Як класика змінила українців?

18 вересня  відбувся перший в цьому навчальному році концерт «Бесіди про музику» фонду «Харківські асамблеї». Слід зауважити, що осіння пора вже чверть століття пов’язана з Міжнародним фестивалем класичної музики «Харківські асамблеї». І весь цей час ним керує натхненник і організатор форуму ректор Харківського національного університету мистецтв Тетяна ВЄРКІНА. З 30 вересня по 16 жовтня фестиваль запросить меломанів на  свої ювілейні «Асамблеї».

— 1991 рік став визначальним для нашої країни і нашого фестивалю. Україна стала незалежною. Ми вийшли з тоталітарного рабства. З’явилося світло в кінці тунелю — можливість інтеграції в міжнародне співтовариство. Це багато що означає, а для музиканта особливо, — наголосила Т.Б. Вєркіна. —  До речі, становлення «Харківських асамблей» стимулювало створення багатьох  фестивалів, конкурсів, а також Молодіжного симфонічного оркестру «Слобожанський». Він відзначає своє 25-річчя вже наступного року, як і раніше залишаючись молодіжним по суті. Змінилося кілька поколінь музикантів, а  ініціатива його створення виходила не від чиновників. Цього захотіли наші випускники. Ми починали «Асамблеї» з Моцарта — найбільш вільного генія.

— Нинішній  фестиваль знов буде  присвячено творчості Фелікса Мендельсона-Бартольді. Але цей композитор вже був героєм вашого попереднього фестивалю 1994 року. Чим ця фігура може привабити  сьогодні  слухачів?

— Мендельсон не лише чудовий композитор. Він організатор першого в Європі вищого музичного навчального закладу в Лейпцігу. Тієї самої консерваторії, де вчився наш класик Микола Віталійович Лисенко. Маестро — символ освіченості, прихильник єднання (адже тоді Німеччину було розділено). Пруссія, Саксонія, Померанія та інші землі набагато пізніше об’єдналися в сильну європейську державу. І до цього закликали не лише політики, але і музиканти. Для наших вихованців немає поділу на Західну і Східну Україну, принципової відособленості інших регіонів. Це суто географічні поняття. І ми у своєму бажанні бути освіченими професіоналами теж дивимося на Європу. Найсвіжіший тому приклад — успішні гастролі Симфонічного оркестру Університету мистецтв в Польщі і Німеччині.

У програмі нинішнього  фестивалю буде представлено майже весь спектр творчості Ф. Мендельсона: симфонії, ораторіальні твори, увертюри, твори для фортепіано, скрипки, віолончелі, духових інструментів, ансамблів різного складу, камерного оркестру, вокальна музика, а також відбудуться прем’єрні в Україні покази двох концертів для двох фортепіано з оркестром.

До речі, концерти «Харківської асамблеї-2016» охоплять всі сцени нашого міста, відомі меломанам.

— Тетяно Борисівно, за чверть століття багато що змінилося у форматі фестивалю? Чи правда, що в рамках «Асамблей» проводитимуться Конкурси молодих піаністів і вокалістів?

— Конкурси приносять величезну користь музикантам, вони піднімають вимогливість, планку професіоналізму,  а також дозволяють заявити про себе. Ми вирішили не робити основну ставку на «зірок», заявлених на фестивальній афіші. Прагнемо показати, що в Харкові, у тому числі серед наших студентів і педагогів, дуже високий виконавський потенціал. Елементарна увага до молоді полегшить їх творчу долю і може перешкоджати пошуку роботи за кордоном. І ще «Харківські асамблеї»  за визначенням — зібрання людей, об’єднаних однією метою, спільними інтересами. Для нас така мета — перенести інтереси слухачів з «попси» на класичне мистецтво. Його пропаганда, на моє переконання, взагалі повинна стати державною політикою у сфері  культури.

—  Схоже, що ваш заклик почули  — нині  в місті відкрили новий Органний зал Харківської філармонії...

— Цей зал теж призначено для пропаганди класики. Але тепер головне, чим заповнити цей музичний простір, яким буде репертуар нового концертного залу, і які туди прийдуть слухачі? Є всі ознаки того, що ми за двадцять п’ять років сприяли вихованню слухачів допитливих, чутливих до справжньої музики. Та й наші педагоги попрацювали, щоб підготувати кваліфікованих виконавців для її виконання.  Звичайно, пропаганда класичної музики має бути гідною. Загравати із слухачем не варто, він відразу відчує свою зверхність і не завжди відповість взаємністю. Одного дня після великого, складного, але з душею виконаного концерту «Асамблей» до мене підійшла жінка, явно не музикант, і з відчуттям подякувала: «Дякую, що дали на годину відчути себе не натовпом, а людьми».