій стихії, створюючи той неповторний колорит, який не залишав байдужими нікого — ні мандрівників, ні купців, ні статистиків, ні поетів...

Ще трохи історичних алюзій, викликаних постановкою: дія відбувається у Києві півторасторічної давнини саме тоді, коли на тому місці, де приймає своїх гостей будівля Національної опери України, стояв Міський театр (йому судилося згоріти), в якому і почалася «офіційна» історія Київської Опери. І хоч усі події відбуваються на Подолі, та побут Верхнього міста не надто відрізнявся тоді від «нижнього». Так само звідусіль лунали іржання, квохтання і кукурікання, вулицями ходили корови та кози, за звичкою зупиняючись біля театру пощипати травички, бо до того, як він постав, тут таки було звичайне пасовисько. А ввечері, повертаючись до господ, розлякували рогами та муканням вишукану на свій лад різноманітну театральну публіку. Так само, як на сцені у «Двох зайцях», де впало, там і дрімало розморене вгодоване порося. І всюди рясніли усіма барвами київські мальви. Ось таку стилізовану картину створив сценограф вистави Сергій Маслобойщиков: мальви проростають крізь дерев’яні хідники, як тоді називали тротуари, прикрашають розповсюджену «малу архітектурну форму» — дерев’яний нужник, який «легким порухом руки» перетворюється на інтер’єр цирульні. Мальви вкривають пагорби обабіч Андріївського узвозу, мальвами ж утворено абриси Андріївської церкви, ніжно пародіюючи пишний барочний її колорит і витончену виструнченість до небес водночас.

Композитор Юрій Шевченко додав своєї, музичної візерунчастості виставі, точніше дав поштовх до неї усій постановочній групі (до того, як почув музику, С.Маслобойщиков створив первісний, кубістичний макет аля Малевич). Промовиста музика поєднує авторські симфонічні номери з багато оркестрованими і вигадливо аранжированими цитатами з народних пісень. Не обійшлося, звичайно ж, без мелодії  знаменитих куплетів Голохвастого з фільму, музику до якого написав Вадим Гомоляка. Вона і стала лейттемою головного героя у мажорі й мінорі, у блиску і в падінні, набуваючи відповідних рис — куплетних, наспівних, джазових, навіть маршових, а час від часу і тужливих із вкрапленнями тривожно-сумного жіночого вокалу (Наталя Николаїшин). Для окремих сцен створено різні стилі: ритми тарантели — для пліткарок, танго — для уроку танців у пансіоні, вальс — для сцени гуляння. З усім цим колоритним матеріалом блискучо справився симфонічний оркестр під керуванням диригента-постановника Володимира Кожухаря.

У наступному сезоні Віктор Литвинов відзначатиме свій творчий ювілей: 50 років життя присвячено цьому театру! А це — третина з тих 150-ти, які святкуватиме театр наступної осені. Виставу «За двома зайцями», створену за сприяння благодійного фонду підтримки культурної та історичної спадщини міста Переяслав, продюсерського центру «Сучасний театр», можна сміливо вважати цінним творчим подарунком театру, місту, всім нам.

Лариса ТАРАСЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments