«У нас плани розписані на три роки...»

Ювілей вже позаду (про масштабне святкування у Національному театрі імені Івана Франка — див. «День» у матеріалі «Сто років    — це багато чи мало?» 28 серпня 2020 р.), і після  тижневої перерви,  відомий колектив знову готовий до праці. Хоча карантинні обмеження впливають на все, але за словами Михайла ЗАХАРЕВИЧА, генерального директора і художнього керівника франківців, «коронавірус змінив, але не перекреслив наші амбітні плани, тепер  готуємося до 150-річчя» ...

— Впевнений, без минулого — не буде майбутнього! Ми з гордістю несемо високе ім’я  Івана Яковича Франка, яке носить наш театр, — каже Михайло Васильович. — Це був геній українського народу і та особистість, яку не змогла присвоїти Росія. Він  знав 14 мов, а сучасники називали Франка «академія в одній особі»! Став ініціатором того, аби в Галичині населення називало себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів...», писав він у листі до молоді в 1905-му. Ще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея»... Це був великий  поет, драматург, письменник, перекладач, громадський діяч, вчений і український патріот!

Багато поколінь акторів прославили наш театр: корифеї — Гнат Юра, Амвросій Бучма,  Мар’ян Крушельницький, Йосип Гірняк, Наталія Ужвій... Більше 600-т чоловік працювали за 100-річя театру, і про кожного з митців можна писати книгу. Наприклад, Ганну Борисоглібську критики називали  «другою Заньковецькою», або  згадаємо Юрія Шумського, який у страшні 1930-ті не боявся і  грав  тиранів у виставах «Борис Годунов» і «Дон Карлос», які на пряму нагадували диктатора Сталіна, а за ці постановки  у ті часи НКВДшники могли й розстріляти, чи Калиму відправити...

Ми повинні пишатися своїми майстрами сцени — бо вони заклали фундамент українського професійного театру і пам’ятати про них. Одна з яскравих глав в історії франківців — це творчість двох видатних митців: режисера  Сергія Данченка і актора Богдана Ступку, які подарували такі знакові постановки, як «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Енеїда», «Король Лір», «Тев’є-Тевель» та інші, що увійшли до «золотого фонду». Ми гордимося, що були сучасниками цих майстрів, які  підняли український театр до європейського масштабу і до світової антології мистецтва.

Зараз у трупу прийшла талановита молодь. Я вважаю, що театр повинен мати митців різного віку: старших, середнього  і молодшого покоління. Нині у нас колектив збалансований. Будемо шукати можливості, аби корифеї залишалися у театрі, а молодь вважала за честь грати на прославленій сцені і вчилася у зірок майстерності.

15 вересня ми розпочинаємо вже 101-й сезон і, за традицією, ми відкриваємо завісу українською класикою, — це буде одна з останніх прем’єр «Украдене щастя» (на фото).  Постановку здійснив Дмитро Богомазов, головний режисер  нашого театру.  Це психологічна притча  про кохання і зраду, пристрасть і честь, совість і прощення, а головні ролі виконують: Олександр Печериця, Олександр Ярема (вони грають по черзі роль Миколи), Тетяна Міхіна (Анна) і Дмитро Рибалевський (Михайло)...

Нагадаю, що ця  п’єса Івана Франка для нас є особливою. Перша прем’єра «Украденого щастя» відбулася ще у далекому  1940 році у постановці фундатора театру Гната Юри. Легендою стало виконання головних ролей Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою і Віктором Добровольським. У 1956 р. — поновлення вистави і до неї  увійшли Дмитро Мілютенко, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський і Галина Яблонська (до речі, ця актриса працює у нашому театрі з 1951 року(!), й нині грає у виставах «Шельменко-денщик», «Самотня леді» і « «Сторонні серед нас»)...

У 1979 році, для свого дебюту на сцені франківців Сергій Данченко обрав саме «Украдене щастя» із Богданом Ступкою у ролі Миколи Задорожнього. Вистава витримала понад 300 аншлагів, представляла українське сценічне мистецтво на численних фестивалях та форумах, побувала у гастрольних турне у Грузії, на Далекому Сході, Білорусії, Австрії, Німеччині. Для багатьох акторів: Степана Олексенка, Віталія Розстального, Марини Герасименко, Лариси Хоролець, Валентини Плотнікової, Ірини Дорошенко, Володимира Нечепоренка участь у цій виставі стала доленосною.

Для нас важливо, що легендарна п’єса І. Франка знову прикрашає афішу нашого театру, але це сучасний погляд на класику. Попри карантин ми готові працювати, глядачі нас підтримують, купляють квитки, а Велика і Камерні сцени заповнені, з дотриманням всіх санітарних норм. Публіка скучила за мистецтвом і у цей пандемічний час готова прийти до театру, дуже тепло сприймає акторів на всіх постановках. Ми своїх шанувальників  не підведемо, і обов’язково відіграємо всі вистави, які переносили через COVID-19.

Готуємо й новинки. «Трамвай бажання» — одну з найвідоміших п’єс Теннессі Вільямса ставитиме молодий режисер Іван Уривський, Юрій Одинокий вже розпочав репетиції «Сірано де Бержерака»   героїчної комедії Ростана, романтичну поему «Пер Гюнт» Г. Ібсена, про яку мріяли втілити на франківській сцені С. Данченко і Б. Ступка, але цей амбітний проєкт так і з’явився в нашій афіші через смерть Сергія Володимировича... і от   пройшов час —  Іван Уривський готовий представити сучасне прочитання відомого твору.  Є цікаві ідеї про нові постановки у молодого режисера Давида Петросяна і його старших колег Петра Ільченка та Дмитра Чирипюка. До речі, у нас плани розписані на три роки і ми втілимо всі свої плани у життя, і кошти на креативні вистави теж знайдемо.