Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Шекспір мовою танцю

14 і 15 лютого покажуть легендарний балет «Ромео і Джульєтта», який прикрашає афішу Національної опери вже майже півстоліття!
5 лютого, 2020 - 18:29
ФОТО НАДАНО НАЦІОНАЛЬНОЮ ОПЕРОЮ

Нагадаємо, прем’єра балету на київській сцені відбулася 1971 року, а через двадцять років — 1991-го, в ювілейний рік Сергія Прокоф’єва — ця постановка легендарного Анатолія Шекери рішенням ЮНЕСКО була визнана кращою інтерпретацією цього твору і нагороджена золотою медаллю.

Музику балету Сергія Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» критики називають «перекладом Шекспіра на мову танцю». Однак до того, як отримати настільки високу оцінку, композиторові довелося витримати чимало дорікань та натяків на творчу неспроможність. Зокрема, першу редакцію балету не прийняли до постановки через... «нетанцювальність», до прем’єри в Москві передували численні суперечки  між композитором і балетмейстером (Леонідом Лавровським), а артисти-гострослови казали: «Немає повісті сумнішої на світі, ніж музика Прокоф’єва в балеті», — але минув час, і нині мистецтвознавці вважають цей твір шедевром.

На київській сцені «Ромео і Джульєтта» з успіхом йде у постановці Анатолія Шекери вже 49 років! Аншлаги та овації публіки після кожної вистави. На цій постановці виросло кілька поколінь танцівників і глядачів. «Анатолій Федорович вважав, що балет вдався, якщо глядач співпереживає і думає. Шекерівським виставам властива філософська глибина, коли хореографія виступає як щось більше, ніж власне танець, а як  віддзеркалення самого життя... Найголовніше, що Анатолій Федорович будив фантазію танцівників, вимагав уважно вслухатися в музику і йти від неї, — каже вдова Шекери, ексбалерина, а нині педагог-репетитор Національної опери Елеонора СТЕБЛЯК. — Він вважав, що актор зобов’язаний досконально знати матеріал і давати своє ставлення до вчинків героя. Будив індивідуальність, і тому кожен виконавець, не змінюючи хореографічну цілісність постановки, робив кожну виставу несхожою на іншу. Приступаючи до нової постановки, Анатолій Федорович ставив перед собою головне питання — навіщо ця вистава сьогодні потрібна глядачеві? І лише знайшовши на нього відповідь, розпочинав репетиції. Можливо, в цьому і є феномен свіжості, інтересу публіки до шекерівських балетів, дивовижно співзвучних пульсові нашого часу...

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