У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю
Євген Коновалець, український політичний і військовий діяч

Шлях до миру через... війну

Чим заворожувала прем’єрміністерка Ізраїлю Голда Меїр?
29 липня, 2020 - 18:02

Біографічним дослідженням американської письменниці, докторки історичних наук Елінор Баркетт зацікавилося харківське видавництво «Віват». Її книжка «Голда» знайомить читача з маловідомими фактами  життя Г.Меїр, наголошує на ролі особи в історії. До створення українськомовного видання в серії «Біографії та мемуари», крім редакторів «Вівату», долучилися перекладачка Руслана Сторожук, художник-оформлювач Віктор Засипкін.

Голда Меїр (івр. גּוֹלְדָּה מֵאִיר‎, прізвище  по чоловіку Меєрсон. Народилася Голда Мабович 21 квітня [3 травня] 1898, Київ, Київська губернія, Російська імперія, померла  8 грудня 1978, Єрусалим, Ізраїль) — ізраїльська державна діячка. Одна з засновників держави Ізраїль, четвертий прем’єрміністр Ізраїлю з 17 березня 1969 року до 1974 року.

ВТЕЧА ЗА ОКЕАН

Авторка книжки намагається проаналізувати, що саме спонукало єврейську родину шукати кращої долі за океаном, і не лише Мабовичів, а й десятків тисяч їхніх одноплемінників, які на початку минулого століття прагнули якомога швидше покинути Російську імперію.

У книжці «Моє життя. Автобіографія» Голда детально описала жахіття, які витерпіла сім’я Мабовичів під час свого нетривалого проживання в Києві. Крайнє зубожіння і неможливість поліпшити матеріальне становище, постійні утиски єврейської меншини міста з боку російської влади, крайньою формою яких стали погроми з каліцтвами та вбивствами, — були ключовими причинами втечі за океан. Як тільки з’явилася перша можливість, її мати з двома маленькими доньками на руках вирушила до омріяної Америки, де на них уже чекав батько.

Опинившись у чужій країні в зовсім юному віці, Голда швидко пристосувалася до незнайомого середовища. Не знаючи жодного слова англійською, вона за короткий час вивчила її, що в майбутньому дуже допомогло в подальшій політичній кар’єрі. Крім навчання в початкових навчальних закладах, Голда наполегливо займалася самоосвітою, годинами зачитувалась різноманітними книжками, віддаючи перевагу філософським та історичним працям. На думку Елінор Баркетт, великий вплив на формування світогляду майбутнього політика мав Теодор Герцль — ідейний натхненник створення ізраїльської держави, основоположник сіоністської ідеології. Всі викладені ним теорії, спрямовані на розбудову Держава Ізраїль, з плином часу набули першочергового значення в житті Голди Меїр. Дуже скоро її громадська активність, спрямована на соціальний захист єврейської меншини Мілуокі і сусідніх міст, підготовка членів «Поалей Ціон» до від’їзду в Палестину для розбудови єврейських поселень, а також збір пожертвувань для переселенців були помічені партійним керівництвом організації. Зокрема, в книжці згадуються Іцхак Бен-Цві — майбутній президент Ізраїлю і Давид Бен-Гуріон — майбутній прем’єрміністр і міністр оборони Ізраїлю, які завітали до Мілуокі під час їхнього вояжу до США в 1916 році. Знайомство двадцятирічної Голди з людьми, авторитетними в єврейських колах Америки, а також з тими ідеями, які вони пропагували на численних мітингах, остаточно утвердило її в думці: потрібно кардинально змінювати власну долю, повністю присвятити себе служінню єврейській державі, що саме зароджувалася на території однієї з багатьох заморських колоній Британської імперії — Палестині.

ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА

Літньої пори 1921 року після важкої і виснажливої подорожі через океан, Голда Меїр і члени її сім’ї нарешті ступили на ізраїльську землю. Лишити комфортну Америку заради убогих єврейських поселень на території підмандатної Палестини в управлінні Сполученого Королівства, могла зважитись лише ідейно свідома людина, якою була 23-річна Голда. Проти переселення категорично заперечував її чоловік Морріс, але, врешті-решт, підкорився непоступливій дружині. Непрості шлюбні стосунки між Моррісом Меєрсоном і Голдою Меїр, а ще її позашлюбні стосунки з іншими чоловіками, неодноразово ставали предметом занадто прискіпливого аналізу Елінор Баркетт. Усе це, безперечно цікаво, але інтерес викликають серйозніші речі.

Перші дні і місяці на Землі Обітованій видалися надзвичайно складними. Не вистачало елементарного, починаючи з прісної води, і закінчуючи електрикою, щоб освітлювати злиденне житло і годувати малолітніх дітей. До того ж Голда ніяк не могла знайти заняття для душі в місті з поетичною назвою «Весняний Пагорб» — Тель-Авіві, щоб воно повністю задовольняло її амбіції. Аби хоч якось прогодувати сім’ю в умовах тотального дефіциту, вона погодилась викладати уроки англійської мови. І ще невідомо, як би склалася її доля, якби не випадкова зустріч з Давидом Ремезом (після проголошення країни Ізраїль він був першим міністром транспорту, міністром освіти). Саме завдяки його втручанню, як вважає американська письменниця-біографка, в Голди Меїр нарешті почалася справжня політична кар’єра, вершиною якої стало обрання її прем’єрміністеркою напровесні 1969 року.

Другою людиною, яка так само відіграла важливу роль у поступовому сходженні до вершини влади, став третій президент Ізраїлю Залман Шазар. Злі язики пащекували, ніби між ним і Голдою виник роман, що сприяло зміцненню її позицій у ізраїльських профспілках, де вона відповідала за зовнішні зв’язки. Як твердить Е.Баркетт, відмінне володіння двома мовами — англійською й їдиш, а до того ж чудове розуміння американського способу життя, робили Голду Меїр незамінною у виконанні специфічних завдань не лише в США, а й у європейських країнах, де єврейські общини мали помітний вплив на місцевий істеблішмент. Виконуючи роль емісара з широкими повноваженнями, керівники Робітничої партії Ізраїлю, членкинею якої Голда стала, поставили перед нею конкретні завдання. Йшлося насамперед про формування громадської думки стосовно необхідності виїзду євреїв до Палестини, що мало збільшити кількість населення юдейського віросповідання пропорційно до місцевих арабів-палестинців. Водночас їй доручалося  організувати збір коштів серед єврейської спільноти Америки й країн Західної Європи для будівництва нових поселень, закупівлі озброєння з метою самозахисту, придбання різноманітного устаткування для промисловості та сільського господарства.

З цією місією Голда Меїр справилася блискуче. Їй повірили єврейські ділові кола США, Великої Британії, Франції, Бельгії, Швейцарії — країн, звідки до Ізраїлю почали надходити мільйони і мільйони доларів. За короткий період ізраїльська армія стала найпотужнішою на Близькому Сході, зігравши важливу роль у захисті державного суверенітету у військових конфліктів із сусідніми країнами, зокрема й під час арабо-ізраїльської війни (1947 — 1949 рр.), Синайської війни (1956 р.), Шестиденної війни (1967 р.), війни на виснаження з Єгиптом (1967 — 1970 рр.) і, особливо, під час війни Судного дня (1973 р.).

«ВОЮВАТИ ДО ПЕРЕМОЖНОГО КІНЦЯ»

Таким було життєве кредо цієї патріотки, яка за складних умов протистояння з арабами обирала дорогу до миру через справедливу війну.

Елінор Баркетт вказує на вроджене красномовство Голди Меїр, яке не раз ставало їй у нагоді вже на дипломатичному поприщі. Для наочної ілюстрації ораторських здібностей, автор пригадує її виступ на одній із сесій ООН, де вона давала пояснення стосовно викрадення ізраїльським Моссадом (відомство розвідки і спеціальних завдань) колишнього офіцера гестапо Адольфа Айхмана — нелюда, який переховувався в Аргентині, рятуючись від покарання за масове знищення євреїв у роки Другої світової війни. Дипломати в сесійній залі ООН були до глибини душі вражені її виступом. Нагадавши учасникам засідання про жертви єврейського народу в роки Голокосту, промовиця наважилась покласти вину за загибель шести мільйонів євреїв на уряди європейських країн, які під час війни відмовлялися надавати притулок біженцям з окупованих нацистами територій.

Авторка книжки підмітила в манері спілкування Голди Меїр суттєву деталь, зокрема, її намагання говорити максимально відверто під час офіційних виступів, на засіданнях уряду чи міжнародних переговорах, з колегами в побуті, віддаючи перевагу правді, хай якою б вона була, а не завуальованому обману, як це часто робили і роблять політики.

