«Смутку не можна допускати!»

Гості вечора побачили у виставковому залі музею інсталяцію, присвячену Майдану. У центрі — письмовий старовинний стіл, у його стільниці — дніпровська вода, а по ній пливуть свічки... На стіні транслювався слайд-фільм із видами Києва початку ХХ сторіччя та портретами Михайла Булгакова: Володимирська гірка і Ланцюговий міст, Олександрівська гімназія, алея Ботанічного саду, подільські вулички, Університет св. Володимира; Мишко-«англієць» на журфіксі в цьому будинку та юний студент-медик у військовому шпиталі, куди пішов добровольцем 1914 року. Слайди віддзеркалювалися на пам’яті водної поверхні, яка мерехтіла вогниками. А письмовий стіл з’єднав часи, створивши простір магічний, у якому зустрілися образ минулого Києва та душа нового міста.

У музичній частині свята брали участь лауреати міжнародних конкурсів Віктор Андрейченко (скрипка) та Дмитро Чоні (фортепіано), представляючи яких, педагог Регіна Кейріс процитувала слова Юрія Шухевича: «Україна зміниться тоді, коли прийде четверте покоління». Зараз четверте покоління прийшло — це наші молоді музиканти, справжня творча еліта, яка робить все, щоб зберегти культуру і духовність нації».

•  Віктор Андрейченко виконав Каприс № 2 для скрипки соло Генріха Венявського, а Дмитро Чоні — Полонез ре бемоль мажор Станіслава Монюшка. Емоційна насиченість і чудова техніка, артистичний темперамент і відчуття стилю — чистий спів скрипки і виразний голос рояля — наповнили будинок Булгакових настроєм світла і радості, адже тут музика звучала постійно. Музиканти в ансамблі грали Адажіо з концерту № 4 для скрипки з оркестром Паганіні, п’єсу «Циганка» Крейслера, «Слов’янський танець № 2» Дворжака, «Андалузький романс» де Сарасате, «Листок із альбому» Вагнера і «Угорський танець» Рахманінова. А виконання у фіналі «Кантабіле» Паганіні було присвячене всім Михайлам, які прийшли на свято.

•  У цьому будинку Булгаков був лікарем, але коли залишив Київ і став письменником, постійно «занурював свої пензлі в київську палітру» (формула Мирона Петровського), знаючи, що «найкраще місце у світі — Володимирська гірка» — є саме тут. Автор проекту, старший науковий співробітник Світлана Пугач, нагадала гостям, що в оповіданнях Булгакова є чотири лікарі-кияни — герої творів, які багато в чому пов’язані з романом «Біла гвардія». Це Михайло Бакалейников («У ніч на 3-тє число»), Володимир Михайлович Бомгард («Морфій»), доктор N («Незвичайні пригоди доктора»). І лікар Яшвін, герой оповідання «Я убив», який говорить: «Сім років майже живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину. Немає красивішого міста на світі, ніж Київ». У цих образах письменник немов програє варіанти своєї долі. І, відкриваючи книжки Булгакова, розумієш, що написати їх могла лише людина, яка назавжди залишилася лікарем, тому що мала найважливіше для медика обдаровання — бачити людей наскрізь і здатність співчувати.

У цьому будинку Булгаков виписував рецепти, один зберігся — заспокійливий, для кузена з Житомира Миколи Судзіловського (прототип Ларіосика), який був дуже зворушений, слухаючи тут перші начерки медичних оповідань Булгакова (майбутні «Записки юного лікаря»). І сьогодні київські лікарі в білих халатах і шапочках були серед гостей. Чарівливий Бомгард (Леоніда Прончук) підходив, сяючи усмішкою, запитував про самопочуття і пропонував допомогу. В задумливого Яшвіна (Світлана Пугач) був кошик із рецептами, і кожен гість сам витягував папірець, знаходячи на ньому «цілющу» фразу «від Булгакова»: «Ми не знаємо нашого майбутнього», «Смутку не можна допускати», «На світі є лише дві сили: долари і література», «Почнеться те життя, про яке пишеться в шоколадних книгах», «Давно вже мені марилася середземна хвиля, і паризькі музеї, і тихий готель, і ніяких знайомих, і фонтан Мольєра, і кафе, і — словом, можливість бачити все це», «Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?»

Гостинний Бакалейников (Олександр Петренко) пригощав чудовими стравами з дивовижними назвами — парфе і паннакотта (авторства Сергія Волкова), а також пирогами, у тому числі, з гарбузом, який виріс у внутрішньому дворику музею. Ще гостям пропонували «Сніжинки щастя» з тіста — щоб «суету и тревогу смягчил крупный мягкий снег» («Біла гвардія»). А зі стіни буфетної спостерігала за всім, що відбувалося, жовтоока сова — та сама, яку «разъяснил» Шариков у «Собачому серці».

•  Екскурсія музеєм завжди починається з вітальні, але цього разу час рухався назад, і гості увійшли в двері їдальні, звідки відвідувачі зазвичай виходять. Ось він — перший сюрприз! У просторі виставки «Війна і світ» прочитали знайдений нещодавно в родинному архіві лист двоюрідної сестри Іларії рідній сестрі письменника Надії про те, як рівно 100 років тому, цього дня, в цьому будинку святкували іменини Михайла Булгакова. Іларія пише, як пройшов вечір, іменинникові подарували люльку, запонки і... П’яту рапсодію Ліста, від якої «загоряються вогники в душі». Але «Война томит всех. Вчера вечером около остановки трамвая проходили мерным шагом, неспешно, наши... Шли к вокзалу, отправлялись на войну... А публика — вся в одном тягостном настроении желала счастливого возвращения... Одно время я бывала в лазарете лукьяновских казарм. Вела работу по палате и помогала в перевязочной»... Вразив перегук епох: тоді йшла Перша світова війна, а зараз в Україні теж війна на сході — неоголошена, і наші волонтери теж працюють у шпиталях...

Гості музею побачили оригінали карикатур Tempora mutantur, намальованих студентом Булгаковим на себе і свого кузена Костю 1915 року. Вони виставляються в кімнаті хлопчиків усього двічі на рік — у день народження письменника, 15 травня, а потім — у день його іменин. Коли опинилися у вітальні, там горіли свічки, звучала музика, кружляли в танці пари. Світлана Пугач і Сергій Волков (хореограф-постановник і друг музею) виконали проникливий танець — аргентинське танго — легко і трепетно, пластичні рухи танцюристів подарували небувалий політ емоцій. І виткався, незримо присутній, примарний образ — четвертий лікар-киянин, доктор N із оповідання «Незвичайні пригоди доктора», який, за однією із версій, живий, здоровий і мешкає в Аргентині, в Буенос-Айресі. Це він написав у своєму щоденнику: «Проклін війнам віднині і навіки!»

•  Іменини Булгакова традиційно святкують у музеї в день небесного захисника Києва — святого Архістратига Михайла, а з цього року — в день Гідності та Свободи. Делікатно і точно збудований асоціативний ряд подій підвели до моменту, коли всі гості та співробітники музею співали Гімн України. Не вперше звучить він у цих стінах — із вірою в те, що наш народ вистоїть у своїх устремліннях до правди, шляхетності та гідності.