У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Сцени із сільського життя

У Молодому театрі прем’єра — «Дядя Ваня»
18 грудня, 2003 - 00:00

Хоч би як ми співчували наріканням трьох сестер, комедійний елемент відчутно присутній у цій п’єсі, хоча Чехов назвав її драмою. А «Чайку», яка багатьма режисерами трактується як чистої води драма чи навіть трагедія, автор називає… комедією, як і «Вишневий сад». Але мені здається, що глядачі, зокрема, ті з них, хто бачив постановки Чехова знаменитих режисерів і зі славетними акторами, стійко, стереотипно сприймають п’єси драматурга обов’язково як найвищого напруження трагедії. Великі актори справлялися із запропонованим театром завданням, їм вдавалося уникати помпезності, їхні монологи були сповнені болю, туги й відчаю. Слідом за знаменитостями чеховські п’єси представлялися в театрах багатьох міст, великих і малих, за начебто раз і назавжди усталеним трафаретом. Але ні режисери, ні актори не витримували запропонованої, традиційно закладеної трагічної тональності. Монологи й діалоги звучали пишномовно, пихато й провінційно. Мабуть, я не назву іншого автора, вистави за п’єсами якого зазнали стількох провалів. Класичний приклад — невдала «Чайка» Бергмана (за його власним визнанням). Можливо, причина стількох невдач полягає в скам’янілому, забронзовілому, а простіше, в неправильному прочитанні великого драматурга? «Чому на афішах і в газетних оголошеннях моя п’єса так наполегливо називається драмою? — пише Чехов про «Вишневий сад» у листі до О. Кніппер. — Немирович і Алексєєв (Станіславський. — Л.С. ) у моїй п’єсі бачать геть зовсім не те, що я написав…»

Те саме стосується й «Дяді Вані» — це всього лише сцени з сільського життя за визначенням Антона Павловича. Ну, приїхали не всіма любимі родичі, порушився заведений устрій життя (що, власне, трапляється у будь-якій сім’ї в подібній ситуації), всі по черзі висловлюють своє незадоволення. Нічого трагічного. «Нудно, дядю Ваню», — каже Соня. І справді, нудно було б глядачеві або читачеві, якби не дивна чеховська іронія, тонкий гумор. От так і грається перша дія «Дяді Вані» в постановці Станіслава Моїсеєва в Молодому театрі. У зладженому акторському виконанні немає ні надмірних пристрастей, ні надриву — зал часто вибухає сміхом. Актори дійсно хороші й органічні, без зайвого декламування і спроб вимовляти прості фрази як сентенції (чого, мабуть, і не було в режисерському надзавданні), залу передається відчуття природності того життя й побуту. Як завжди бездоганна сценографія Александровича-Дочевського потрапляє в тональність режисерського рішення — акцент зроблено саме на сільському устрої на відміну від багатьох постановок, де дія замкнута в інтер’єрі вітальні або їдальнi дворянського будинку.

У дяді Вані у виконанні актора Вертинського спочатку немає відкритого потужного струменя почуттів венеціанського мавра. Адже у Чехова все повільно, він як би поступово показує людські страждання. Це суто чеховська особливість — тонко бринить струна за кадром, за простими фразами.

Вибух, як нарив, що прорвався, відбувається в кульмінації п’єси, режисер Моїсеєв підводить глядача непомітно й обережно до цієї точки напруження, поступово вводячи зал у стан співпереживання й співчуття.

Тамара Яценко, яка давно полюбилася глядачеві, актриса яскравої комічної майстерності, грає без пережимів, делікатно й доречно, не намагаючись зайвий раз викликати сміх. Олексiй Вертинський також не педалює свій прекрасний комічний талант і логічно, без награшу бере нарешті високу драматичну ноту й водночас, як то кажуть, не «рве сльозу», але разом із тим його стражданням віриш і співпереживаєш. А щодо сліз.., то їх усе-таки викликає у кінці спектаклю тонка, ніжна й зворушлива Соня у виконанні Рими Зюбіної. Актриса чудово проводить сцену фіналу — складне, водночас світле й таке важливе завершення чеховської п’єси.

Товстоноговський «Дядя Ваня», дядя Ваня Ентоні Хопкінса, Богдан Ступка в цій же ролі в постановці Данченка — вони всі різні, й навіть, якщо не зовсім погоджуватися з пропонованим прочитанням п’єси, то блискуча гра акторів і режисерська майстерність зачаровували. Вони всі різні — й, звісно, порівняння напрошується само собою.

У Молодому — спектакль також інший. Перемогти Чехова, в значенні підпорядкувати своїй концепції — завдання майже непосильне, й, на мій погляд, актори не б’ються з автором, вони йдуть за ним. І моя душа прийняла запропонований творчий підхід.

І нехай за вікном дощ або мороз, зробіть невеличке зусилля, скиньте капці й… ідіть у театр. На Чехова — завтра в Молодий, а потім — на Франка в «Украденому щасті», а потім — на Лівий берег і ще, й іще…

І тоді ви зможете одного разу сказати своїм внукам: «Я не зумів це і не встиг те, але я бачив самого Ступку й дивився неповторного Вертинського».

Ходімо в театр?

Людмила СТЕЛЬМАХ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments