Уся справа — в нас самих

Ми будуємо Україну. Будуємо вперто, кожен на своєму місці. Ми не дозволяємо розвитку в Україні різноманітних —ізмів, за винятком одного — українського державного патріотизму.

Для чого створювалась незалежна Україна. Щоб гарантувати вільний розвиток української нації, вирощувати і зміцнювати національні ознаки української нації та на їх основі будувати порядок у державі.

Українська нація пережила тисячоліття потрясінь, у процесі яких знищувалась її інтелігенція як свідомий і активний носій специфічних споконвічних ознак української культури.

Українська національна культура живе на землях України. Це природне явище, більше, я б сказав, Закон природи. Так же, як на землях Польщі живе культура поляків, німецьких землях — культура німців, іспанських — культура іспанців.

На відміну від наших західних сусідів, українська культура роками деформувалась, пригнічувалась, а то й фізично знищувалась. Завдання держави — відродити і розвинути її. І чим скоріше вона досягне такого рівня, що стане привабливою і конкурентоспроможною культурі поляків у Польщі, німців у Німеччині, росіян у Росії, тим спокійніше, продуктивніше і справніше буде працювати увесь механізм суспільства в українській державі. У цьому бачиться одне з основних завдань керівництва України.

Основою культури України є українська мова. З точки зору лінгвістичного забезпечення, вжитку в науці, технології, на виробництві, в юридичній та економічній діяльності вона, українська мова, є поки що слабшою за російську, польську, німецьку, французьку, не кажучи вже про англійську мову. Причина цього — тривала відсутність власної національної держави. І це молоде деревце української мови, що виростає тепер на старому історично-надійному кореневищі, потрібно плекати і захищати. У цьому бачиться велике завдання шановних Президента, Верховної Ради та уряду держави. Має бути створений Закон України про захист і функціонування української мови як державної мови України. До речі, аналогічний закон про захист російської мови як мови державної в Російській Федерації був поданий до Державної Думи Росії.

Проект Закону України «Про мови в Україні», поданий групою депутатів від парламентської більшості, українську мову в Україні не захищає. Формально він є вщент фарисейським і фантастичним, фактично ж — підбурюючий і підступний закон. І якщо він створений тільки в Україні, то це, мабуть, зробили ворожі Україні націоналісти з національних меншин.

Вже у вступі до Закону є два абзаци, що суперечать взаємно. В третьому абзаці говориться про важливість «зміцнення статусу державної української мови, як гарантії національно-державної суверенності України». А в четвертому — йдеться про рівноправність усіх національних мов, як основи консолідації суспільства.

У кожній державі світу серед усіх національних мов цієї держави державна мова є головною.

Завдання влади в Україні полягає у консолідації населення України на базі створення єдиної української політичної нації. Коли спитати громадянина України: «Хто Ви?», — він відповідає: «Я українець російського походження», або «я українець єврейського походження», або «я українець гагаузького походження», або «я українець із діда-прадіда». Кожен із них має свій прапор, синьо-жовтий, свій герб — герб держави Володимира Великого, свій гімн — «Ще не вмерла Україна», який не підлягає перекладу, а співається усіма українською мовою, — і свою державну мову — українську мову, яку знають усі в Україні.

В ООН є п’ять офіційних мов — англійська, французька, німецька, російська та іспанська.

Найважливішою з погляду світового прогресу інформатики є англійська мова. Всі, хто закінчує середні школи в Україні, мають вільно володіти англійською мовою.

Російська мова для нас, українців, є найбільш доступною. Ця мова виражає велику російську культуру.

Розвиток і вживання російської мови в Україні суворо стимулювалось владами царської Росії і Радянського Союзу. Ще донедавна Україна перебувала під жорстким російським владарюванням, і значна частина населення, в тому числі й етнічні українці, користуються у повсякденному житті не рідною мовою, а мовою російською.

Кожна держава світу захищає свою рідну державну мову і сприяє її широкому вивченню як у себе вдома, так і за кордоном. Також і ми в Україні маємо захистити нашу українську державну мову — як самотужки, так і діями на рівні держави.

Що означає захистити і де? Перш за все — захист у школі, в освіті, в армії, в адміністративному апараті, в культурі, в рекламі..., у повсякденному житті. Саме цього захисту ніде в проекті Закону, що розглядається, немає.

Чому так важливо захистити українську мову в освіті? Школа, початкова, середня і вища школа, готує українського інтелігента, майбутнього будівника і захисника держави.

Україна бідна українською інтелігенцією. Бідніша, ніж усі наші сусідні держави Європи, близькі й далекі. В минулому українська інтелігенція або асимілювалася чи в Україні, чи за кордоном, або фізично знищувалась. Відродити її в українській державі — головне завдання школи й університету.

То що ж пропонується в Проекті Закону?

У статті 21-й «Мова освіти» говориться:

«п.1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України...»;

«п.3. Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які подаються учнями (а для неповнолітніх їхніми батьками, ... опікунами), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також у будь-який час періоду навчання»;

«п.8. В державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури, вивчення яких ведеться українською мовою)»;

«п.11. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів із навчання російською та іншими національними мовами, здійснює методичне забезпечення такої підготовки».

До регіональних мов в Україні Закон у ст. 8, п. 2 відносить: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку та угорську. Уявляєте собі сімнадцятьма мовами підручники з фізики, хімії, історії України і т.д.? Куди підуть ці випускники? На мою думку, це — жах! Насправді все це придумано задля того, щоб усі нацменшини подали заявки навчатися російською мовою. Буде відбуватись русифікація освіти середньої і, особливо вищої, на великих просторах Південної і Східної України, на Слобожанщині, — в тому сумніву не може бути. Державна політика українізації в Україні заміниться політикою русифікації.

До часів незалежності України русифікація лежала в основі політики Комуністичної партії СРСР. Тепер, якщо Закон про мови буде прийнятий, вона буде в основі політики Уряду та Президента України і підкріплюватиметься потужним російським і російськомовним приватним капіталом. Такого абсурду немає у жодній країні світу.

В кожній державі є школи для національних меншин. У кожній з них викладання основних предметів — математики, фізики, хімії, біології, інформатики, історії, літератури і державної мови — ведуться державною мовою. Мовою ж національних меншин введені додаткові уроки мови і літератури, історії і культури певної національної меншини.

Що ж стосується вищих державних навчальних закладів — там викладання ведеться лише державною мовою. Держава гарантує усім своїм громадянам вищу освіту державною мовою.

Так має бути і в Україні.

Ми докладніше зупинились на розділі III Закону, статті 21 про освіту. Подібна ситуація має місце і в розділі II, «Мова органів державної влади місцевого самоврядування, судочинства, ...». Тут при формуванні контактів і листування на місцевому рівні виникає повна чехарда. Ніхто не заперечує, що акти місцевих органів, оголошення, судові та адміністративні рішення можуть прийматись і поширюватись регіональною мовою (їх у республіці 16-ть), але не «нарівні», не «або», як є у статтях 11, 12, 13, а поряд і разом з державною мовою. Зокрема, наприклад, у ст. 13, п.2, територіальна виборча комісія може вирішувати, якою мовою оформлятимуться рішення територіальної виборчої комісії — регіональною чи державною. Можна собі уявити державні документи написані згідно зі ст. 8, п.2, тільки на російській, білоруській, болгарській, вірменській, гагаузькій, ідиш, кримськотатарській, молдавській, німецькій, новогрецькій, польській, ромській, словацькій та угорській мовах. Усі вони в Законі розглядаються як регіональні мови. Насправді кожен розуміє, що такого ідіотизму не буде і документи будуть оформлятися російською мовою.

У декількох статтях Закону спеціально говориться про вільний розвиток, використання і захист російської мови, особливо цьому присвячена стаття 7.

Нам не треба намагатись захищати й розвивати російську мову — це робить Росія. Польську мову захищає Польща, болгарську — Болгарія, вірменську — Вірменія, румунську — Румунія, словацьку — Словаччина, угорську — Угорщина. Про «український захист» названих тут мов ніхто нас не просить. То й ніхто в Україні й не подумує затуляти рота людині, яка спілкується своєю рідною мовою. На відповідних територіях України іноземні держави надають і без нас допомогу тим, хто вивчає їхні мови. І цей наш «захист» абсолютно не має відношення до положень Європейської хартії регіональних мов. Висловлена в законі турбота про «розвиток» цих мов в Україні є чистим фарисейством і дезінформацією. А ось турбота держави про те, щоб не зникла ромська, гагаузька мови — це наша турбота в рамках приєднання України до Європейської хартії мов.

Відповідно до положень цієї ж Хартії, будь-які дії держави, спрямовані на захист і розвиток мови національної меншини, не можуть завдати шкоди розвитку й функціонуванню державної мови. А закон в цілому забезпечує повну поразку української мови в Україні. Вона не витримає змагань з російською мовою.

Політика рівних можливостей, ліберальної демократії є неправильною. Методами сучасних надпотужних комп’ютерних моделювань доведено, що така політика в економічній, політичній сферах веде до тотального панування групи олігархів, безправ’я і бідності народу, до повної гегемонії мови сильнішого.

Процес суспільного розвитку має постійно контролюватися та регулюватися державою. Держава для створення «оптимального середнього» має надавати певні переваги слабшому при контакті багатшого з біднішим, сильнішого зі слабшим.

Глобалізований світ майбутнього буде складатись з величезної кількості держав. Держав, побудованих на основі національного самовизначення, з оптимальною системою міждержавного групування і відповідних рівнів планувань, але з повним багатством національних самобутностей. Пам’ятаймо, українці, що найглибші, найсокровенніші думки та ідеї виникають у наших умах на рідній українській мові.

Реально виконання закону веде до русифікації України. Доказ цього — перелік змін у законах України, що формують гуманітарне обличчя держави. Ми подаємо цей перелік, який одні читачі можуть перечитати, інші — опустити, звернувши увагу на назви ділянок громадянського життя України, які зазнають русифікації, або й, врешті, на загальне число 46-ти законів і постанов (дві постанови Верховної Ради), у які вносяться зміни. Ось як це виглядає.

ЗМIНИ ДО ЗАКОНIВ

УСІ ЗАКОНИ ПРО ОСВІТУ

Закон України «Про освіту» (ВВР, 1991, №34); Закон України «Про дошкільну освіту» (ВВР, 2001, №49); Закон України «Про загальну середню освіту» (ВВР, 1999, №28); Закон України «Про позашкільну освіту» (ВВР, 2000, №46); Закон України «Про вищу освіту» (ВВР, 2002, №20).

УСІ ЗАКОНИ ПРО ЮРИСПРУДЕНЦІЮ

Закон України «Про судоустрій України» (ВВР, 2002, №27-28); Закон України «Про статус суддів» (ВВР, 1993, №8); Цивільний процесуальний кодекс України (ВВР, 2004, №40-41, 42); Господарський процесуальний кодекс України (ВВР, 1992, №6); Кодекс адміністративного судочинства України (ВВР, 2005, №35-36, 37); Кримінально-процесуальний кодекс України (ВВР УРСР, 1961, №2); Закон України «Про нотаріат» (ВВР, 1993, №39); Закон України «Про адвокатуру» (ВВР, 1993, №9).

ЧОТИРИ ЗАКОНИ ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» (ВВР, 1999, №20-21); Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (ВВР, 2001, №33); Закон України «Про національні меншини» (ВВР, 1992, №36); Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ВВР, 1997, №24).

ЧОТИРИ ЗАКОНИ ПРО ВИБОРИ

Закон України «Про вибори Президента України» (ВВР, 1999, №14); Закон України «Про вибори народних депутатів України» (ВВР, 2004, №27-28); Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (ВВР, 2004, №30-31); Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ВВР, 1991, №33).

СІМ ЗАКОНІВ ПРО КУЛЬТУРУ ТА ІНФОРМАЦІЮ

Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (ВВР, 1994, №14); Закон України «Основи законодавства України про культуру» (ВВР, 1992, №21); Закон України «Про кінематографію» (ВВР, 1998, №22); Закон України «Про інформацію» (ВВР, 1992, №48); Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (ВВР, 1994, №10); Закон України «Про інформаційні агентства» (ВВР, 1995, №13); Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (ВВР, 1997, №49).

П’ЯТЬ ЗАКОНІВ ПРО КОМУНІКАЦІЇ

Закон України «Про поштовий зв’язок» (ВВР, 2002, №6); Закон України «Про телекомунікації» (ВВР, 2004, №12); Закон України «Про рекламу» (ВВР, 1996, №39); Закон України «Про лікарські засоби» (ВВР, 1996, №22); Закон України «Про географічні назви» (ВВР, 2005, №27).

ДВІ ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Стаття 2 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» (ВВР, 2010, №14-15, №16-17); Постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (ВВР, 1992, №37).

Тут всюди після слів «мовою державною» вводиться: «російською, іншими регіональними мовами».

Що тут скажеш...

Обов’язок влади держави — зміцнювати Україну. Стосовно її народу потрібно діяти справедливо, логічно, чесно. Україна повстала як результат державного самовизначення української нації. Відповідно до цього, Україна має свої національні державні атрибути. Серед них — мова та історична пам’ять. У цій пам’яті зберігається все пережите народом, що привело до сьогоднішнього стану України. Особливе місце в цій історичній пам’яті мають мати відносини між українцями й росіянами, Україною й Росією. Сьогоднішня чисельна множина російської меншини в Україні зростала на мільйони за два короткі періоди — після Голодомору 1932 — 1933 років, коли, зокрема, у вимерлі від голоду села було переселено велику кількість російських родин, і після Другої світової війни, коли на місце знищених війною людей, на місце сотень тисяч депортованих до Сибіру було переселено мільйони росіян.

Наявність численної російської меншини непорядні люди використовують як базу для антиукраїнських провокацій. За це потрібно карати. Україну й Росію об’єднує велична спільна історія. Велика кількість славних українців внесла благотворний вклад у розвиток російської культури, науки, техніки й технології, у російську державність. Багато славних росіян народилось, виросло в Україні, прославило її своїми творіннями. У спільному конструктивному труді виростала індустрія і наука України і Росії.

Росію і Україну об’єднують славні сторінки військових звитяг, спільна боротьба з гітлерівською Німеччиною і спільна перемога над нацизмом. Тож у історичній пам’яті України й Росії є багато спільного величного та ефективного.

Були й сторінки сумного, жахливого. Народ України поніс неймовірно великі втрати своїх найкращих синів і дочок. І головна причина цьому — відсутність власної держави. Тож, маючи її зараз, нам слід оберігати незалежність від кожної необачної загрози, від кожного небезпечного закону. Стосовно наших відносин з Росією та іншими державами. Ми маємо йти слідом держав Європейської спільноти, шляхом вибачення і пробачення. І на цьому крапка.

Україна й Росія мають жити в дружбі, у взаємоповазі. Іншого не дано. Тому саме закони, які цьому заважатимуть, слід вважати непотрібними, провокативними.

Зараз в Україні дуже багато залежить від Президента. Ми маємо в незалежній Україні четвертого Президента. Я б так вважав, що кожний наступний президент мав би позитивно зберегти досягнення попереднього президента й робити те, що попередньому не вдалось.

Україна й справді втратила повагу в Європі як країна забюрократизована, сповнена підкупами й хабарництвом. Щоб знищити цю страшну хворобу, потрібна величезна воля і зусилля.

Дай, Боже, щоб це вдалось.

Якось, у розпал суперечок між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко, я запитав пана Нахмановича, якого я поважаю, чому євреї в Україні говорять російською, а не українською мовою. А він, який розмовляє і пише чудовою українською, каже мені: «От коли ви, українці, створите Україну як надійну й сильну державу, тоді й ми заговоримо по-українськи». І це правда, шановні українці. Маємо стати конкурентоспроможними як державна нація у всіх ділянках життя в Україні. Тоді й не буде проектів таких непутящих законів.

Уся справа — в нас самих.

P.S. Нагадуємо, що сьогодні о 18.30 у Києві на Софійській площі за ініціативи Народного комітету захисту України відбудеться мітинг на захист української мови. Акція пройде під гаслом: «Оборонимо — мову! Оборонимо — Україну!» На мітинг запрошують усіх громадян України, яким не байдужа доля української мови та державної незалежності. Очікується, що в заході візьмуть участь лідери політичних партій, громадські діячі, зокрема, Леонід Кравчук, Дмитро Павличко, В’ячеслав Брюховецький, Юлія Тимошенко, В’ячеслав Кириленко та інші.