Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Їм просто не треба заважати!

У Києві відбувся III Фестиваль молодої української режисури імені Леся Курбаса
15 жовтня, 2014 - 10:12
АКТУАЛЬНУ ВІТЧИЗНЯНУ ДРАМАТУРГІЮ НА ФЕСТІ ПРЕДСТАВИВ BILYTS ART CENTER ІЗ КИЄВА ВИСТАВОЮ «ВІЙ 2.0» НАТАЛІЇ ВОРОЖБИТ У ПОСТАНОВЦІ МАКСИМА ГОЛЕНКА / ФОТО АНАСТАСІЇ КОВАЛЬЧУК

Цей форум — дітище молодих театрознавців, об’єднаних у громадську організацію «Театральна платформа». Як і раніше, він відбувається без жодної державної підтримки — його проведення стало можливим завдяки програмі «Ідея — імпульс — інновація» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».

Цей фестиваль виявився масштабнішим і потужнішим: 12 вистав, 11 режисерських імен, 9 театрів та мистецьких гуртів. Виставами чи фахівцями було представлено шість міст: Київ, Черкаси, Львів, Івано-Франківськ, Дніпропетровськ, Харків.

На заході окреслилися два тематичних напрямки. Перший — пов’язаний з актуальною вітчизняною драматургією. «Вій 2.0» Наталії Ворожбит у постановці Максима Голенка представив Bilyts Art Center з Києва, «Нєвинасімі люди» Романа Горбика — так само київський Центр мистецтв «Новий український театр» (режисер Олександра Правосуд), «Сімейні сцени» Анни Яблонської — Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра (режисер Дмитро Весельський). Дві вистави із семи, запланованих за програмою проекту «Черкаська театральна лабораторія», показав тамтешній обласний театр — визнаний лідер останніх років у сфері мистецьких ініціатив такого плану. Результат спільної роботи режисера і драматурга (формат проекту — створення п’єси та вистави, так би мовити, «з нуля» й «під ключ») представили тандеми Дмитро Левицький — Тамара Трунова («Лєна») та Кіра Малініна — Антон Романов («Історія про людину, з якою трапилася історія»).

Доволі екзотичним гостем фестивалю, хоч і не пов’язаним безпосередньо з професійною режисурою, став авторський проект Сашка Брами «Диплом» — документальна вистава про систему освіти в Україні, створена у методиці «вербатім» та розіграна студентами-акторами зі Львівського університету ім. І. Франка. При цьому саме фантазійне втілення на кону національного характеру і національної міфології забезпечило успіх безперечних фаворитів фестивалю — вистав «Вій 2.0» та «Нєвинасімі люди».

Другий напрямок був покликаний продемонструвати навички й потенціал молодих режисерів у роботі з перевіреними, а почасти вже класичними п’єсами — закордонного авторства та переважно «комерційно-касового» характеру. Після малоформатних вистав за сучасними текстами свою першу роботу на великій сцені представив Стас Жирков («Потрібні брехуни» за І. Жаміаком у Молодому) — наймолодший головний режисер у Києві, який нещодавно очолив муніципальний театр «Золоті ворота». Американський кіносценарій у жанрі такої собі мелодрами з елементами мюзиклу та КВК показав Тарас Шевченко («Home, Sweet Home», Дніпропетровський театр «Віримо!»).

Вперше у фестивалі взяв участь Театр російської драми імені Лесі Українки — в особі Дмитра Морозова («Жінка і чиновник» за А. Ніколаї). У цих виставах провідною тенденцією стали спроби (правда, не завжди переконливі) жанрового міксування, «розбавлення» драми комедією, «прищеплення» серйозного до кумедного.

Дещо осторонь у цьому сенсі стоять вистави за «високою» літературою — філософська притча «Отель двох світів» Е.-Е. Шмітта (режисерська робота Ореста Пастуха з Івано-Франківська) та дослід одвічного притягнення-відторгнення між чоловіком та жінкою — «Двоє на гойдалці» У. Гібсона (постановка Андрія Попова, Театр драми і комедії). Тут молоді режисери показали себе не за роками вдумливими та серйозними у ставленні до людей, до питань життя і смерті.

Окремо слід відзначити виставу Олександри Сенчук «Не хочу бути собакою» за С. Бєловим та С. Куваєвим — єдину в усій фестивальній програмі спрямовану на дитячу аудиторію, хоча керівництво театрів часто «перекладає» на плечі молодих постановників саме вистави для дітей. У цьому разі постановка підтвердила свою добру репутацію, яку здобула після прем’єри потраплянням до номінації театральної премії «Київська пектораль»: вистава виглядає настільки свіжою, ніби щойно поставлена, а ігрові імпровізації виконавців знаходили у дорослої фестивальної аудиторії не менш жваву реакцію, аніж у звичної, дитячої.

Фестиваль засвідчив, що майже всі без винятку молоді режисери демонструють дуже важливу якість — смак до роботи з актором, втілення своїх ідей, передусім, через виконавців, вдумливе ставлення, а не затискування їхніх особистостей. Акторські роботи Олега Телятника та Надії Корбут із Черкас, Світлани Дутки та Андрія Луценка з Івано-Франківська, Вікторії Чернової та Сергія Клименка з Дніпропетровська, киян Олени Завгородньої, Сергія Петька, Поліни Кіно, Володимира Плахова — перелік можна продовжувати — стали «родзинками» фестивалю.

Загалом же цей захід задумувався і втілювався як суто робочий, а не демонстраційно-презентаційний. Жодної роздачі призів, жодних фуршетів: вистави, їх спільне обговорення фахівцями та глядачами, круглий стіл у фіналі плюс освітня програма — майстер-клас режисера Дмитра Богомазова, лекції театрознавців Наталі Єрмакової, Майї Гарбузюк та авторки цих рядків. «Театральна платформа» за час свого швидкоплинного існування уже встигла провести низку майстер-класів закордонних діячів театру, але попит на такі зустрічі з вітчизняними фахівцями свідчить, що ця практика неодмінно має бути продовжена.

Фестиваль укотре довів нехитру істину: «горизонтальні» громадські ініціативи сьогодні значно ефективніші за громіздкі, малоефективні дії державних структур. Тож сьогодення й завтрашній день молодої режисури — в руках молодих та ініціативних. Котрим просто не слід заважати!

Анна ЛИПКІВСЬКА, театрознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments