Ще не пізно кричати «SOS!»

Київське видавництво «Техніка» випустило книгу «Світ, який не повинен загинути» з дуже красномовним підзаголовком «Людина і довкілля: сучасний аспект». Її автори публіцист і письменник Василь Губарець та науковець, інженер-геолог Іван Падалка зробили спробу проаналізувати і подати читачеві суть найважливіших проблем довкілля в Україні на тлі світових катаклізмів, явних загроз усьому живому на Землі.

Це науково-популярне видання — одна з небагатьох фундаментальних праць останніх років, де ґрунтовно досліджується нинішній стан навколишнього природного середовища, прогнозується його найближче майбутнє в різних регіонах країни. Навіть побіжне знайомство із змістом видання привертає увагу своїми розділами: «Все вершиться в біосфері», «Вода — життя основа», «Скарб, що лежить під ногами», «У царстві рослинного світу», «Загляньмо в очі «братам нашим меншим», «Чи знаємо, що охороняємо?». Одразу стає зрозумілим: автори книги комплексно аналізуватимуть проблему, охоплять весь спектр проблем охорони навколишнього середовища...

Сумних статистичних даних щодо невиваженої діяльності людини на планеті впродовж останніх століть у книзі хоч відбавляй. Приміром, за інформацією ООН, у так званий період технічного прогресу, відлік якого починається з XVIII століття, людством витрачено майже 100 млрд. т палива, причому більша частина цієї кількості припадає на останню чверть ХХ століття. Аналітиками підраховано, що в атмосфері зараз накопичено 2300 млрд. т вуглекислого газу, і водночас, за їхніми прогнозами, у 2030 році його буде 4000 млрд. т! Отже, якщо темпи агресивного наступу людини на атмосферу збережуться, то про майбутнє людської цивілізації доведеться говорити з великими застереженнями.

Як стверджують автори книги, глобальні процеси, пов’язані з планетарним забрудненням навколишнього середовища, зовсім не обминають Україну. Аргументовано й переконливо, по-науковому точно піддається аналізу складна екологічна ситуація, що склалася у багатьох регіонах України. Не лише фахівцям, але й населенню добре відомо: найбільш забруднене повітря на сході та в центральній частині країни.

Важливо, що в книзі не лише розповідається про причини руйнації людиною навколишнього середовища практично в усіх регіонах України, а й наводяться приклади дбайливого ставлення до природи, вчасні й мобільні заходи виконавчої влади, дуже конкретні дії пересічних громадян, які усвідомили важливість для їхнього повсякденного життя чистого повітря, води, ґрунтів, а також надійного захисту місцевої фауни та флори. Досить показовим і повчальним у цьому зв’язку є справді європейського зразка досвід західноукраїнських міст Чернівці, Ужгород, Львів, де людина і навколишнє середовище перебувають у гармонійних стосунках.

Іншою, не менш важливою проблемою, як підкреслюють автори книги, є забезпечення населення питною водою у світі і в Україні зокрема. Особливо вражають цифри: в Україні щодоби відбирається близько 8 млн. куб. м води, з яких лише на комунальні потреби міст, районних центрів, робітничих селищ витрачається 3,5 млн. куб. м.

У багатьох місцях складається катастрофічна ситуація з очищенням води. Рідину, яку сьогодні отримують з водопровідних кранів у шахтарських містах та селищах, можна лише умовно назвати питною водою. Рівень забруднення поверхневих вод на значних територіях сягнув таких показників, що існуючі технології вже не можуть забезпечити високоякісного очищення, а тому чимало громадян змушені споживати сурогат, пропонований комунальниками. Хронічна відсутність коштів, скажімо, в міському бюджеті Києва, не дає можливості модернізувати систему очищення води, запроваджену в столиці ще минулого століття.

У той же час автори видання не втрачають оптимізму, аналізують причини і наслідки явно негативних процесів у навколишньому середовищі, що відбувалися впродовж останніх десятиліть внаслідок бездумного використання тих же водних ресурсів. У книзі пропонується конкретна програма дій, спрямована на захист водного середовища. Це і заборона будь-яких промислових виробництв поблизу річок, озер, ставків, зведення спеціальних гідровузлів для запобігання забрудненню, збереження великих лісових масивів, в яких накопичується питна вода, тощо. Але все це можливо здійснити, наголошуються автори, лише за умови зміни людської психології, сформованої не на споживацьких інстинктах, а на безкорисливому ставленні до всього живого.

Повітря, вода і, звичайно, ґрунти — це ті три середовища, без яких неможливо уявити існування і розвиток людської цивілізації. Саме тому один із розділів видання присвячений землекористуванню в нашій країні, зокрема меліорації, рекультивації, видобутку корисних копалин тощо.

Автори наводять фантастичну цифру, яка прозвучала на V Всеєвропейській конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи», що проходила у Києві кілька років тому. На ній, зокрема, йшлося про те, що при відповідному рівні землеробства Україна здатна прогодувати щонайменше 300—320 млн. осіб! Цей оптимізм учасників такого поважного зібрання, хоч як це прикро було визнавати, впродовж останніх років нічим не підтвердився. Сільське господарство України, як, власне, і вітчизняна промисловість, потребують значних капіталовкладень та інвестицій, украй необхідних для здійснення модернізації тієї ж сільськогосподарської техніки, для ремонту чинних та спорудження нових меліоративних мереж. Автори книги подають чимало разючих фактів безгосподарного ставлення до використання земельних угідь, започаткованого ще за радянських часів.

Дуже гостро й тривожно пишуть автори про лісові території України. Пам’ятаючи про те, що лісові зони, масиви, пояси — це не лише постійне і стале задоволення людських потреб у деревині, лісових продуктах, наголошується на тому, що будь-який ліс допомагає кругообігу вуглецю і кисню в повітрі, сприяє створенню екологічної рівноваги в навколишньому просторі, нейтралізації накопичення в атмосфері великої кількості вуглекислого газу.

А останні розділи книги «Світ, який не повинен загинути» Василя Губарця й Івана Падалки присвячені флорі та фауні України. Автори констатують зменшення популяцій тварин і рослин через варварське ставлення до них людини. Приміром, в останні десятиліття в Україні почали зникати рідкісні тварини — байбаки, лісові коти, птахи — степові журавлі, стрепети, беркути, орли, перев’язки, сліпушки.

Показовими у цьому зв’язку є наукові дані Червоної книги України — видання, в якому систематично має узагальнюватися інформація про тварин і рослин, що перебувають на межі зникнення або охороняються як рідкісні. Випускалося воно 1980 року видавництвом «Наукова думка», а 1994-го — «Українською енциклопедією ім. Бажана». Автори, детально проаналізувавши подані в обох виданнях матеріали, прийшли до невтішного висновку. Якщо перший випуск Червоної книги України нараховував 85 видів тварин, що потребували захисту і створення відповідних умов для виживання, то у другому виданні їх було вже 382! Іншими словами, за якихось чотирнадцять років у кілька разів зросла загроза фауні України. Приблизно такими ж темпами збіднюється рослинний світ.

Насамкінець варто наголосити, що книга «Світ, який не повинен загинути» В. Губарця та І. Падалки, випущена видавництвом «Техніка» за державною програмою «Українська книга», є соціально значущим виданням. Вона — щедро ілюстрована, містить багато цікавих фактів, порівняльних даних, висвітлює українські проблеми довкілля на тлі світових. Науково-популярний характер у поєднанні з публіцистичними відступами надає книзі доступності та легкості сприйняття, відкриваючи перед читачем аспекти глибинних процесів.