Може через це дещо пізніше в неї виник серйозний конфлікт з Бен-Гуріоном, коли на його вимогу Голда Меїр усіляко дезавуювала або відмовчувалась щодо ізраїльського таємного ядерного проєкту під кодовою назвою «Дімон». Адже на Заході ним усе частіше почали цікавитись не лише журналісти, а й урядові кола США — головного постачальника різноманітного озброєння для армії Ізраїлю. Проєктом «Дімон» опікувався тодішній генеральний директор міністерства оборони Ізраїлю Шимон Перес. І хоч для загалу говорилося про теоретичні розробки ядерного реактора для атомної станції, будівництво якої планувалося в пустелі Негев, водночас виникло бажання, бодай кустарним способом, виготовити власну ядерну зброю. В найкритичніші дні війни 1973-го, коли війська Єгипту і Сирії реально загрожували країні, кажуть, що Голда Меїр зробила дві, як вона вважала, принципові для себе речі. Перше, і про це пише в книжці американська письменниця, вона конфіденційно наказала її отруїти на випадок поранення чи інших непередбачуваних обставин, щоб живою не датися до рук фанатиків-арабів. І, друге, на жаль, ніде документально не підтверджене, це те, що вона розпорядилася застосувати ядерну зброю проти ворога в разі виникнення реальної загрози окупації Ізраїлю військами супротивника...

Перед тим, як Голду Меїр затвердили прем’єрміністеркою Ізраїлю, вона була першим послом Ізраїлю в СРСР, міністеркою праці і соціального забезпечення, міністеркою закордонних справ. Факти, які безпосередньо стосуються Голди Меїр та її ролі у цих іпостасях, справді вражають, спонукають подивитися на давно минулі події під іншим кутом зору. Свого часу Голді Меїр пощастило познайомитися з дружиною тодішнього міністра закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова Поліною Жемчужиною (єврейка за походженням, справжнє ім’я якої Перл Карповська). Елінор Баркетт у деталях описує, як відбулася між ними зустріч на дипломатичному прийомі в Кремлі вересневої пори 1948 року. Спілкуючись на їдиш, Жемчужина розпитувала в Голди Меїр про кібуци, молодіжний рух «Бейтар», природу Ізраїлю. А ще вона попросила поважну гостю обов’язково відвідати найбільшу синагогу в Москві, де на неї чекає місцева релігійна громада. За кілька тижнів після описуваних подій, Жемчужину заарештували і звинуватили в державній зраді... Але події навколо перебування Голди Меїр у радянській столиці на цьому не скінчилися. За порадою Жемчужиної, вона таки завітала до синагоги, де відчула надзвичайно теплий прийом з боку місцевої єврейської громади. Водночас саме впродовж дипломатичної каденції Голди Меїр, що тривала лише шість місяців, у Москві закрили Єврейський Антифашистський комітет, газету «Ейнікайт», видавництво «Дер Емес», було заарештовано групу відомих діячів єврейської культури. Можна безпомилково вирахувати, хто був ініціатором цих репресивних заходів — Йосип Сталін, антисемітизм якого в останні роки життя набув гіпертрофованого виразу, і, можливо, поява Голди Меїр у Москві спровокувала таку ланцюгову реакцію.

ПОМИЛКИ І ПРОРАХУНКИ

Чи були за час політичної кар’єри в Голди Меїр помилки і прорахунки? Були, бо сама специфіка її політичного існування складалася з перемог і поразок на вершині владного олімпу. Впродовж років її прем’єрства національна економіка зросла на 35%, низка позитивних змін стосувалася збільшення інвестицій, які надходили до країни, підйому в металургійній і металообробній галузях, скорочення рівня безробіття за рахунок розгортання будівництва доріг та інфраструктурних об’єктів, відновлення репатріації в Ізраїль, що сприяло масовій появі в різних сферах економіки висококваліфікованих кадрів. До найбільших невдач Голди Меїр за увесь період її прем’єрства, як вважає авторка, можна віднести провал початкової фази війни Судного дня, коли через недооцінку сил ворога тодішнім міністром оборони Моше Даяном загинуло понад дві тисячі ізраїльтян. Ці жертви пригадали депутати Кнесету — парламенту Ізраїлю, коли постало питання відставки Голди Меїр з посади прем’єрміністерки в квітні 1974 року.

Голда Меїр, обіймаючи відповідальні державні посади, вплинула на формування ефективної внутрішньої і зовнішньої політики Ізраїлю, позитивний результат якої відчувається і донині. Вона виявила залізну волю, коли одночасно боролася з невиліковною онкологічною хворобою і ворогами батьківщини до останньої хвилини свого життя. Внесок Голди Меїр в історію ХХ ст. настільки вагомий, що її ставлять в один ряд з такими політиками першої величини, як Маргарет Тетчер, Конрад Аденавер, Рональд Рейган, Нельсон Мандела, Франсуа Міттеран, Індіра Ганді. І вона цього заслуговує.

Тарас ГОЛОВКО
Рубрика: